Марк Аврелий писал: "Наша жизнь есть то, что мы думаем о ней." Это самая подлинная мудрость которая только существует. Счастье зависит от нас самих. Да, это очень просто сказать, но в действительности мы в состоянии менять себя, менять нашу жизнь в ту сторону, в которую пожелаем. Этому нужно учится. Этому можно научится.

У каждого из нас есть родственная душа... если хотите банальней - вторая половинка. Этот человек гармонично дополняет нас. Если ты взрывной, то она будет твоим катализатором. Если ты тихоня, то она станет заводилой. И наоборот. С такими людьми очень легко, но в то же время бывает и сложно. противоречивое чувство... Но когда ты смотришь такому человеку в глаза, то все сомнения отступают...во всем... Такой человек может быть за тридевять земель, а может быть и за стеной вашей...

Читати далі...

Как показывает история, великих признают после их смерти. Их творчество становится достоянием общества, люди начинают восхищаться ихними достижениями и в конце концов они становятся легендами. Но стать легендой при жизни под силу не многим, а завоевать титул, который превозносит тебя на самую вершину удалось лишь одному королю. Продолжение: http://www.lookatme.ru/flow/posts/music-radar/146779-tragediya-korolya

Ребят, реально....давайте

Есть такие люди, которым можно не писать, не звонить, не говорить и они все равно будут самыми близкими!

Я зрозумів, що мій найкращий друг – це жирний хом’як Жорік! Ця тварюка ніколи не видасть твоїх секретів. Він не задовбує тупими проханнями. Не позичає грошей. Не випиває твоє пиво. Не зустрічається з твоїми дівчатами. Не роздовбує твоєї машини. І не просить останньої сигарети. Хом’як це ідеальний друг. Все що йому треба – це свіжа преса і сухий корм, ну бажано б було і водички налити. Йому можна «їздити по вухам» скільки завгодно! Плюс він досить таки універсальний. Може допомогти...

Читати далі...

Вони були дивною парочкою. Усі хто вперше їх бачив дивувалися, як такі протилежні один одному характери можуть ужитися разом. Але у щирості їхньої дружби ніхто не сумнівався. Як я і казав, вони були абсолютно різними. Він був невгамовним веселим парубком, якого все цікавило. Мав добре серце і щирі очі, у яких відображалася жага до життя. Вона ж, була тендітною дамою. Аристократкою за походженням. З близькими була холодною, а на сторонніх взагалі не звертала уваги. В її очах ...

Читати далі...

Усе життя ти працював, Книжки читав та заробляв. Усе життя провів в коробці, Замурував себе у ній. Ти думав, що іще от трошки, І все, почнеш на повну жить. Ти думав, що наступить завтра Та принесе з собою світло… І врешті завтра наступило. А ти вже спиш-холодний, мертвий…

Коли почалася злива, я сів на підвіконня і подивився на пустинну вулицю. Все було спокійно. Я любив дивитися на дощ… як краплинки пролітають повз, та з шумом розбиваються об залізо з іншого боку вікна. Я любив цей звук, цю мелодію дощу. На вулиці я помітив хлопця, який тримав у руках скрипку. Він прийшов разом з дощем. Скрипаль стояв посеред вулиці, у стіні зливи його було важко розгледіти. Він елегантним рухом підняв смичок і заграв. Мені здалося що час завмер, і світу не існує. Музика...

Читати далі...

Студент з Валєри не фонтан, Хоч пароньок і не баран. Проблемка у Валєри є: «хвости», Весною в армію іти. Ідея ця йому ніяка, Який з Валєрчика вояка? А от мамуля тільки рада, Зробити з Валіка солдата. І батько начебто не проти, Обути хлопця у чоботи. За це не проти дядько, тітка І навіть їхняя сусідка! Бабуся торбу впакувала, І дід, ще той радянський партизан, В валізу шматок сала вклав. Мораль тут як та зла сатира- Виною всім однокімнатная...

Читати далі...