Дилема


  В мене страшенна дилема - чим тепер користуватися, чашкою від Прекрасної Снігурочки, чи чашкою від Доброго Фея?



П.С. А ложечка та сама, для "подарунків" lol

Всім, хто худне )



Я худеть решила. Я не буду есть.
Потому что в джинсы срочно нужно влезть.
Ждет уже два года платье с буквой S.
Дециметр жира мой скрывает пресс.

Сапоги не сходятся и висят бока.
Шире стула жопа, а в глазах тоска.
И на селфи в кадр не влезает фейс.
Пробовала с палкой - все равно не влез.

В общем, я решила: надо похудеть.
Ради джинсов с платьем можно потерпеть.
Будет штабелями складываться люд,
Если откажусь я от любимых блюд.

Минимум по часу бег трусцой с утра.
Жир прогоним с жопы, с пуза и с бедра.
Знаю, я сумею! Знаю, я смогу!
Вот доем сосиску – сразу побегу.

Накачаю мышцы, пресс как у коня.
Не узнает мама новую меня.
Я решила твёрдо. Воля как скала.
Этот кекс – последний, что я сожрала.

Сяду на диету, выкину зефир,
Выброшу конфеты и куплю кефир.
Смелою рукою разоряю дом!..
(Нет, конфеты жалко. Выброшу потом).

Вот из магазина спаржа и творог,
Вот свекла, морковка… Мать твою, пирог.
Я не покупала. Это все враньё.
Это мне подбросили. Это не моё.

Все, пошла диета. Время два часа.
Отвали, печенье! Сдрисни, колбаса!
Ужин, как учили, подарю врагу,
Хоть бы подавился салом и рагу.

Сутки на исходе. Я почти смогла
Обойтись без брынзы, хлеба и бухла.
Вот уже неделя. Чую, быть беде.
Мысли бьются в череп. Мысли о еде.

Я б не отказалась щас от холодца.
Я б за стейк родного продала отца.
За картошку маму. За фондю сестру.
Может, кто-то купит бабку за икру?..

Мужа б за любую отдала еду.
(Мужа мне не жалко. Я еще найду).
Обменяю тетку с дядькой на омлет.
Оптом всю семейку – на пяток котлет.

Пред горящим взором жареный лосось.
Слюни прожигают ламинат насквозь.
Полконя и царство хоть за суп с котом!..
…Нет, коня оставьте! Я доем потом.

По ночам мне снятся оливье и сыр.
Жареное мясо. Капающий жир.
Хоть бы раз приснился огурец простой.
Дайте сон по Фрейду! Хватит со жратвой!

От семьи поддержки вовсе ни на грамм.
Кот частями только входит в Инстаграм.
Муж живет на кухне, постоянно ест.
На семейной жизни ставлю жирный крест.

Как с ним обниматься, целовать в усы,
Если в них впитался запах колбасы?
Как его любить-то, как с ним жить потом,
Если он средь ночи ходит жрать с котом?

Десять дней диеты. Я еще жива.
Я сильней, чем голод. Подотрись, жратва!
Плачь, свиная рулька, плачь, копченый шпик!
Буду скоро стройной, как армейский штык.

Больше не похожа я на кабана.
Просто сила воли. Просто я сильна.
И прошу, не надо восхищенных глаз.
Скинуть четверть тонны я смогла на раз.

На весы всхожу я, словно на Олимп,
Пальчиком небрежно поправляя нимб.
Ни к чему овации. Ордена к херам.
Сколько я там сбросила…
В смысле «300 грамм»???

Это что, и только? Это результат?
Ради этих граммов я прошла сквозь ад?
Десять дней лишений только ради вас?
Я напрасно, что ли, с мужем посралась?..

Значит так. Диета – как мартышкин труд.
Пусть ее медведи и слоны ебут.
Раз она такая, нахер пусть идет.
Пусть ее кто хочет, тот и соблюдет.

Лично я к буфету. Здравствуй, мой буфет,
Сыр и чиабатта, два кило конфет.
Здравствуй, холодильник, милый, дорогой.
Я к тебе вернулась. Я теперь с тобой.

На второй сосиске настигает дрожь.
Ты ж в штаны не влезешь! Платье ж разорвешь!
Платьице в цветочек, бирка с буквой S!
Джинсики в обтяжку? В инстаграме фейс?..
И по новой совесть принялась зудеть.
Всё. Доем котлету.
И опять худеть.

© Zzina




Настрій дня, зараз


  На днях знайшла в мережі дещо, що захотілося повторити, принаймні спробувати, бо купити мені, скажімо так, трішки задорого.
  То от, настрій дня в контексті відчуття своєї, вибачаюсь, рукожопостіlol



Вечерняя экстравагантная, сексуальная обувь, или "Эфект Гуччи"


Так изящно и выразительно назвали fashion-эксперты тренд, который особенно ярко проявил себя в праздники – вечерняя экстравагантная, сексуальная обувь на плоской подошве.



Гуччі про це не здогадується, але в такому десь суперсексуальному взутті в нас під парадними сидять бабульки lol

Том Форд про секрет привабливості жінки


  В одному з своїх багаточисленних інтерв'ю Том Форд на запитання які жінки подобаються чоловікам відповів дуже просто - ті, що вміють слухати.
 Дівчата - просто вміють слухати!!

 А мені саме це вчора й казав дехто.. хоча й не Том Форд, але схоже чоловіки все ж одинакові в базових речах  podmig lol

Про зиму.


  Я мерзлячка і зиму зараз, дорослою, люблю не так щоб сказати дуже. Що не заважає мені катати сніговиків, кидатись сніжками і годину-півтори гребти по коліно в снігу, щоб типу "вигуляти собаку", хоча по-факту я "вигулююсь" в рази дужче за них lol

 Але в дитинстві зиму ми любили всі. Правда всі пори року інші теж, бо в кожній свої можливості перетворити реальність в казковий світ ігор і фантазії. Але взимку було особливо, бо весною-літом-восени як не крути, а снігу й льоду нема..
  День взимку короткий, після школи нічого не встигнеш, але на вихідних.. а ще краще на канікулах.. Як ми їх чекали )) Зранку сніданок - і вперед, до діда з бабцею. Це казкове місце для дітей. В них будинок стояв, та й зараз він там же, за сто метрів від лісу, і за десять хвилин від річки, але то розваги для літа, а взимку на перший план виходило те, що за будинком в нас була власна гірка, з якої можна було метрів 30 їхати лижами, санками, а коли хороший сніг - зробити тунель, добре втрамбувати - і мати власну трасу для бобслею на шматку плівки, а ще краще коли маєш мішок з міндобрив, з товстелезної прозорої плівки, чи з сажзаводу, той чорний і більший. Мати такий "агрегат" в нас було великим щастям )))
  А якщо правильно і вміло повернути на ходу внизу гірки направо - то спуск продовжиться, і потрапиш просто на замерзле озеро. Озеро це завжди звалося просто Ковбаня, тобто "калюжа без імені"))), бо ковбаньками в нас звуться озірця-стариці, що залишились на місці старого русла Псла. От про це озеро мої найкращі дитячі спогади взагалі.. Про нього взагалі треба окрему розповідь. А взимку ми перетворювали його в казковий світ дитячих ігор, щороку з іншим дизайном. Коли хлопцям покупляли ковзани, ми посередині розчищали хокейну площадку, а до того центральне місце в нас завжди займав лабіринт)))) Копали самі, колективом, позносивши совкові лопати з усіх будинків)))  До речі колектив в нас був чудовий - десяток погодків, з найбільшою різницею в 4 роки, всі з'їжджалися на канікули до бабусь і всі дружно щодня збиралися в нас, на горку й озеро))) Таксопарк санок був вражаючим)))))) Крики, шум і гамір - теж)))) Й досі пам'ятаю свою шубу з штучного хутра коричневого кольору, "під ведмедя" мабуть))), без капюшона, але з коміром, під який треба було обов'язково зав'язати шарф, а щоб він не заважав - зав'язувати мав хтось інший, щоб кінці були на спині. Зараз смішно, а тоді, коли хтось з бажанням пожартувати ТУГО його затягував, а самому розв'язати теж нереально - було трохи інакше))) І от коли разів з двадцять впадеш з санок в сніг - та шуба перетворювалась в ходячий сугроб, бо сніг набивався в хутро і її вага збільшувалась кілограмів на десять, їй-богу))) тоді доводилося таки з прикрістю визнавати, що час йти грітися, ех(( )))) Ходити просто ставало реально важко))))
Коли ми отакі закочувались в будинок, бабуся завжди сварила нас, роздягала, бо не тільки шарф зняти, а й розстібнути гудзики, страшенно незручні, самостійно було неможливо, тоді ставила шуби й рукавиці розтавати і стікати))), а нас заганяла грітися і обідати))))) Обов'язковими було ще сказати, що більше вона нас сьогодні надвір не випустить, бо вдягати більше нічого)))) і поки шуба не висохне - санки нам тільки снитимуться)))))
  Дуже запам'ятався один момент. Зима тоді прийшла морозом раніше ніж снігом, і озеро вкрилося неймовірно гарним, рівним і чистим льодом, він завжди чорний прозорий, трохи страшний..)))) А потім пішов сніг, розкішний, пухнастий і багато, сантиметрів 15-20 випало. І погода така гарна - коли тихо, мороз невеликий, сонячно, все навколо вкрите снігом, який ще не обсипався з дерев, і вони такі пухнасті й об'ємні... Ми дружно розчищали новий лабіринт, це треба робити відразу, доки сніг легко розгорнути, і він не прилип до льоду, тоді лід буде як скло, і прозоро-чорним, казково-новим))) з, як зараз модно казати - 3D узором в своїй товщі з бульбашок метану, що завжди підіймаються з глибини озера.
  І от ми розкидаємо сніг, і тут на берег прийшли два чоловіка, гості одного з сусідів, з Харкова приїхали . І от вони стоять, дивляться на все це, і один другому каже - "Вот как бы я хотел ребёнком жить в ТАКОМ месте. Посмотри - какая красота!" Я тоді вперше якось побачила все іншим поглядом, без звичного "це було, є і буде завжди".

 Взагалі багато що можна ще розповісти.. це ж роки життя, а не дві-три історії. А головне в них те, що моє дитинство було щасливим.
  А сама сиджу оце і думаю - а що напишуть про своє дитинство теперішні діти? Як мерзли пальці коли водити по сенсорному екрану при -10?

Про правильний подарунок.

Написати можна б багато що, навіть знаю ЩО, але ліньки сьогодні smutili lol

Тому тільки ось ця картинка, як простір для думок podmig



Оця червона стрічечка.. так мило smutili lol


Хеце-хеце))

  • 16.12.17, 13:27
Кошерний ізраїльський мультик. Весь день тепер ходжу і кажу "хеце-хеце" lol

 https://www.youtube.com/watch?time_continue=1&v=4YljaJ9FTFI

Хотіла вставити відео, але Ютуб нещодавно оновився і на ай.юа тепер це мені зробити не вдалося unsmile  До речі - може хто що підкаже, бо реально не вийшло

Японська преса


  Є в мене деяка дивна багатьом любов до печатних видань. І мої близькі друзі знають, що одним з кращих сувенірів у світі для мене є звичайнісінька газета, привезена з місць, далеких від мене.
  Саме так в моїй колекції з'явилась страшенно цікава газета з Японії, привезена дійсно як сувенір спеціально для мене одним близьким другом. він взагалі летів в Україну з трьома пересадками, тому привіз мені цілу пачку різних газет smutili lol Правда страшенно сумніваюсь, що при наступній нашій зустрічі він про щось подібне згадає. Але оскільки надія помирає останньою - треба йому СКАЗАТИ, щоб купив щось, коли прилетить lol
 А ось, власне, і сама газета. Не всі сторінки, правда, а так, навскидку всього по-трохи. Може комусь теж, цікаво
Правда фото завантажилися не з першої сторінки, вибачаюсь))

На першому фото якісь явно політичні новини. Розумію це виключно по фото))


Таки Японія - колорит, сумо


Спорт. В них там дуже популярний бейсбол


Кросворд по-японському


Ще якісь явно інтелектуальні ігри))


Дуже сподобалась ця реклама світильників - в нас подібне екзотика, для них традиції


Реклама місцевого алкоголю


Схема проїзду КУДИСЬ. Кажуть, в них це дуууже актуально, бо з адресами там напряг


Програма телепередач. Фото не дуже вдале, на жаль


Не знаю що там, але бджілка дуже сподобалася)))


Щось традиційне. В Японії це святе


А це перша сторінка. В них пишуть справа наліво, і газета гортається теж як для нас - навпаки, правою рукою, через що я хвилини дві шукала, яка ж сторона в газети початок, а тоді дійшло - там же нумерація сторінок є smutili lol

 

Лубутен

Те, що ми вдягаємо - завжди розповідає про нас, справжніх і несправжніх. Мене завжди цікавив світ одягу, як того, що відображає чи навіть іноді змінює людину. Завжди цікаво дізнаватися як люди сприймають самі себе й інших через призму одягу і взуття..
Ось це - слова Крістіана Лубутена, взуттєвика, який все ж говорить про одяг.

«Я предпочитаю, чтобы девушки носили платья, мне нравится, какое оказывают влияние платья на язык женского тела. Еще я люблю юбки, особенно карандаш: она обязывает хозяйку выглядеть прилично, быть подтянутой, открывать ноги. Вообще, мне нравится одежда, демонстрирующая женские ноги, их кожу, колени, женскую походку. В свое время я создавал для женщины, которая предпочитает быть одетой — сейчас же увлечен женщиной, которая раздевается».

 І він правий в тому, що сукня просто змушує навіть рухатися інакше, а спідниця-олівець як ніщо інше стимулює бути ЖІНКОЮ.
 Ну і високі підбори smutili podmig lol