-Маріє Іванівно! Дозвольте вийти, мені час дитину годувати...!

Після 20 років  беспартійності 19 березня 2011року я став членом "Партії доброго настрою" (Польща)..

Створено парламентску комісію на чолі з І.Богословською з розслідування газових угод "зрадниці" Тимошенко.  У Богословської давно сверблять руки щодо Тимошенко Ю.В. 

А тут таке щастя - голова парламентської комісії. Дуже цікаво знати чим все закінчиться. Особисто я не вірю в об’єктивність цієї комісії. Неозброєним оком видно, як ця "чорнявка"  люто ненавидить "білявку". Причина дуже проста - жіноча заздрість та жадоба помсти. Бо саме вона-Богословська, бідненька, мріє стати головною жінкою-політиком держави. І косу заплітала, і вигадувала, що від одного її вигляду чоловіки отримують сексуальне задоволення, і у президенти балотувалася, і партію створювала якогось там "зів’ялого покоління", і постери зі своїм зображенням розвішувала по Києву... Ну ніяк не виходить хоча б зрівнятися з опоненткою... Небеса її не нагородили достоїнствами "жінки стрільця" (див. гороскоп жінки «Стрільця», яка народилася на межі зі «Скорпіоном»). А постійні вигуки І.Б на прямих телеефірах "Ви брр-еее---ееее--шете" , перекрикування без мікрофона опонентів одразу дають зрозуміти з ким маєш справу і не додають їй шарму. Я впевнений, що місце Богословської у політиці раз і на завжди визначене – бути на підтанцьовках або беквокалісткою. Сьогодні у Кісельова на "Інтері" між жінками відбудеться цікавий діалог. Чи втримається І.Богословська від свого фірмового "Ви бррр-е-ешете!"

З диктатурою Януковича ми вже познайомилися.  А якою уявляли собі "диктатуру Тимошенко Ю.В."  біло - блакитні, противсіхи та експрезидент Ющенко?  Хотілося б знати!

Цей малюнок представлений мною на конкурс карикатур "Диктатура та толерантність", який відбувається зараз у Берліні.

http://antistres.biz/wp-content/uploads/2011/03/broken-laptop.jpg,
More…

Леонид Черновецкий:
- Пользуясь "Моментом", хочу передать привет своей молодой команде...

5 березня асоціюється з двома подіями мого життя.

  У цей день 1953 року, коли мені було 8 років, я хворів на застуду і не пішов до школи. Був яскравий, сонячний  і дуже морозний ранок.  Тоді я жив з батьками та братом у Жмеринці  Вінницької області неподалік залізничного вокзалу. Десь біля 10 години ранку з базару  прийшла мама. Не роздягаючись, вона підійшла до мого ліжка. Дмухаючи на змерзлі руки,  вона якось буденно промовила: - Сталін помер...  Мене аж підкинуло: - А як же ми тепер будемо без Сталіна...?!   - Буде хтось інший!  Буденно відповіла мама.   Мама - Ядвіга Петрівна(полька)  у 1937 році  втратила свого першого чоловіка Висоцького Алоїза - поляка за національністю, висококласного ливарника - формувальника Браїлівського цукрового заводу  під Вінницею. Мама розповідала, що Алоїз дуже подобався такій собі пані Кміцінській, що мешкала у сусідньому будинку. Доречи, у Жмеринці жінки спілкувалися між собою тільки через "пані": пані Картасевічова, пані Боскалевич - бабця мого шкільного товариша Толі Пономарьова.   Всі знали, що Кміцінська агент НКВС, зневажали і дуже  боялися її наклепів,  обходили десятою дорогою.  Мама була  привабливою жінкою і звичайно Алоїз  на інших жінок уваги не звертав . Це дратувало залицяльницю і донос на сусіда - "ворога народу", був своєрідною помстою.  Репресованого Висоцького розстріляли у Лук"янівському СІЗО м. Києва, а маму з двомісячним братом  Мар"яном  виселили з помешкання у м. Браїлів Вінницької області.  Лише у 1939 році, завдячуючи Н.К.Крупській, мама змогла  повернути  свою нерухомість у Жмеринці по вул. Шевченка і перед війною переїхати туди жити. Алоїза реабілітували у 1956 році і мамі виплатили грошову компенсацію у розмірі близько 1200 рублів (випуску 1947 року), або 120 рублів зразка 1961 року.   У 1951 році  батько у Москві купив  радіоприймача "Москвич", і не зареєструвавши його у компетентних органах, замаскував у схованці у книжкової шафи.  Пізніми вечорами. коли не дуже дошкуляли радіо глушники, він слухав "ворожий  "Голос Америки". Я особливо не дослухався до цих передач, але дещо відкладалося у моїй пам’яті. Батько якось почув від мене коментар  щодо "голосу" і дуже розстроївся. Надалі   суворо заборонив мені будь кому розповідати, що у нас є радіоприймач і які передачі він слухає.   На час смерті Сталіна я вже  знав трагедію життя мами, відчував на собі "щасливе дитинство", за яке ми мали дякувати "Товаришу Сталіну", але  Радянська пропаганда все ж таки змогла зомбувати  дітей, зокрема мене, до такого стану, що я вже не уявляв  життя СРСР без Сталіна.  Не дивно! Мене оточували портрети Сталіна, транспаранти, які малював мій батько - художник залізничного вокзалу ст. Жмеринка. На замовлення керівництва вокзалу він виготовив скульптуру "Вождя", яку було встановлено поруч  у сквері  на височенному постаменті. Коли приходив до батька у майстерню на вокзалі, то інколи чув з "Красного уголка" вигуки комуністів, які зібралися на чергові партзбори: - Слава Великому Сталіну!", і довгі  руко плескання на його честь. У мене навіть збереглася світлина з дитячого садочка, на якій я з іншими дітлахами граюсь перед портретом  "Великого Сталіна". Свою справу зробило радіо. Вже після смерті Сталіна серед зібраної макулатури у школі я побачив  випускний твір одного з медалістів нашого навчального закладу на тему: Сталин наша слава молодая!.... Сталин - нашей юности полёт!   5-го березня 1980  року, пішла з життя моя мама - Чмирьова Ядвіга Петрівна, полька, католичка, 1902 року народження, уродженка м. Старокостянтинів( тепер Хмельницької області), знала мови: польську, українську, російську, єврейську( ідиш чи іврит ), молдавську, гарно співала, тривалий час була хористкою у місцевому костьолі, складала вірші. Не було такої роботи, якої мама не могла би виконати. Шила нам одяг або перелицьовувала старий, допомагала  батькові у оздоблювальних роботах (оформлення драпіровкою кабінетів великих начальників. Після війни батько робив популярні тоді гіпсові копилки у вигляді  котів, курей, статуетки. Він у мене  професійний художник. Закінчив  художнє училище у Білорусії. Мама цих котів  продавала на базарі. Поралася на городі, вирощувала всі овочі; від картоплі до помідорів, квасила у бочках вирощені огірки, капусту, яблука. У 50-х  раз на рік відгодовувала кабанчика у підвалі будинку, коптила сало та м"ясо. Вона могла  з ночі  зайняти  чергу і по 5-6 годин вистоювала в ній, очікуючи на   телячі хвости, субпродукти, або свинячі ребра  у магазині "Копита". Це прізвище продавця, яке дивним чином співпадало з тим, що у цьому магазині продавали. Я й досі не можу збагнути коли мама  спала.  Я засинав - мама ще поралася по господарству, я прокидався - вона вже поралася. Готувала сніданок, а влітку поралася на городі.  Коли я прокидався серед ночі то бачив на кухні світло. Мама щось там робила.  Вона ніколи не визнавала, що захворіла. Ніколи не лежала хвора у ліжку, боялась створити незручності для чоловіка та дітей. Вона тихо і померла. Начебто нездужала, як завжди, але батькові не скаржилася.  Лягла спати  вечором, а вранці 5-го березня 1980 року не прокинулася. Світла їй пам"ять і Царство небесне. 

Людмила Пацула

В одних трусах муж
вышел на балкон.
Такой худющий, рёбра все наружу:
-"Прикрой скелет, что за фасад!"
- Жена увидев, прокричала мужу.

...- "Ты,
ласточка, мне песенки не пой.
Пусть видят все, пусть знает вся округа,
Как нелегко живётся мне с тобой,
И как ты кормишь верного супруга!"

- "Ты, замолчи, и гонор свой уйми.
Ишь, смело, как на людях выступаешь.
Ты лучше уж трусы свои сними
И все поймут, за что ты голодаешь!"

- ?????!!!!....Ми ж тебе по пиво відряджали...