Антисовкові одкровення Андруховича

“Таємниця”, яку хотів відкрити читачеві чи не найвідоміший український письменник сучасності, полягає власне у тому, що ще існують якісь таємниці. Один мій знайомий, після того, як прочитав цей роман (з дозволу сказати) повідав, що, напевне, він найбільше сподобається газетярам. І справді, будучи газетярем, мені сподобалося.

 Сподобалося тому, що фактично Юрій Андрухович започаткував новий жанр в українській літературі - роман-інтрев’ю і в цьому його подібність до газети. Але тільки в цьому, тому що текст читається як абсолютно художній твір і, навіть, незважаючи на, зазначену  передмові, “про всяк випадок”, банальну фразу про те, що всі імена та події вигадані, а будь-який збіг випадковий, все одно стає зрозуміло, що насправді герої малюються з життя. Дехто встиг назвати роман Андруховича автобіографічним і напевне мав рацію, бо в ньому щораз, окрім опису подій, які відбувалися в житті автора трапляються і знакові особистості: Микола Рябчук, Ірван (Олександр Ірванець), Індрик, Стасюк, Мертві Півні, Плач Єремії… Але це далеко не повний перелік образів, які малює Андрухович, дещо окремо стоїть його сім’я , його бачення світу, його бачення Радянського Союзу, його бачення Європи, його бачення Франика, Львова, Праги, Києва, Москви і навіть Нью-Йорка.

Найперше, що в ньому вражає - це його мова. Часом з ненормативною лексикою, часом з незрозумілими дефініціями, але відчувається, що ця андруховичівська мова жива, вона дихає. В “Таємниці” Андрухович показує самого себе, без шкандалю і це створює шкандаль, без епатажу - і це створює епатаж, без таємниць - і це створює таємницю(і). Вся ця геополітика, весь цей “совок”, всі дійові особи - лише відображення конкретних людей у очах автора саме тому вони трішки вигадані, трішки не мають стосунку до справжніх їх прототипів. І в цьому велич таємниці, це не прагнення показати “те, що на споді”, як дехто може подумати, це відверте демонстрування, без таємниць, без внутрішніх відмовок. Але все ж Андрухович певної миті зупиняється, на останній сходинці, і залишає читачеві найголовніше - Таємницю.

Держава є — держави нема

 От я недавно цікаву думку прочитав. Все в нас в Україні є: народ, нація, влада. А от держави нема. Бо та влада робить що собі хоче, а про державу не дбає. Люди вмирають, а нікому діла до того нема, їх вбивати почали, а їм все одно по барабану. Якщо так розібратися то держава ж це певне утворення, яке має чіткі функції. А у нас що виходить. Президент ніби і є, ніби й укази видає, але потім відміняє і ніхто нічого не виконує. В нас ніби й Верховна рада є, але її і нема. Чи є? Я тут вже навіть не знаю що писати, направду. Вона також якісь постанови видає, але їх також ніхто не виконує. В нас і Кабінет міністрів є, але саме він нічого і не виконує з того, що приймає Верховна Рада та Президент, а робить що йому заманеться. І як він один вважає за потрібне, повірте про народ там зовсім ніхто не думає, про націю я взагалі не кажу. Більше того в нас і суди є. І ще більше туди звертається сила-силенна громадян, але ніц вони не вирішують по справедливості. Тому питаю — а що ми маємо? А ніц не маємо, бо як дбаємо, так і маємо. Скоро зовсім весело стане в такій загальні атмосфері безкарності і незрозумілості, всі почнуть робити що їм заманеться, спочатку переходити вулиці в недозволених місцях, потім давити тих пішоходів, які переходять, потім грабувати магазини, силою захоплювати підприємства, пошту, телеграф, бо відповідальності ж може і не бути, раз за все інше не було. А ви як гадаєте, що нас чекає?

І знову про комунізм

Нє, ну мене точно звинуватять у нелюбові до комунізму. Казав мені один знайомий нещодавно: “Юрку, і дались тобі ті комуністи!” Але, дбаючи про Вашу, шановні читачі, поінформованість не можу оминути наступну інформацію.

На тому тижні в Рівному зібралося засідання прес-клубу. Темою стало звернення до Президента України від громадських організацій Рівненщини з вимогою скасувати діяльність КПУ в Україні та заборонити комуністичну ідеологію, як таку. Отак то, шановні! Виявляється багато кому комуністична ідеологія заважає. Воно то і зрозуміло, зважаючи на те, що українці так і не отримали відповідної сатисфакції за злочини комуністичного режиму, а сьогодні ще й мусять терпіти постулати Леніна-Сталіна, які на них ллються разом з іншими інформаційними потоками. Чого варті той же голодомор, репресовані таланти, розстріляне відродження? А нічого не варті, ніхто за них відповідати не хоче. А комуністи існують. Бути їм чи не бути, вирішувати саме вам, бо те звернення зщалишається відкритим для підписів. До слова, його вже підписали 15 громадський організацій, політичних партій та ВНЗ Рівного. Серед них: соціально-християнська партія України, Європейський молодіжний центр РОГО , представники УНА УНСО, ВО “Свобода”, товариство “Просвіта”.А ви як вважаєте треба комуністи Україні?

Персони-нонсенси

От і не пускають наших громадян до Російської Федерації. І що головне не пускають без видимих на те причин. Я щось не пам’ятаю, щоб пан Жулинський вирізнявся якоюсь особливою критикою всього російського, або дозволяв собі заяви аналогічні Жиріновському, Затуліну чи Дугіну. Російська Федерацція, бачите вирішила нам відімстити, бо ми не пустили на свою територію вище згаданих діячів. Але якщо добре згадати, то в приватних справах воини все ж приїжджали. На похорони Кушнарьова, відвідати рідних, які у них чомусь живуть в Україні. От і наш пан Жулинський вирішив відпочити в Петербурзі, сходити, знаєте, в Ермітаж. Але не судилося раднику Президента, не цього разу. Нема толерантності з боку наших сусідів.

Людина сучасна: інформаційний вимір

Так, шановні читачі, сьогодні говоритимемо про інформацію. Благо - привід поважний - шостого червня святкуємо день журналістики. Як це банально не звучало б, але все ж спочатку було слово. І це слово було носієм інформації. Насправді, велика сила - розуміти один-одного. І ми - журналісти повинні полегшити вам - читачам процес розуміння глобальних речей. Саме тому нас дехто звик називати четвертою владою, або сторожовою собакою демократії. Особливо часто це згадувалося після Помаранчевої революції. Рівно як і поняття про свободу слова. От нещодавно один мій знайомий звернув увагу на те, що насправді навіть після згадуваної революції справжньої свободи ми так і не отримали. Насамперед варто зауважити про те, що ідея так званого громадського телебачення, так і залишилась лише ідеєю. А нас, журналістів, насамперед, цікавить власник того чи іншого засобу масової інформації. І серед цих засобів насправді дуже мало тих, які дійсно мають право називати себе незаангажованими. Як б там не було, а інформаційна сфера,  в якій ми всі постійно перебуваємо все ж викривлена. Аби скласти правильну думку, людині сучасній потрібно проаналізувати принаймні три протилежних джерела інформації. І тільки синтезувавши все це, ви можете приблизно уявити, що відбувається в нашій країні. Демократично? Цілком. Ви самі обираєте кому вірити. Але не кожен громадянин має доступ до отих класичних трьох джерел інформації, а якщо хтось і має, то не завжди схоче займатися перепрочитанням однієї і тієї ж новини в різних газетах чи на різних телеканалах. Тому і процвітають у нас різні “піари” чорні, білі та різнокольорові. Але й це ще не все. Інформація часто потрапляє до читача-глядача зовсім не в тому вигляді, в якому мала би потрапляти. Сьогодні вся газетна робота поділилася на два напрями: ньюзмейкерство та власне журналістика. Перший - це абстраговане подавання хронології подій. Часто у потрібному комусь ракурсі. Але цей напрям, який сповідує більшість українських газет, спільного зі справжньою журналістикою має дуже мало. Журналіст має не просто злапати сенсацію, зробити шкандль, епатувати, здивувати чи розвеселити читача, в нього набагато глибша, значущіша соціяльна роль. Він мусить помітити проблему і вказати на неї громадськості. Журналіст не може бути злим, як багато хто, навіть на тренах нашого регіону. Він мусить шукати добра у своїх матеріялах. Він не повинен бути налаштований на образу чи деструктив, свої дії він неодмінно повинен погоджувати з добрими намірами. Лише тоді він журналіст. У всіх інших випадках він піарщик, рекламіст, гуморист-астролог, для якого мета виправдовує засоби.

Але й читачі так само поділяються. Хтось любить читати анекдоти, а хтось серйозні матеріяли, які можуть допомогти розібратися в тому, що відбувається і прийняти правильне життєве рішення. Саме тому в газетній роботі надзвичайно важливий зворотній зв’язок. Ми повинні знати, як ви реагуєте на світ, на наші матеріяли. Ви можете лаяти нас, хвалити, ставитися до нас байдуже, але не мовчіть про це. Якщо вас щось турбує, не соромтесь, якщо ви маєте що сказати іншим - просимо дуже, для того ми й існуємо, щоб вам було легше жити.

Просто вірші

  • 04.06.07, 17:47

Так не серйозно, по- дитячому,

Грайливо, як олені, скачемо.

Повільна музика підіграва.

Не чути зовсім, як росте трава,

Не видно хмар повільних

І розумієш: ти - невільник.

Злих витівок творець,

Життєвих кпинів кривдник.

От подих вітру зник

І сонце вийшло з берегів.

Нікого й не було,

                   це просто - гнів…

19.04.2007

 

так лампа спалахнула електрично,

трішки тьмяно й готично.

старого годинника голос,

й довічний пера скрип.

 

а за вікном тисячі автівок,

розряджених сотні гвинтівок,

мільйони стогонів й криків,

переданих до німого ефіру.

 

а за вікном сліпа безодня,

туги і суму страшне склепіння,

плач і докори чужого сумління,

предані  до не мого ефіру.

 

а поряд тільки лампа .

           і годинник:

                      клац, клац, клац…

27.04.2007

 

 

Буваю інколи тобою,

Так само готовий до бою

                                      з собою

 

А часом буваю рікою.

Течу крізь роки супокою

                                  журбою…

 

І рідше буваю сльозою,

Що скрапує. Долю грозою

                                  вмить.

 

30.05.2007

 

Ти йшла.

А поряд дощ…

Також йшов.

Краплі хапали тебе

Велетенсь

кими руками

За волосся

Чи це мені здалося?

Виривали пара

Солю з рук,

Змушували від

Чувати холод

Нив вітер десь

Поруч

Напрочуд театр

Ально.

Як це все бан

Ально…

 

03.06.2007

Рівненщина в лідерах

  • 23.05.07, 15:53

Шановні краяни, а ви знаєте що наша область за результатами моніторингу діяльности регіонів України, який нещодавно провів Кабінет Міністрів України,  входить у п’ятірку кращих? А…, от і я не знав. А виявляється ми не мало, не багато забралися аж на третє місце. Цей моніторинг здійснено аж за 47 показниками, що відображають стан та тенденції соціяльно-економічного розвитку реґіонів у січні — березні 2007 року, про це повідомив Західній інформаційній корпорації прес-секретар Рівненської облдержадміністрації Тарас Максименко. От так от, в нашій області виявляється відбулися значні зрушення у таких сферах: виробництво промислової продукції, залучення інвестиційних ресурсів, житлове будівництво, погашення податкової заборгованості та нарощування дохідної частини місцевих бюджетів. За минулий рік в економіку Рівненщини було залучено 32,1 млн. долярів США прямих іноземних інвестицій, а це виявляється у 5,4 рази більше, ніж за відповідний період минулого року. Гроші то ми десь очевидно взяли, але куди їх потратили чомусь у відповідних матеріалах не йдеться, як і про реальний рівень доходів населення. Але все одно приємно, що ми такі прогресивні. От тільки продуктів в холодильнику від констатації цього факту не побільшало чомусь. Але то не так вже й суттєво, правда?

Але відбулася ще й інша подія, ніяк з попередньою не пов’язана. Голова Рівненської облдержадміністрації Віктор Матчук отримав заохочення від Президента України Віктора Ющенка. Згідно з Указом № 416/2007 “Про присвоєння рангу державного службовця” Віктору Матчуку достроково присвоєно другий ранг державного службовця. Аналогічно відзначено голів Луганської, Хмельницької, Закарпатської, Миколаївіської та Кіровоградської обласних адміністрацій. В Указі Президента сказано, що це за “виконання особливо відповідальних завдань”, але яких не розшифровано.

Слава Україні!!!!!

Нарід, ми з Перфецьким до болю з зубах хочемо почути (почитати), що ви думаєте з приводу становлення в Україні національної влади, бо ті всі політики нас так замучили, що про них вже й писати не хочеться. Усі думки не залишаться без нашої реакції, наперід дякуємо. Мо' разом шось придумаємо!

Рівне — спортивний центр України

  • 16.05.07, 14:49

Овва! Шановні читачі, ви ще не знаєте, Рівне незабаром буде спортивним центром нашої держави. Чому питаєте? Відповідаю: управління у справах молоді, сім’ї та спорту Рівненського місквиконкому розробило програму розвитку масового спорту за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення на 2007-2011 роки. За даними цього управління регулярно спортом у Рівному займається  всього 6,3 відсотка населення. Це, чесно вам скажу, зовсім не багато — нижче за середьоукраїнський показник на 3,7 відсотка. А, як відомо, спорт — запорука здоров’я та довголіття. А я то думаю, чому це наш “Верес” на останній сходинці у турнірний таблиці другої ліги, і чому в Рівному досі не виріс другий Гончар, і “Пульсар” давненько суперліги не вигравав, виявляється програми не було, а якшо й була, то не виконувалась, кому у наш час спорт потрібен, якшо все інше фінансувати нічим.

Тим більше, що за словами начальника цього управління Сергія Шевчука, програмою передбачено “виховання в населення мотиваційних характеристик до здорового способу життя за допомогою спортивних змагань, конкурсів та показових виступів”. Отак, всі на стадіон! Але це ще не все. Програмою предбачено комплекс заходів з будівництва спортивних майданчиків. Ото напевне набудують по Рівному, кожен зможе вийти і сказати гордо: “Я чемпіон!” Ну як там би не було, а відсоток піднятися мусить, як і “Верес” з останньої сходинки. Так ж бо вже хочеться справжнього спорту у Рівному, молодих талантів і просто здорових жителів. І най кусають собі лікті продавці ліків, ми тепер займатимемося спортом, от тільки ще б обласне управління подібну програму розробило, щоб і до Радивилова фізкультурно спортивний рух дійшов, а то у нас той горезвісний відсоток, напевне, ледве до 2 дотягне, але хто би то рахував, окрім Юрка Буревія? Займайтеся спортом, в здоровому тілі — здоровий дух! 

Комуністи живуть на Полтавщині

  • 09.05.07, 13:38

Нє, ну ви чули? Виявляється топ-новиною останнього тижня стало відкриття пам’ятника вождеві світового пролітаріяту Володимиру Леніну в селі Бречківка Полтавської області. І всі це сприймають як якусь екзотику, от, мовляв, ХХІ століття, а тут якісь монументи Леніну, але це у нас на заході так сприймають, а як заїхати за Дніпро все виглядає набагато буденніше.

 Так от де виявляється найбільша концентрація комуністів в Україні — у селі Бречківка, раз тамтешня сільська рада на позачерговій сесії вирішила виділити земельну ділянку під цей художній твір у стилі соцреалізму (напевне, скульптура все ж!). Як би там не було, але, вочевидь, і не комуністи там також є, бо вже через кілька днів нововстановлений пам’ятник осквернили, відбивши вождеві голову. Отакий собі безголовий Ленін стоїть тепер у селі Бречківка Полтавської області. Але місцеві комуністи не здалися, одразу звернулись у відповідні інстанції, які терміново і зайнялися пошуком вандалів. А поки що обезголовлений монумент покрили плівкою і десь по осередках партактиву віднайшли майже новеньке погруддя все того ж вождя світового пролетаріяту. Оскільки, припасувати голову від одного до іншого їм здалося неможливим, неестетичним та таким, що псує концепцію художника, то погруддя вони встановили поруч, як кажуть, нічого місцю порожніти, раз сільрада вирішила, що Леніну — бути. Я спеціяльно утримаюсь від коментарів цієї пригоди, подаючи вам лише самі голі факти, а то Юрка Буревія потім усі звинуватять в тому, що він не любить комуністів. Але ж ви про це маєте право знати, шановні читачі. Як казав колись мій університетський викладач: “Комунізм — не така вже й погана ідеологія, просто вона потрапила не в ті руки!” До чого б це він?

Сторінки:
1
2
3
попередня
наступна