Публікація на порталі Армія.inform

Як лейтенант В.Чмирьов за один день генеральське звання здобув.

…Є особистості, про яких перо — аж пританцьовує від нетерплячки! — так проситься писати…

От послухайте… Зараз розповім вам дещо про Валерія Чмирьова…

На шпальтах всеукраїнського сатирично-гумористичного журналу «Перець» перша карикатура цього художника-самородка побачила світ у далекому 1978 році.

А перед цим неофіт-графік встиг попрацювати на Київському машинобудівному заводі імені Артема. Там же за направленням трудового колективу отримав путівку на роботу до органів внутрішніх справ…

Після спеціалізованої школи міліції та завершення навчання в Київському інституті народного господарства дипломований економіст при погонах почав активно боротися з розкрадачами тоді ще соціалістичної власності (у народі російською скорочено — ОБХСС).

Непідробну, як, на жаль, це сьогодні є в нашому далеко несоціалістичному житті, антикорупційну діяльність молодого детектива-оперуповноваженого з часом — а для нього це було зовсім несподівано, бо не за посадами сюди йшов, — помітило керівництво столичного главку.

Ось і привели ті керівні чини Валерія Чмирьова «попід рученьки» до крісла заступника начальника відділу того ж таки ОБХСС, а потім ще й «посадили» у нього на довгі роки…

Проте щоденна суха і монотонна «дослідницька» робота, видно, таки вимагала в молодого офіцера якоїсь душевної розради…

Тож у вільний від служби час він мимоволі повернувся до давнього юнацького захоплення — малювання. Тим паче, хист до цього роду художньої діяльності прищепив йому змалечку ще батько, який за фахом був художником- оформлювачем…

Тільки от до ліричних пейзажів та сцен із героїчного життя сучасників у початкуючого графіка-офіцера так руки й не дійшли. Як не візьметься за пензля, так і викреслюється з-під нього мармиза — то хабарника, то несуна, то хапуги, то ще якогось соціального урода-антипода…

Словом, що не малюнок — то жива і дотепна карикатура… З витівкою, з колючим жартом, а то й дошкульною сатирою, талановито прописаними деталями…

І куди ж із цими «діяннями» завзятому лейтенантові податись, як не у веселий часопис «Перець».

Ось туди вперше і привів його за руку давній автор журналу і заслужений художник України Анатолій Арутюнянц.

Естафету ж від нього вже перейняв — головний художник журналу Валерій Зелінський (у колективі мав псевдо — «Аристократ із Вапняри», що для перчанина Олега Чорногуза послужило в майбутньому прообразом для на-писання сатиричного одноіменного роману).

Завдяки цьому маститому метру пензля Валерій Чмирьов потрапив якось безпосередньо на одне із розширених засідань редколегії, де гомінкий перчанський гурт відбирав для журналу вже готові малюнки й затверджував теми для нових.

З’явився тоді, як зараз пам’ятаю, Валерій у проймі дверей кабінету головреда із лейтенантськими на погонах зірками.

На що легендарний «батько Перця» Федір Юрійович Маківчук, який всім без винятку любив давати в редакції прізвиська, тут же відреагував:

— Ну заходь, заходь, лейтенант-гєнераль!.. Нє робєй, — вдався до улюбленого суржика, коли бував у гумористичному настрої. — Якщо штаб-полка «Перця» твій талант оцінить і затвердить, то походиш поки що «лейтенантом-генералом», а як форму свою в архів здаси, то бути тобі в нас, до наших уже дійсних на службі «Гоголів», «Бондів», «Вусанів», «Ад’ютантів його величності» тощо, — генерал-лейтенантом!.. Запам’ятав?! І не ображайся… Око в мене метке… Тут із вашим гумором та сатирою скоро снайпером станеш… Кожного хист бачу…

Жарти-жартами, а Федір Маківчук тоді, у середині 80-х років минулого століття, як у воду дивився.

… «Вималювався» з роками Валерій Чмирьов на класного й самобутнього та знаного як в Україні, так і за її межами, художника. Його карикатури на найрізноманітніші теми неодноразово приносили авторові численні призи та премії, залюбки їх друкують французькі, турецькі, англійські часописи…

Та що там казати, покажіть мені краще на європейській карті країну, де їх… ще не друкують? О, схопили облизня! Отож!

А тепер про такий ще нюанс…

Коли служив Валерій Чмирьов ще в «обхссному війську», ходила за ним слідом така прикметна особистістна характеристика: «Слухай, Валерію, — казали йому колеги, — ну залиш ти нам хоч одного «діючого» київського хабарника та розкрадача, а то через твою завзятість і звітувати перед керівництвом нічим…».

Таку ж українську патріотичну завзятість, свою чітку позицію людини-громадянина продовжує проявляти Валерій Чмирьов і нині, у цей непростий для України час.

На інтернет-сторінках недавно відродженого журналу «Перець. Весела республіка», де Валерій Чмирьов є головним редактором, він мало не щодня публікує дошкульні карикатури на міжнародні теми. Ох і заливають вони декому гарячого сатиричного лою за комір…

Про головного їхнього героя — Володимира Володимировича, то вже і згадувати якось не з руки… Як він там, ще ворушиться в кошмарах?..

А втім, хай кожен читач-глядач сам зробить висновок… Бачили очі, що малює талановита рука майстра-карикатуриста, то й смійтеся собі на здоров’я!..

Бо для ворогів у нас — одна дорога!.. І ми її кожному зайді за милу душу покажемо, якщо той не з добрим серцем на нашу українську землю прийшов!

Хай буде так!

Молодший інспектор відділу кадрів творчого резерву «Дівізіону Карикатуристів на Марші», старший майор —

Юрій ІЩЕНКО, ад’ютант Його величності «Перця».


День Сталінської конституції

Нагадаю сталіністам, прихильникам Руського міра, що сьогодні виповнюєтьс 96 років найвеличнішої та найгуманнішої Сталінської конституції, яка була прийнята на кістках знищених голодомором у 1932-33 роках українців та яка у подальшому не стала препоною репресіям 1937 року, роз'язуванню 2-ї світової віни. На парадних фотографіях 1949 року я (позначений стрлкою) у колі своїх одногрупників по дитячому садочку, на фоні портрета генералісімуса Йосипа Джугашвілі (виконаний моїм батьком Олексієм), демонструємо "Щасливе сталінське дитинство".
Розвинутий соціазізм з ковбасою по 2-20, смачне морозиво, 120 ре. на місяць і цілий день героїчно"ни хрена не делать" на будівництіві світлого майбутнього-комунізму на рівні з "паліями війни", "загниваючим капіталізмом","світовим сіонізмом", "українським буржуазним націоналізмом" висвітлював часопис "ПЕРЕЦЬ", якому у 2022 році випвниться 100 років.