Град обреченный.

Одинокий грустный город. Никуда не спешащий. Убивающий в себе само время. Упрятанное в старых ржавых троллейбусах, стучащих больными моторами в сердце, раздробленное изломанным асфальтом, изнывающим под гнетом движения денег, вечно плывущих куда-то в сторону от нужд города. Совсем посеревшего в томительном ожидании будущего в редких пятнах пестрой непонятной жизни.

Quo vadis, город? Зачем тебе это круговое движение к цели?  Куда, вообще, ты можешь придти? Сколько таких доходяг было до тебя? Кто его знает? Нет ответа. Разве. что в вечности. Которая собирает вас по крупице. Город за городом. Рожденных, пронзенных и умерших навсегда.

Но ты пока жив. Хотя и несешь все признаки болезни с собой. В надежде на выздоровление. Если тебя не добьют твои же сыновья, выросшие когда-то на твоих, еще цветущих улицах, а ныне успешно высасывающие из тебя последнюю кровь. О, мой град обреченный... Вот только - на что? На что обреченный?..

http://uda4a.org.ua/

Очень парадоксальное. Не обязательно принимать к сердцу.

Человек, с наслаждением жрущий водку, а потому считающий себя венцом творения, на самом деле таким и является. Ибо дело не в водке. Дело в гнетущем стремлении к созерцанию.

http://uda4a.org.ua/


Песня.

Куда бы ты ни шел, ты увидишь звезды.

Где бы ни сделал привал, ты упрешься в камень.

Ты можешь стать гордым орлом в белой дырявой туче,

А можешь просто оставить след в борозде лопатой.

Но все-равно твоя песня

Затихающей последней нотой,

Собирая огонь в надежде,

Вольется в собственное Солнце.

http://uda4a.org.ua/

Терпилово.

- Перестань пить мою измученную кровь - кричала крепко сбитая женщина своему мужу, тщедушно-астенического вида мужчине, обреченно смотрящему в собственные носки туфлей тридцать восьмого размера. Женщина, увлеченно разбрызгивая желчь по всему периметру отдела супермаркета, продолжала:

- Вот же ж достался мне аспид непутевый. Специалист по нервовыматыванию. Нет, сидел бы себе дома и читал  журнальчик научный. Так вместо этого поперся в магазин с дорогим товаром, куда только люди, понимающие толк в прекрасном, ходят. И за что мне это наказание? У всех мужья как мужья. А у меня - ходячая кладезь неприятностей. Вот, скажи, зачем тебе этот бинокль? На девок издали смотреть? Так ты давно уже плотью не интересуешься. Все в высших сферах бродишь. Мудило недотесаное... На звезды по ночам зыркать? Ну да! Конечно! Занятие, достойное уважения. Как-раз для людей с развитой мускулатурой! Эх, дать бы тебе разок по фейсу твоему! Так ведь не поймут же люди! Профессор, как-никак. У других мужики в доме, а у меня придурок этот. Ладно... чего стоишь, зыркаешь из-под себя? Пошли уже, чудо гороховое. Да положь назад бинокль этот. Хватит с тебя микроскопа, шо год назад купили...

Наблюдая исход семейной пары из отдела, продавец Маврикий Шлоссман радостно в себе размышлял - "Как хорошо, что я вовремя стал парнями интересоваться. Что ни говори, а у них больше понимания человеческого водится. Не то, что у фемин этих, у которых из женского только междуножье осталось. Все-таки, толерантность это хорошая штука. Не будь ее, ходить бы мне всю жизнь самому по местам скопления людей. А так и на меня, как на человека, люди смотрят. Ну да ладно.... надо Максиму позвонить, авось что-то с ним наладится..."

Правильная жысь.

Если хошь жить как люди

Не живи в Голливуде.

А живи у реки

Развивай там мозги!

Пушкин любил осень. Я тоже люблю. Правда, не так сильно.

Утренний холодный город со слезами на вспотевших изнутри окнах.Серо-коричнеая грусть, укрытая рыжими пятнами мертвой листвы. В глазах все меньше и меньше зелени. Все больше сонной лени.  По утрам тревожное мычание грязных машин. Вот-вот начнется ноябрь. Самый тяжелый месяц в году.

Ну и что? И в ноябре люди поют. И радуются. Да еще как! Да здравствует наступающий ноябрь! Месяц не растущих помидоров.

Кто по Зеланду плывет,

Тот ноябрь переживет!!!

Панславянский героин.

Эй, славяне! Нальем-ка в тазики портвейну и искупаем в нем свое честолюбие!! Ведь, мы самые лучшие. Никто так родину не любит яко мы. Куда там немцу или шведу!!!  Мы же в ресторанах не просто заливаемся
тем, что печень гробит.

Читать дальше  http://uda4a.org.ua/archives/4509

Спираль.

Дорога,

Струйкой сочащаяся между гор,

Стремящаяся

Удрать из тесноты.

Где спокойной жизнью,

Живут лишь  тени.

Ведь они близки и солнцу

И мраку.

Не спорят с небом

И совсем не мечтают

О счастье.

Заигравшись с петлей,

Тянущейся

С занудством улитки

Вверх

К холоду.

К дождю уставшему.

Снегу,

Навсегда проигравшему

Весне.

Все на пути сметая,

Мчится

Ветер над змейкой,

Спеша вверху заявить,

Что

Он подчинится лишь

Силе,

Спрятанной в высшей

Бесстрастной

Воле.

 http://uda4a.org.ua/

Трансцедентные качества неба.

Как голуби, хотели они смотреть на небо только друг через друга. А потому - их небо было особенным, не таким как у других. И хотя оно также красилось синим, на нем никогда не замечалось туч, а свет лился всегда и отовсюду. Впрочем, такое небо есть у каждого. Только люди спрятали его в карманы. От страха, что оно достанется еще кому-то. Вот, чудаки! Не понимают, что неба хватает на всех. Его как не дроби - в каждом кусочке оно вновь возрождается в вечность...

Як я з доляром в банки ходив.

З 3 жовтня  наша країна стала жити в нових економічних реаліях. Нацбанк України з допомогою нововведення про обов*язкове пред*явлення документа при обміні валюти, що засвідчує особу та її місце проживання, намагається виконати єдину мету – взяти під повний контроль обіг та пересування всієї валюти в країні. При цьому – значно обмежити купівлю валюти населенням. До такого висновку дуже легко прийти, взявши декілька купюр іноземної валюти та відвідавши банки нашого міста. Саме це я і здійснив. Щоб на на власні очі побачити ситуацію з обміном.

Побувавши в десятку банківських установ, різниці ніякої між ними я не побачив. Всюди - ліниве споглядання вулиць через вікна приміщень, де крутяться гроші. Але, тепер уже не зовсім зрозуміло, яким чином.

В Приватбанку - гнітюча тиша та спокій. В приміщенні декілька людей, що проплачують квитанціі за різні послуги. Каса для обміну валюти на технічній перерві. Підходжу до іншої, вільної. Касирша офіцйним тоном пояснює, що гроші обміняти можна. Якщо при собі є документ, звичайно. Роблю розгублений вигляд та наполегливо наголошую на тому, що мені потрібно перетворити в національні купюри всього 5 американських доларів. Молода дівчина за віконцем терпляче відбивається, пропонує ознайомитися з постановою Нацбанку, що висить на дошці оголошень. Читаю папірець. Там багато букв і мало зрозумілого. Ясно тільки одне. Якщо в тебе валюта в кишені є, то вона нікому не заважає. Але якщо тобі заманеться перетворити її в товар, по Марксу, звичайно, то для цього треба засвідчити, що ти не житель Зімбабве або Гонолулу, але й цього мало. Банк зробить ксерокопію першої сторінки паспорта. Аргументуючи тим, що це виконання декрету Національного банку від 1993 року.

До цього документу я ще повернусь. А поки що крокуємо в банк"Таврика", що майже поряд. На питання про можливість обміну валюти мені радо відповідають - "Без проблем!" Але з обов*язковим залишком після себе своїх даних. Папірець з постановою і тут був на видному місці. Розповідь про те, що мені нагально потрібні саме українські гроші, а іноземних у мене повні кишені, от тільки паспорт я забув вдома, - мені не допомогла. Банк цікавили мої долари виключно  з  даними особистого характеру.

В ощадкасі на Майдані Рад я дозволив собі трохи посперечатись. На моє намагання запевнити, що в декреті Нацбанку 1993 року йдеться тільки про можливість з*ясування через документи, чи являється громадянин, що хоче придбати на територіїї України валюту, резидентом - касир тільки розвела руками.

Уточнюю. З декрету випливає, що "уповноважені банки та другі фінансові установи... мають право від свого імені та за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб - резидентів та нерезидентів, а також продавати її фізичним особам - резидентам". Тобто, продавати валюту в нашій країні може будь-хто! А ось купувати - тільки громадяни України. Тому банкам надано право при купівлі іноземних грошей перевірити особу купуючого,  пересвідчитись, чи є він резидентом. От і все. Жодного натяку на копіювання особистих даних.

В Енергобанку на Михайлівській та в УКООПспілці на Бердичівській картина була майже та сама. Гроші можливо обміняти будь-коли і в будь-якій кількості. Маючи паспорт в руках. Свої 5 доларів я так і не перетворив на гривні. Касири були тверді мов криця. А тому слідуючим пунктом походу став міський ринок, де мене радо зустріли люди-привиди, що значно активізувалися за два останніх тижні. Майже не ховаючись, вітають вони кожного, хто поспішає до торгових рядів. Монотонно повторюючи мантри про гроші з різних куточків світу. Ви, певно, здогадалися, що це місцеві "міняли", яким ваші дані з паспорту і дарма не потрібні.  Зате їх страшенно цікавлять долари, євро, рублі, фунти... В необмеженій кількості. До речі - по зовсім непоганому курсу. 8 гривень за долар - при продажу та 8. 10 при купівлі. Не дорожче, ніж в багатьох банках. Ось так.

Питання. Куди скоріше за все тепер піде пересічний громадянин міста? В банки чи до тих, хто нічого зайвого не питає, а виконує свою роботу вправно та швидко? Думаю, відповідь всім зрозуміла. Небажання залишати паспортні дані про себе невідомо кому і навіщо, вже стали головною причиною ігнорування банків населенням при обміні валюти.А тепер декілька запитань до держави:

- Чому, коли в нас щось робиться, то робиться якось завжди не так?

- Хто на цей раз, порушуючи свої ж постанови, збере урожай з цієї дивної ситуації? Тобто, хто є замовником?

- Хто і яким чином зможе заборонити працівникам банків використати інформацію з документів проти клієнтів. Та саме головне - навіщо взагалі ця інформація банкам? Що вона їм дає?

Наостанок. Біля жодного банку я не побачив ажіотажу, а всередені жодної людини, що міняла б гроші. Це, звичайно, викликає роздуми. Для мене абсолютно ясно, що в країні успішно ввели в дію другий успішний потік грошей. І цей другий потік - "чорний".