Війна, але хочеться весни.

  Вибухи, тривоги.. Сирену перенесли на будинок культури, тепер можна ніби спокійніше жити, але стало не так колоритно, мені сирена певним чином подобається, особливо вночі, в повній тиші, коли на декаданське затухання її виття накладаються голоси підвиваючих місцевих собак - то й досі викликає в мене відчуття нереальності того, що відбувається.

 Точно як і ракета, що не вибухнула впавши на подвір'я мого шкільного однокласника, менш як за сотню метрів від квартири батьків. 

 Тиша весь день, без сирени, вже викликає підозру.

  А хочеться весни, щоб потепліло і головне - підсохло, бо не земля, а майже болото, річка повна, протитанкові рови майже по вінця з водою. 

І лютий, а в мене квітують підсніжники в вишнях та так по весняному токують синички і обсцикають все коти.

 В них і це вже весна. Ех. 

 В середу забула в магазині в камері схову сумку з щойно отриманою на НП коробкою. Згадала про неї через п'ять годин, вже під вечір. Подзвонила на гарячу лінію, запитала чи можливо глянути чи є і раптом - то потримати до п'ятниці. Сказали що поглянуть. Скільки щастя було в п'ятницю, коли принесли)). Все в житті в дрібницях, і далеко не головному. А от оцінити оте "головне"... то треба ще вміти. Для початку зрозуміти - що воно таке? В чому? Я давно знаю.. я дуже щаслива людина насправді. 

 Вчора саме сказала сестрам, що все відносно, в чому те щастя - але вони вже до тридцятки мали першу сивину, а я й досі жодної сивої волосини на голові. В нас якось в суспільстві не прийнято жити хоча б з мінімальним задоволенням , особливо жінкам. Мене якраз вчора намагалися знову пожаліти за відсутність в моєму житті зайвого геморою)), бо то ж "для жінки щастя"))). Ну, це кому як, а в мене й так купа бажань як витрачати свій, вільний від цього всього, час, і його, часу, на все це не вистачає)). 

 І треба завжди мати бажання, що виконуються, і мрії, які мають залишатися мріями). Але про весну - це бажання.