- А чому це спортмайданчик ліквідовують?...
- Кандидата не обрали депутатом...
  Журнал "ПЕРЕЦЬ" № 11 2012

Деякі речі, що відбуваються в сучасному світі, недоступні для розуміння звичайної людини. Ось, наприклад, я ніяк не можу зрозуміти, як можна стерпіти публічну образу, причому, коли ображають не однієї людини, а цілої держави!

Поляки, ця стаття присвячена вам. Нації, яка не шкодуючи життя, завжди боролася за свою свободу і незалежність. Горда, незалежна, але в той же час великодушна і гостинна Польща. Країна, котра дала світові таких людей як Ромуальд Траугутт, Юзеф Пілсудський, Владислав Сікорський. Іменами цих великих борців за свободу і незалежність свого народу названі вулиці багатьох польських міст. Поляки знають і пам'ятають свою історію, заслужено пишаються нею. А пишатися є чим. Крім вищезгаданих людей не можна не згадати "Познанський червень", 1970-71 роки. Ніколи Польща не схиляла голови перед загарбниками. Чому ж зараз ви мовчите? Де ваша гордість, поляки?
Чорний квітень 2010 року. За наказом чекістського виродка Путіна був убитий всенародно обраний Президент Республіки Польща Лех Качинський. Що характерно, убитий на тому ж самому місці, де попередники Путіна вбивали поляків у 1940 році. Доказів, про причетність до вбивства керівництва Польщі Росії вистачає. Підміна тіл загиблих, яка розкрилася в результаті ексгумації, заклепки від обшивки літака, які знайдені в тілі однієї із жертв, відмова Росії передати Польщі "чорні ящики" відразу після катастрофи, марення про "помилку пілотів" та інше. Але не тільки технічні моменти вказують на причетність Росії до міжнародного теракту (а те, що сталося називається саме так!). Мотивом цього злочину є моральний (якщо тільки можна говорити про мораль стосовно Путіна) аспект.
Качинський стояв поперек горла у Путіна. І справа тут зовсім не в антиросійській риториці, до речі, вельми справедливій, і не в бажанні провести повну люстрацію і повністю виключити колишніх і нинішніх прислужників КДБ з управління країною, а значить практично повністю виключити вплив Росії на Польщу. І економічний вектор на видобуток сланцевого газу теж не був основною причиною, через яку Путін вбив Качинського.
Історію не приховати.
Старі стукачі старіють і вмирають, а нове покоління не бажає жити за чужий рахунок, будувати свою історію на крові і підлості. Як сказав мені один поляк: - ".. Всі хочуть жити нормально, по закону Так простіше".
І технічний прогрес теж не зупинити. Нема Качинського, а сланцевий газ видобувається і щосили використовується в Європі. Звичайно, енергетична незалежність - це сильний удар по Росії, але всього лише удар по кишені, і то не по кишені Путіна особисто, а його подільників. Як вони несли господареві частку, так і будуть нести, господаря не цікавить, звідки вони візьмуть гроші.
Зовсім не через це Путін пішов на божевільний теракт. Справа в тому, що пан Качинський зірвав Путіну його загарбницькі плани у війні, розв'язаній Росією проти волелюбних народів Кавказу.
Качинський відкрито називав Росію тим, ким вона є, тобто агресором. Він чудово був обізнаний про злочини, вчинені "борцями з тероризмом" в Чечні.
Качинський був єдиним із лідерів ЄС, які стали плечем до плеча з Михаїлом Саакашвілі, коли російські танки рвалися до Тбілісі. До столиці незалежної держави залишалося всього 40 кілометрів. Це менше, ніж від центру Варшави до її об'їзної дороги № 50. Не буде перебільшенням сказати, що Качинський грудьми закрив Саакашвілі. У історії немає умовного способу, але просто спробуйте уявити собі, що сталося б, якби російські танки увірвалися до столиці Грузії. Припустимо, що Саакашвілі заарештували (хоча його неможливо і нема за що судити, швидше за все, він був-би убитий при "спробі до опору", як це люблять робити росіяни, та й Путін цілком відкрито заявляв про своє бажання повісити Саакашвілі). А що робити з Качинським? Відпустити? Це неможливо, він був поруч з Мішіко до останнього і занадто багато бачив і знав. Заарештовувати? На якій підставі? Та й потім що з ним робити, відпускати? Брати в полон? І що далі? Смішно ... Вбити? Можна. Але уявіть собі наслідки. При спробі агресії, на території незалежної держави, країною-агресором убитий лідер іншої незалежної держави, члена ЄС і НАТО. Вчитайтеся уважно в ці слова. Яка була би тоді реакція НАТО? Що після цього сталося би з Росією і особисто з Путіним?
Путін бандит і негідник, але він не дурень. Він прорахував наслідки і віддав своїм покидькам стоп-наказ. Але він не пробачив пану Качинському такого приниження.
Як не пробачив, у свій час, інший червоний злочинець, Хрущов, американського президента Джона Кеннеді. Пан Кеннеді виставив дуту "військову міць" Радянського Союзу на загальне посміховисько. Результатом Карибської кризи та гонки озброєнь, яку після неї почав Радянський Союз, став розвал СРСР, колоса на глиняних ногах. На уламках якого виникло ще більш потворне утворення, що увібрало в себе все наймерзенніше, що було в Російській Імперії і пізніше в СРСР.
У маленького Путіна надмірно завищене самолюбство. Очевидно, в дитинстві він піддавався насильству, іншими причинами неможливо пояснити його маніакальну пристрасть здаватися "надлюдиною". Саме тут слід шукати коріння його любові до Сталіна ("ефективног менеджера", за словами Путіна), який погубив мільйони ні в чому не винних життів. Саме звідси походять путінські "польоти зі Стерхами" і на винищувачах, таврування тигрів (попередньо накачаних до напівсмерті транквілізаторами), "гасіння" лісових пожеж з літака та інші, малозрозумілі нормальній людині, витівки. Цей маленький чоловічок може пробачити, коли його обкрадуть, до того ж, за його поняттями, злодійство зовсім не є злочином. Але коли йому здається, що хтось зазіхає на його самолюбство, то тут пощади не чекай. Як підтвердження, можу навести недавній вирок "Pussy Riot". Невже ви думаєте, що їм би дали по два роки в'язниці, якби вони заспівали, наприклад, "Богородиця, Ходорковського на небо забери"? Анна Політковська, Олександр Литвиненко та багато інших були вбиті тільки тому, що насмілилися прямо назвати Путіна тим, ким він є насправді, бандитом і покидьком.
Саме за це Путін і вбив Леха Качинського. Він помстився, а заодно і вирішив, як йому здавалося тоді і здається тепер, безліч дрібних, по його розумінню, проблем. Як то: відстрочив настання енергетичної незалежності ЄС, загальмував розгортання американської системи ПРО. Але життя показує, що неможливо зупинити бажання людей бути незалежними від істеричної і непередбачуваної особи, під назвою Росія. Система ПРО все одно розгортається, сланцевий газ видобувається ...
До Качинському можна ставитися по різному. Немає на світі ідеальних людей. Але він був вибором польського народу, а значить, убивши його, Росія відкрито оголосила про те, що не визнає незалежності Польщі. Підтасовуючи факти і речові докази, Росія продовжує принижувати польський народ, трактуючи поляків як сліпих і глухих ідіотів.
Я слухаю польське радіо, дивлюся польське телебачення. Я не можу зрозуміти, чому після всіх експертиз і ексгумації Військова Прокуратура і Уряд Польщі не можуть відкрито заявити про те, що Росія і особисто Путін здійснили жахливий теракт. Депутат Сейму Артур Гурський заявив про те, що це теракт, відразу після катастрофи. Його змусили принести публічні вибачення. Але зараз, після двох з половиною років, коли всі факти підтверджують його правоту, хоч хто-небудь вибачився перед ним? Чому громадяни вільної Польщі дозволяють відверто знущатися над собою країні-злочинцю? Це абсолютно невідповідний випадок, щоб демонструвати толерантність. Є речі, які не можна прощати, на які не можна закривати очі. Замовчування цього питання приведе тільки до того, що злочинне утворення, під назвою Росія, з очманілим від безкарності чекістом на чолі здійснить новий теракт. Тільки проти кого на цей раз? ...
І не варто думати, що корінь зла криється виключно в особистості Путіна. Аж ніяк ні! Росіяни були і залишаються по суті своїй рабами. Вони не хочуть свободи для себе, вони хочуть, щоб оточуючим було гірше, от і все. Тим, хто сумнівається, рекомендую почитати в російській блогосфері коментарі до нечисленних статей про теракт 10 квітня 2010 року. І не варто думати, що з відходом Путіна щось зміниться в менталітеті російського народу-раба, який досі мріє про "сильну руку".
Я пишу цю статтю 11 листопада, День Незалежності Республіки Польща. Я вважаю, що свято Дня Незалежності має бути найголовнішим святом. Адже незалежність завжди оплачується кров'ю і життями борців за Свободу. Так нехай же їх жертви не будуть марними.
Антон Пєтушков, він же Антоша Ручкін
11 листопада 2012. Згоржелец. Польща

Адже його, здорового чоловiка, сiм рокiв "лiкували" сильнодiйними препаратами, якi прописують шизофренiкам! Та попри старання медикiв-садистiв, генерал зберiг здоровий глузд, гострий розум i не зламався у боротьбi з тиранiєю.
Ким була ця людина для українського народу - у розмовi з дисидентами Василем Овсiєнком, iсториком, громадським дiячем, та Семеном Глузманом, лiкарем-психiатром i правозахисником, який єдиний в СРСР насмiлився висловитися проти псевдодiагнозу генерала.
"Та вiн божевiльний!"
В. Овсiєнко: - Генерал Григоренко -- перший представник верхiвки влади, який насмiлився пiти проти неї. Здавалося б, досконала бiографiя взiрцевого комунiста. Вiн був учасником боїв на рiчцi Халхин-Гол 1939 року, а Другу свiтову вiйну пройшов з двома пораненнями i закiнчив її на посадi начальника штабу дивiзiї. Серед нагород -- орден Ленiна, два ордени Червоного Прапора, Червоної Зiрки i сила-силенна медалей. Потiм вiн пише майже сотню пiдручникiв для вiйськових кафедр i викладає у Вiйськовiй академiї iм. М.В. Фрунзе.
I раптом 1969 року на партконференцiї Ленiнського району Москви генерал Григоренко рiзко критикує курс партiї! Вiн вiдкрито каже, що назрiває новий культ особи Хрущова i що країнi потрiбнi кардинальнi змiни.
- Можливо, Григоренко сподiвався, що до нього прислухаються, адже був шанованою i авторитетною особою?
В. Овсiєнко: - Нi, вiн не плекав iлюзiй, чудово знав, якою буде реакцiя режиму. Просто, як людина чесна, не мiг мовчати. Григоренка пiсля того вислали з Москви на Далекий Схiд - командувати оперативним вiддiлом штабу армiї. Але тут вiн продовжує розпочату справу, створює органiзацiю "Союз боротьби" i розповсюджує листiвки антикомунiстичного змiсту.
С. Глузман: - Влада розумiє, що то не просто бунтар, а небезпечний борець iз системою. Його позбавляють генеральського звання, пенсiї, усiх нагород. Але визнають... неосудним! Ще б пак, людина, яка стiльки зробила для радянської держави не може враз стати її ворогом. Отже, це шизофренiя! I у серпнi 1964 року Григоренка помiщають до Ленiнградської спецiальної психiатричної лiкарнi. Зважте, що надворi не сталiнiзм, а нiбито "вiдлига"...
- Взагалi, дивно, як така волелюбна людина пережила сталiнськi часи, не потрапивши до катiвень НКВД пiд час розправи над Тухачевським та iншими червоними командирами...
В. Овсiєнко: - Григоренка врятувало те, що вiн спочатку учився в академiї, а потiм воював аж на Далекому Сходi, за тисячi кiлометрiв вiд Москви. Проте був момент, коли на нього намагалась донести рiдна дружина, вiддана комунiстка. Жiнцi не сподобалося листування Григоренка з братом Iваном, вона злякалась, що тi листи знайдуть i покарають всю сiм'ю. Петро Григорович якимось дивом зупинив дружину, i це його врятувало.
- Важко уявити, як лiкарi, котрi давали клятву Гiппократа, могли знищувати здорову людину сильнодiйними препаратами...
С. Глузман: - Вони не мали вибору. Дiагноз, написаний у високих кабiнетах ЦК КПРС, нiхто не насмiлився спростовувати. Для лiкаря це означало в кращому разi звiльнення з роботи, у гiршому - суд.
- Але ви не злякались! Як сталось, що вчорашнiй випускник медунiверситету, киянин, раптом проводить психiатричну експертизу опального генерала, найнебезпечнiшого ворога i особливого в'язня, якого ретельно охороняють?
С. Глузман: - Це була вже друга диспансеризацiя Григоренка у психiатричнiй лiкарнi, у 1972 роцi. Вiд друзiв я почув, що є людина, яку нiзащо мучать. I обов'язок i лiкаря, i людини пiдказав, що треба щось робити. Друзi зв'язались з адвокатом Петра Григоровича, вона зумiла переписати його картку.  Я вивчав, побував проконсультуватись зi старшими колегами, але на мене дивились як на прокаженого. Врештi я сам склав експертизу, а двох iнших експертiв - так треба було для протоколу - просто вигадав.
- Цей вчинок вартував вам сiм рокiв таборiв i п'ять - заслання. Нiколи про нього не шкодували?
С. Глузман: - Нi. Я жив, як пiдказувала совiсть. Лише гiрко було вiд того, що не змiг допомогти Петровi Григоровичу.
Таран проти тиранiї
- З iменем Григоренка пов'язують створення Української Гельсiнської групи. Який її внесок в iсторiю демократiї на наших землях?
В. Овсiєнко: - Спочатку така органiзацiя з iнiцiативи Григоренка з'явилась у Москвi, у травнi 1976 року. Вона об'єднала рiзних свободолюбнивх людей, не згiдних з режимом. Але Петра Григорович завжди залишався українцем i переживав за свiй народ, вiн мав тут багато друзiв. Власне у розмовi з Миколою Руденком вiн висловився за створення такої ж органiзацiї в Українi. I вона з'являється в нас уже в листопадi. Григоренко пiдкреслював, що українська спiлка, на вiдмiну вiд московської, не тiльки боронить права людини, але й обстоює iнтереси нацiї.
Взагалi, опальний генерал з великою повагою ставився до кожного народу. Не сдiд забувати, що перший його арешт був спровокований виступом у 1967 роцi, коли вiн захищав активiстiв кримськотатарського руху. Григоренко вважав, що в СРСР порушують права "малих" народiв, i не мiг з цим миритися.
- Як дiяла Гельсiнська група?
В. Овсiєнко: - Цi групи стали легальними, адже, за статутом, створювались для сприяння радянськiй владi у виконаннi нею гуманiтарної частини Пiдсумкового акта Гельсiнської наради. З погляду держави, цiлком законна i благородна мiсiя. Активiсти мали б збирати докази порушення постанов про права люджини i скарги потерпiлих, доводити факти порушення до вiдома громадськостi, до урядiв держав, якi пiдписали Пiдсумковий акт.
I вони це робили чесно й активно! А крiм того, влаштовували акцiї протесту, виходили на мiтинги, писали звернення до європейських органiзацiй. Тобто вiдкрито висловлювали невдоволення "найгуманнiшою" i "найдемократичнiшою" владою робiтникiв i селян! Не дивно, що чи не всi члени УГГ згодом пройдуть в'язницi, табори, заслання. Але свою справу вони зробили, ставши потужним тараном, який розхитав основи тиранiчної держави. Василь Стус, Левко Лук'яненко, В'ячеслав Чорновiл, Стефанiя Шабатура i десятки iнших патрiотiв-дисидентiв -- це тi люди, який об'єднав довкола високої iдеї Петро Григоренко.
Геть з СРСР!
- Мене вразили рядки автобiографiчної книги генерала: "З пiдпiлля вийшли щури, що захопили владу над людьми. Щури домоглися вигнання мене з Батькiвщини. Але майбутнього у щурiв немає. Ми повернемося на Батькiвщину i побачимо наш звiльнений вiд щурячої пошестi народ!"
В.Овсiєнко: - Цю книжку "У пiдпiллi можна зустрiти лише щурiв" вiн писав у США у 80-х роках. Але на жаль, на батькiвщину, звiдки вигнала його радянська влада, повернутися не довелося. Серце Петра Григоренка перестало битися 25 рокiв тому в Нью-Йорку. А на похорон борця за свободу з'їхались люди з усього свiту.
- Як бунтiвний генерал зумiв виїхати до США?
С. Овсiєнко: - Пiсля психiатричних клiнiк його здоров'я було пiдiрване. I партiйнi чиновники вдали, що хочуть допомогти героєвi вiйни - його скеровують у 1977 роцi на операцiю до США. I вже за кiлька днiв видають указ про позбавлення Григоренка радянського громадянства. Дiзнавшись про це, Петро Григорович сказав: "Шкода. Тепер я не можу померти вдома".
Але вiн прожив ще десять рокiв. Хворий i слабий, Петро Григоренко не здавався. Зустрiчався з чiльними представниками уряду США, з президентом Рейганом, керiвниками Європейських країн. Вiн поставив український нацiональний iнтерес на мiжнародну основу, у контекст протиборства демократичного Заходу з тоталiтарним Сходом. Пiсля свiдчень Григоренка та iнших правозахисникiв СРСР був змушений вийти з Мiжнародної асоцiацiї психiатрiв. Але лише з розпадом СРСР каральна психiатрiя була подолана.
У рiзних країнах Григоренко домагався, аби Гельсiнськi групи чинили тиск на свої уряди, а тi -- на тоталiтарну систему СРСР. Щоб вимагали дотримання демократичних прав у країнi. До речi, вiдомий вислiв Ронадльда Рейгана про "iмперiю зла" виник пiд впливом листiв Григоренка.С. Глузман: -  Знаєте, що найперше зробив Петро Григорович у США? Вiн письмово звернувся до Американської психiатричної асоцiацiї, аби його обстежили. Вiдповiдь була такою -- експертизу проведуть, але її результати оприлюднять. Навiть у тому випадку, якщо хвороба пiдтвердиться. I Григоренко без вагань на це погоджується. Бо знає, що цiлком здоровий. I ось пiсля ретельного обстеження американськi професори дають висновок: Григоренко цiлком психiчно здоровий i адекватний.
Вся тривала робота медикiв з генералом ретельно фiксувалась на плiвку. Я переглянув її у 1989 роцi, в офiсi американської асоцiацiї. I знаєте, що мене обурює? Минуло стiльки рокiв, а Україна так i не звернулась до США, щоб отримати копiї запису! Невже в демократичнiй країнi, якою ми себе називаємо, це нiкому не потрiбно? Чому цi матерiали не цiкавлять нi мiнiстерство охорони здоров'я, нi iсторикiв, нi полiтологiв? Життя Григоренка - яскравий приклад людяностi та стiйкостi за будь-яких умов. Його, мабуть, без перебiльшення можна назвати
християнським мучеником.
- Чи повернули Петровi Григоренковi звання i нагороди?
                                                     
- Так, посмертно. Указом президента РФ Бориса Єльцина його визнали полiтв'язнем, скасували неправдивий дiагноз, а також поновили генеральське звання, усi регалiї та нагороди.

Iрина ЛЬВОВА

У 1995 році в Україні побував китайський філософ і мудрець Ці Он. Він вивчав історію і культуру нашого народу. Покидаючи Київ, залишив для українців своєрідний маніфест, духовну настанову, план діянь. Переклавши, цитую за тодішньою публікацією в "Интересной газете".

"Ви, українці, дурний і невігласний народ! Космос послав вам грізне попередження - Чорнобиль, але ви так нічого і не зрозуміли. Як і століття тому, ви продовжуєте мавпувати й шукати істину в чужих землях; ви, знайшовши рятівну незалежність, продовжуєте перебувати в духовному рабстві.

І якщо три століття тому умами вашої інтелектуальної еліти володіла Варшава, то сьогодні її погляди звернені на Москву чи ще далі - за океан, на Нью-Йорк ...

Як і раніше, ви люто нехтуєте і знищуєте все рідне і материнське: мову, культуру, звичаї і звички. А ВАША Ж МОВА - ЦЕ ЧАРІВНИЙ КЛЮЧ ДО ВІЧНОСТІ, своєрідний звуковий пароль "Сезам", за допомогою якого ви зможете відкрити потайні двері Всесвіту.

Невже ви досі не звернули увагу на те, що підкорені кимось народи, що користуються в побуті нерідними мовами, складають країни так званого третього світу - Африканський континент, Латинська Америка.

Якщо сон розуму триватиме - вас чекає сумна доля відреклися від Великого Материнського Начала - спочатку духовна, а потім повільна, тягуча віками, фізична смерть.

Вихід один - нарешті припинити займатися самогубством. Ви, українці, повинні нарешті подолати згубну для вас тягу Московської цивілізації і вийти на власну орбіту з центром тяжіння в Києві... Не сподівайтеся на добробут і процвітання вашої країни до тих пір, поки в Полтаві і Харкові, Черкасах і Запоріжжі звучить неукраїнська мова ... "

Що ж, краще не скажеш. Залишається тільки дивуватися, як людина "зі сторони" дала такий точний аналіз нашої дійсності. Коли ж у нас з'явиться своя мудрість?

Олександр ГУНЬКО
Джерело: <a href="http://gazeta.ua/articles/mova-zavtra/_mova-ukrajinciv-klyuch-do-vichnosti-kitajskij-mudrec/466582">Gazeta.ua</a>

ALTER EGO*

Владимир  МОЧАЛОВ (Россия)