Диктатура

З диктатурою Януковича ми вже познайомилися.  А якою уявляли собі "диктатуру Тимошенко Ю.В."  біло - блакитні, противсіхи та експрезидент Ющенко?  Хотілося б знати!

Цей малюнок представлений мною на конкурс карикатур "Диктатура та толерантність", який відбувається зараз у Берліні.

Анекдот Николая Сухомлина.

Леонид Черновецкий:
- Пользуясь "Моментом", хочу передать привет своей молодой команде...

5 березня. День смерті "КАТА" та його жертви

5 березня асоціюється з двома подіями мого життя.

  У цей день 1953 року, коли мені було 8 років, я хворів на застуду і не пішов до школи. Був яскравий, сонячний  і дуже морозний ранок.  Тоді я жив з батьками та братом у Жмеринці  Вінницької області неподалік залізничного вокзалу. Десь біля 10 години ранку з базару  прийшла мама. Не роздягаючись, вона підійшла до мого ліжка. Дмухаючи на змерзлі руки,  вона якось буденно промовила: - Сталін помер...  Мене аж підкинуло: - А як же ми тепер будемо без Сталіна...?!   - Буде хтось інший!  Буденно відповіла мама.   Мама - Ядвіга Петрівна(полька)  у 1937 році  втратила свого першого чоловіка Висоцького Алоїза - поляка за національністю, висококласного ливарника - формувальника Браїлівського цукрового заводу  під Вінницею. Мама розповідала, що Алоїз дуже подобався такій собі пані Кміцінській, що мешкала у сусідньому будинку. Доречи, у Жмеринці жінки спілкувалися між собою тільки через "пані": пані Картасевічова, пані Боскалевич - бабця мого шкільного товариша Толі Пономарьова.   Всі знали, що Кміцінська агент НКВС, зневажали і дуже  боялися її наклепів,  обходили десятою дорогою.  Мама була  привабливою жінкою і звичайно Алоїз  на інших жінок уваги не звертав . Це дратувало залицяльницю і донос на сусіда - "ворога народу", був своєрідною помстою.  Репресованого Висоцького розстріляли у Лук"янівському СІЗО м. Києва, а маму з двомісячним братом  Мар"яном  виселили з помешкання у м. Браїлів Вінницької області.  Лише у 1939 році, завдячуючи Н.К.Крупській, мама змогла  повернути  свою нерухомість у Жмеринці по вул. Шевченка і перед війною переїхати туди жити. Алоїза реабілітували у 1956 році і мамі виплатили грошову компенсацію у розмірі близько 1200 рублів (випуску 1947 року), або 120 рублів зразка 1961 року.   У 1951 році  батько у Москві купив  радіоприймача "Москвич", і не зареєструвавши його у компетентних органах, замаскував у схованці у книжкової шафи.  Пізніми вечорами. коли не дуже дошкуляли радіо глушники, він слухав "ворожий  "Голос Америки". Я особливо не дослухався до цих передач, але дещо відкладалося у моїй пам’яті. Батько якось почув від мене коментар  щодо "голосу" і дуже розстроївся. Надалі   суворо заборонив мені будь кому розповідати, що у нас є радіоприймач і які передачі він слухає.   На час смерті Сталіна я вже  знав трагедію життя мами, відчував на собі "щасливе дитинство", за яке ми мали дякувати "Товаришу Сталіну", але  Радянська пропаганда все ж таки змогла зомбувати  дітей, зокрема мене, до такого стану, що я вже не уявляв  життя СРСР без Сталіна.  Не дивно! Мене оточували портрети Сталіна, транспаранти, які малював мій батько - художник залізничного вокзалу ст. Жмеринка. На замовлення керівництва вокзалу він виготовив скульптуру "Вождя", яку було встановлено поруч  у сквері  на височенному постаменті. Коли приходив до батька у майстерню на вокзалі, то інколи чув з "Красного уголка" вигуки комуністів, які зібралися на чергові партзбори: - Слава Великому Сталіну!", і довгі  руко плескання на його честь. У мене навіть збереглася світлина з дитячого садочка, на якій я з іншими дітлахами граюсь перед портретом  "Великого Сталіна". Свою справу зробило радіо. Вже після смерті Сталіна серед зібраної макулатури у школі я побачив  випускний твір одного з медалістів нашого навчального закладу на тему: Сталин наша слава молодая!.... Сталин - нашей юности полёт!   5-го березня 1980  року, пішла з життя моя мама - Чмирьова Ядвіга Петрівна, полька, католичка, 1902 року народження, уродженка м. Старокостянтинів( тепер Хмельницької області), знала мови: польську, українську, російську, єврейську( ідиш чи іврит ), молдавську, гарно співала, тривалий час була хористкою у місцевому костьолі, складала вірші. Не було такої роботи, якої мама не могла би виконати. Шила нам одяг або перелицьовувала старий, допомагала  батькові у оздоблювальних роботах (оформлення драпіровкою кабінетів великих начальників. Після війни батько робив популярні тоді гіпсові копилки у вигляді  котів, курей, статуетки. Він у мене  професійний художник. Закінчив  художнє училище у Білорусії. Мама цих котів  продавала на базарі. Поралася на городі, вирощувала всі овочі; від картоплі до помідорів, квасила у бочках вирощені огірки, капусту, яблука. У 50-х  раз на рік відгодовувала кабанчика у підвалі будинку, коптила сало та м"ясо. Вона могла  з ночі  зайняти  чергу і по 5-6 годин вистоювала в ній, очікуючи на   телячі хвости, субпродукти, або свинячі ребра  у магазині "Копита". Це прізвище продавця, яке дивним чином співпадало з тим, що у цьому магазині продавали. Я й досі не можу збагнути коли мама  спала.  Я засинав - мама ще поралася по господарству, я прокидався - вона вже поралася. Готувала сніданок, а влітку поралася на городі.  Коли я прокидався серед ночі то бачив на кухні світло. Мама щось там робила.  Вона ніколи не визнавала, що захворіла. Ніколи не лежала хвора у ліжку, боялась створити незручності для чоловіка та дітей. Вона тихо і померла. Начебто нездужала, як завжди, але батькові не скаржилася.  Лягла спати  вечором, а вранці 5-го березня 1980 року не прокинулася. Світла їй пам"ять і Царство небесне. 

Чоловікам до жіногого дня вірш мого друга у "Facebook"

Людмила Пацула

В одних трусах муж
вышел на балкон.

Такой худющий, рёбра все наружу:
-"Прикрой скелет, что за фасад!"
- Жена увидев, прокричала мужу.

...- "Ты,
ласточка, мне песенки не пой.

Пусть видят все, пусть знает вся округа,
Как нелегко живётся мне с тобой,
И как ты кормишь верного супруга!"

- "Ты, замолчи, и гонор свой уйми.
Ишь, смело, как на людях выступаешь.
Ты лучше уж трусы свои сними
И все поймут, за что ты голодаешь!"


Цікаві факти про пиво.

- ?????!!!!....Ми ж тебе по пиво відряджали...

Кримінальна окупація України

Якщо Ви жінка і люто ненавидите Тимошенко Ю.В., прихильниця   або фанатка  "ВІДНОГО МУЖЧІНИ"   Вам  обов"язково слід переглянути наступні відеоролики. http://www.youtube.com/watch?v=cvk9ZjJMTzA&feature=related       Творцям  цих роликів ВЕЛИКЕ спасибі. Для  "несвідомих" Ви все розставили на свої місця. Робіть висновки співгромадяни. Окреме "СПАСИБІ" Даніличу. Це з його легкої руки "маємо те, що маємо". У цьому контексті  не забуваймо "братню  руку допомоги" простягнуту  нинішньому президентові зрадником  Майдану В.А.Ю. Це  ж за які гроші  треба було продатися? Із свого минулого: Працюючи у  70-х роках  в ОБХСС м. Києва (тепер це УБЕЗ), на запити партійних органів ми інколи  перевіряли  по своїх обліках кандидатів на  отримання  урядових нагород ,  висуванців  до партійних структур    на  наявність матеріалів  кримінального характеру (розкрадання, хабарництво,  зловживання службовим становищем). Якщо у нашому розпорядженні були  матеріали про протиправну діяльність  кандидата і були переконані, що у  недалекому майбутньому  ця особа буде фігурантом у кримінальні справі, будь-які зв"язки не допомагали стати  нагородженим або прийнятим на роботу у партійні органи. У той же час, якщо визначний діяч або чиновник   потрапляв у наше поле зору, ми повинні були отримати дозвіл на притягнення його до кримінальної відповідальності. На превеликій жаль у СРСР діяв принцип, що серед партчиновників, керівників міністерств та відомств, правоохоронних органів   немає злочинців.   Осіб середньої ланки  негайно звільняли з роботи і вони фігурували у кримінальних справах як  колишні партапаратчики, керівники , правоохоронці.  Притягнути до відповідальності Вищих керівників України  було  практично нереально.  Їх просто виганяли з КПРС і відправляли на пенсію.  Так сталося  з заступником міністра  заготівель "Р...".  У наших обліках він був під псевдонімом "Бегемот".  Його хабарництво у 1974-75 р.р. було ретельно задокументоване на фото, відео ( тоді це була велика рідкість) Від однієї структури у м. Києві  він щомісячно отримував 200 крб., 500 крб. до дня народження, перед відпусткою 2000,0 крб. на оздоровлення і щонеділі  набір  м"ясопродуктів у 10 кг.  Начальник УВС  доповів матеріали у ЦК КПУ.  Посадити  у тюрму  "Бегемота" нам не дозволили. Його просто виключили з партії і відправили на пенсію.     У 1974 році нам фактично не дозволили притягнути до відповідальності за хаборі піаніста, зав. кафедрою фортепіано Київської консерваторії Віталія С. -відома особа  у галузі культури. Матеріали щодо хабарника  доповідались у ЦК КПУ.   Їх залишили на неділю для ретельного  вивчення  після чого повернули, люб"язно дозволивши провести слідчі дії.  Обшук у Віталія С. на квартирі став  формальністю. Всі речові докази, у тому числі золоті монети, отримані у якості хабара, були  переховані. Свідки попереджені. Вийшов пшик! Цього слід було чекати.  Через Віталія С.  партійні бонзи  влашотвували своїх нездар до Київської консерваторії. Ось чому  багато десятиліть  наша Консерваторія не  випустила жодного видатного піаністі із світовим  ім"ям.   О от за його колегу  в.о. завідувача кафедри  І.Скринченка, який  брав хабарі не по чину, ніхто не вступився. З дозволу  заступника ген. прокурора України ми затримали "Скриню" на місці злочину під час отримання 1000 крб. - другої  частини хабара   за свою студентку - доньку директора Запорізького цементного заводу "П......а".  Скринченко був засуджений на 4-и роки позбавлення волі.