Трава цього року 

  Іноді якісь прості слова зачеплять щось таке всередині, забуте, і пригадаєш раптом, і стільки всього з*явиться перед закритими очима, спогади, слова, емоції, і посмішка сама розтягне губи вбоки і не сходитиме з обличчя подовгу щоразу, коли тільки очі прикриєш, і знову все тут, в пам*яті ...

  От в мене це раптом сталося після слів "дышать, кричать и безобразничать"  ,   якими Kettlebell нагадав мені неочікувано дитинство. І я хоч і в справах моталась містом весь час наспівувала подумки найулюбленішу пісню моїх дитячих років - "эх была не была, два бумажных крыла мы приделаем к телу..." і підсміювалась, через що всі сьогодні відмічали мій вогник в очах і гарний настрій 

  

  І так, ми стрибали з зонтом з підвіконня, і навіть робили парашут з простині, на якому двоюрідний брат стрибав з дровника , зробленого зі списаного ПТС-са , спереду заплетеного лозою винограду (саме його запах квітів я згадую щовесни) так, що бабусі з вікна кухні не було видно задній торець, а причип ПТС зручний тим, що на ньому є драбинка на дах, на якому ми гралися, і з якого опробовували парашут  , який прогнозовано на наше розчарування не розкрився   зламати нічого нікому не вдалося якимось дивом, а от за два зіпсовані старі зонти бабця нас сварила , було 

  І додам ще й текст, я, читаючи його, на куплеті про лошадку аж сльози на очах протерла, так сміялась . Прочитайте окремо, не пожалуєте 

          Вадим Егоров

  Якось сьогодні день такий, грозовий, але й зі спокійним "грибним" дощиком, спокійний, зелено-мокрий, сирий і теплий..

 

Вечір...лягає туман, затихли пташки в лісі, час відпочити... а коні в "нічному", їсти і товстішати  

   

  Всім гарних снів, я сьогодні як ніколи останнім часом рано знакаю з мережі, і всім цього бажаю, відпочивайте!

  Весь день стараєшся-стараєшся, а результат

  

  В кінці так і хочеться дописати "отак він і помер" 

  Час від часу нічого так не хочеться, як телепорт. Ілон Маск, задумайся про нього 

  

  

  Щось мені підказує, що це якраз про цьогорічне літо

  З цим коронавірусом настільки звикла вже до маски, бо коли їжджу в справах навіть не знімаю її, просто стягую , бо весь час то маршрутка, то в приміщеннях.. Сьогодні ж резинки надавили вуха і я таки поки йшла через два парки її зняла, і тут вийшла на людне перехрестя біля центрального ринку і раптом відчула давно забуте відчуття наче я не зовсім одягнута випадково вийшла з дому 

  Що характерно коли в маркеті знімаючи сумочку зачепилась за блузку і легким непомітним мені рухом розстібнула чотири верхні гудзики так, що опустивши очі гарно роздивилась яка в мене модель бра, а не просто якого кольору білизна - цього відчуття не було... 

 Ну і картинка трохи не в тему, але...

  

  Компроміс?

  Ось так він в мене виглядає найчастіше

  

  Бо взагалі то я надаю перевагу консенсусу....

  Провела вихідні з подругою, багато ходили, дивилися різні цікавинки, а коли в мене, дитини рівнин, незвичної до київської реальності "міста на семи пагорбах" ( а враження, що семи сотнях)) вкінець відмовляли ноги, то ми відволікались від красот архітектури, до якої в мене слабкість)) , і просто  по- дівчачому тринділи за чашкою чаю і чимось смачненьким . Ну і звичайно ж - розмовляли за життя, тобто і про чоловіків)) це корисно, іноді в таких розмовах раптом багато що зрозумієш сам для себе.

  Саме тому замітку "Одиночество" я побачила тільки ось, прочитала, і задумалась, бо дещо в ній і навколо перегукувалось з тим, що було в наших розмовах.

  Я колись кохала, по-справжньому, неочікувано для себе, одного одесита ))) , а він мене не настільки, щоб не бачити інших.... Тоді було дуже боляче. Довго, кілька років не могла про нього згадувати без цього відчуття. І йому то всерівно, а мені боляче, це так тисне в грудях...що я шукала всілякі поради - як забути? І знайшла дивне мені - жінка може пробачити, але забути ніколи. Коли мені боліло, я думала, що навпаки, зможу забути, не згадувати, але пробачити - ніколи. 

  А кілька років тому раптом зрозуміла, що якраз да, забути не зможу , але я дійсно пробачила, більше того - вдячна йому. За те, що його зрада не дала нам зробити помилку і довести наші стосунки до чогось більшого, сім'ї наприклад, витрачених нервів, років , проведених не з тим, з ким справді тобі добре. Більше того, його поведінка дала мені отой поріг в нових стосунках, через який не міг перебратися жоден , хто через мій досвід той викликав хоч якісь підсвідомі підозри.

  Бо як легко вийти заміж, за ніби то хорошу партію, достойного чоловіка, з яким нібито все у вас гарно, а через десять-двадцять років раптом зрозуміти, що то не твоя половинка, бо стосунків як таких і не було, раз чоловік зраджує, а тебе це не задуматись змушує, а подати на розлучення.. І я могла б так, ось що страшно.

  Я не просто пробачила, я вдячна йому. Ми й досі іноді листуємося, вже більше десяти років, і я зі здивуванням відчула цю вдячність, коли зрозуміла, що хочу йому теж якось віддячити, зробити щось хороше, справжнє...

  Бо саме завдяки йому я зустріла того, хто дійсно моя людина. Кому віриш не словам, і навіть не діям,  а просто віриш, підсвідомо. Хто не помітив навіть отого "порогу", бо то не про нього. З ким добре поряд завжди, а не коли все чудово. З ким розумієш зміст смішних слів що "вбити іноді хочеться, але розлучитися-ніколи" 

  Я вдячна за ту зраду. 

  А щодо "самотність" чи  "свобода" ... В мене не буває самотності навіть коли я одна, і в мене свобода навіть тоді, коли не одна. Це все в голові. Любіть себе, хоча б в цьому

  Не знаю чого всі так кажуть, що весна це час романтичних панночок і самотніх жіночок, що мріють про велике кохання. На мою думку все трохи інакше, варто тільки поговорити з рівною кількістю чоловіків і жінок.

 Жінки всі як одна мені останні три дні про розсаду і підгортання картоплі, роботу, і якісь проблеми, а от чоловіки всі як один - тільки про дівчат і секс.

 Картинка, правда, не в тему, але...