— А как ты полагаешь, правда, что всем православным амнистия будет?
— Когда?
— На страшном суде, — сказал Колян тихо и быстро.
— Ты чего, во все это фуфло веришь? — недоверчиво спросил Шурик.
— Не знаю даже, верю или нет, — сказал Колян. — Я раз с мокрухи шел, на душетоска, сомнения всякие — короче, душевная слабость. А там ларек с иконками,книжечки всякие. Ну я одну и купил, "загробная жизнь" называется.Почитал, что после смерти бывает. В натуре, все знакомое. Сразу узнал. Кэпэзэ,суд, амнистия, срок, статья. Помереть — это как из тюрьмы на зону. Отправляютдушу на такую небесную пересылку, мытарства называется. Все как положено, дваконвойных, все дела, снизу карцер, сверху ништяк. А на этой пересылке тебе делашьют — и твои, и чужие, а ты отмазываться должен по каждой статье. Главное —кодекс знать. Но если кум захочет, он тебя все равно в карцер засадит. Потомучто у него кодекс такой, по которому ты прямо с рождения по половине статейпроходишь. Там, например, такая статья есть — за базар ответишь. И не когдабазарил где не надо, а вообще, за любое слово, которое в жизни сказал. Понял?Как на цырлах ни ходи, а посадить тебя всегда есть за что. Была б душа, амытарства найдутся. Но кум тебе срок скостить может, особенно если последнимговном себя назовешь. Он это любит. А еще любит, чтоб боялись его. Боялись иговном себя чувствовали. А у него — сияние габаритное, крылья веером, охрана —все дела. Сверху так посмотрит — ну что, говно? Все понял? Я почитал ивспоминаю: давно, еще когда я на штангиста учился и перестройка была, что-топохожее в "Огоньке" печатали. И вспомнил, а как вспомнил, так вспотелдаже. Человек, значит, при Сталине жил, как теперь после смерти!
— Не въехал, — сказал Шурик.
— Смотри, при Сталине после смерти атеизм был, а теперь опять религия. А по нейпосле смерти все как при Сталине. Ты прикинь, как тогда было. Все знают, что поночам в Кремле окошко горит, а за ним — Он. И он тебя любит как родного, а тыего и боишься до усеру, и тоже как бы любить должен всем сердцем. Как врелигии. Я про Сталина почему вспомнил — стал думать, как так можно — боятьсядо усеру и одновременно любить всем сердцем.
— А если ты не боишься? — спросил Шурик.
— Значит, страха Божия не имеешь. А за это — карцер.
— Какой карцер?
— Там про это немного написано. Главное, тьма там и скрежет зубовный. Я какпрочел, полчаса потом думал, какие у души зубы. Чуть крыша не съехала. Потомдальше стал читать. Так понял, что если говном вовремя назовешься, даже неназовешься, а в натуре поймешь, что всегда говном был полным, тебе амнистиявыйдет — в рай пустят, к нему. Главный кайф у них, как я понял, на кума всевремя смотреть, как он на трибуне парад принимает. И ничего им больше не надо,потому что там или это, или зубами у параши скрипеть, и все. И главное, сука,главное в этом деле то, что другого и быть ничего не может — или на верхниенары, или в карцер. Короче, всю систему просек. Только не въехал, кто такпридумал круто? Володин, ты как думаешь?

Існував уряд Альєнде, що порушив конституцію, перевернуввсі уявлення про власність, порядок і закон. Військові повернули порядок,убивши всього 3 тис. чоловік - мізерно мале число, якщо врахувати, що бойовиківоднієї только MIR в країні було 10 тис. чоловік - не рахуючи комуністів,марксистів, активістів federacion campesina і т.п.

Нещодавно Олексій Венедиктов попросив мене написати для «Дилетанта» короткийнарис про генерала Піночета, і я як людина свідома взялася студіювати джерела.У тому числі - доповіді комісії Реттига, що була створена в 1991-му і яказаймалася підрахунком людей, убитих за Піночета за політичними мотивами(запам’ятайте, будь ласка, формулювання). Комісія нарахувала 2279 чоловік.

Наступна комісія, комісія Валеха, збиралася двічі, в 2004 і 2010 роках, іврешті решт кількість убитих збільшилолся до 3200.

Я гадала, що комісія Реттига дасть мені чіткі і ясні біографії осіб, убитихрежимом. Типу: «Пабло був бідним селянином без землі. Після приходу до владиАльєнде він став активістом confederacioncampesina, брав участь уекспропріаціях і після 11 вересня був убитий без суду і слідства». Або: «Мігельбув простий обиватель. Після 11 вересня злісний сусід написав на нього донос, іМігеля вбили помилково». Аби я самостійно могла відповісти на питання: якакількість убитих з 2279 були легітимними цілями, а яка - безневинними жертвами.

Замість цього я, на мій подив, зіткнулася з наскрізь демагогічним документом,прийоми і методи якого тоді, ймовірно, були ще в новинку, але згодом сталитиповими прийомами правозахисної та міжнародної бюрократії. У якомусь сенсіможна сказати, що доповідь комісії Реттига - це зразок для всіх пізнішихбюрократичних шедеврів такого роду. У цьому сенсі він і становить величезнийінтерес.

«Нас не цікавить історія питання»

Перше положення доповіді, яке мене здивувало, звучало так: «Ми не будемоописувати те, що відбувалося до 11 вересня (дати перевороту), тому що, як битам не було, те, що відбувалося до 11 вересня, не виправдовує того, що сталосяз цими людьми після».

Стривайте, але це як? До 11 вересня 1973 року в Чилі відбувалася класичнасоціалістична революція. 18-й рік. З усіма його Швондерами і Шаріковими.

У країні відбувалася націоналізація - причому не тільки зверху, але і знизу.Збройні загони робітників займали підприємства, всього було націоналізованоблизько 500 підприємств. У країні відбувалися tomas - озброєний переділ землі.Уряд оголосив, що не буде йому перешкоджати. Воно й не перешкоджало, особливоякщо врахувати, що головний ідеолог подібних переділів, глава різноманітнихConfederacion campesina Кальдерон, був у цьому уряді міністром сільськогогосподарства. Кальдерон був найближчим прихильником MIR.

Прокубінська MIR, формально не входила в Народний союз Сальвадора Альєнде, такяк в принципі вважала, що перехід до соціалізму повинен бути насильницьким,однак користувалася режимом найбільшого сприяння. Організація отримуваладопомогу з Куби і сама, у свою чергу, тренувала бойовиків з Аргентини, Уругваюта інших країн. Одним з лідерів MIR був племінник Альєнде.

Не тільки MIR отримувала зброю з Куби. Щотижня в Сантьяго приземлялися двакубинських рейси, які в дипломатичних валізах привозили зброю. В одну валізувлазило три «калаша». Бували партії і побільше. У березні 1972-го ставсяскандал - митники захотіли перевірити 11 величезних ящиків, які прибули рейсомз Гавани. Супроводжуючий вантаж член уряду Едуардо Паредес (він керувавкримінальними розслідуваннями) заявив, що це його особиста поклажа. Всьоготаким чином в Чилі завезли 4000 «калашів».

Бойові революційні загони в Чилі не вичерпувалися робітниками, селянами ібойовиками MIR. Після того, як Альєнде підняв на 40% зарплати і заморозив ціни,з магазинів зникли продукти. Тоді були створені «комітети з контролю за цінами»(Juntasde Abastecimientoy Controlde Precios), які розподіляли талони,зрозуміло, серед активістів режиму. Крамарі, водії, юристи, банкіри почалиоголошувати всенародні страйки.

У відповідь cordonesindustrieles (щось на зразок реввоєнсоветів, озброєнихорганізацій самоврядування в барачних передмістях Сантьяго) заявили, що готовівзяти на себе і лавки, і транспорт. MIR, cordones industrieles, комітети зацінами, переділ землі, націоналізація заводів з передачею землі і заводів вуправління активістам - все це за два роки створило правлячий клас революційноїсволоти, шарикових і швондерів, а також ідеалістів-Зорро, і мені, звичайно,цікаво знати: як поводилися ці шарікови-швондери-Зорро до 11 вересня і скількиз них було вбито після?

Замість цього мені заявляють: а нас не цікавить те, що відбувалося до 11вересня.

Це як? Додому до Латиніної забрався грабіжник, вона його вбила. Ми будемосудити Латиніну за вбивство, а що відбувалося до вбивства, нас не цікавить. Цене називається справедливість. Це називається Басманний суд.

Цей прийом є для захисників прав людини стандартним.

Бойовики, вбиті в порушення їхніх прав

Хто, як ви думаєте, увійшов до списку убитих за політичними мотивами заПіночета?

Відповідь: в цей список увійшли бойовики, в тому числі убиті в перестрілці, і цивільніжертви цих перестрілок (killed in gun battles, either as participants on one ofthe two sides or because the bullets by chance happened to hit them).

Стривайте! Візьмемо, приміром, MIR. Мова йде про збройної організації в 10 тис.чоловік, які навіть в умовах президента-марксиста, який переміг на виборах,сповідували доктрину насильницького переходу до соціалізму.

MIR за Піночета понесла колосальної шкоди. До 1975 року з 52 членів ЦК 9 буливбиті, 24 під арештом, а ще четверо виступили по телебаченню із закликомскласти зброю. Кілька сотень членів MIR втекли на Кубу, пройшли там підготовкуі висадилися в Андах, в Нельтуме, зі зброєю в руках. Піночет скинув в Нельтумепарашутний десант і розгромив бойовиків. MIR перейшла до терактів - влаштувала замахна Піночета, а для отримання грошей грабувала банки. Всього за Піночета буловбито як мінімум 663 бойовика MIR.

І ось комісія заявляє мені, що ці люди «вбиті в порушення їхніх прав людини».Ну прямо, як бідний бен Ладен, якому криваві американці навіть не запропонувализдатися.

Мало того: комісія а) стверджує, що MIR мала право зі зброєю в руках чинитиопір владі, якщо вона несправедлива (питання: тоді ж і ті, хто повстав протиАльєнде, який порушив усі норми конституції, мали таке ж право?), і б) практичнозавжди відкидає офіційну версію загибелі бойовиків в перестрілці і на підставіненазваних джерел укладає, що вони були вбиті, не чинячи опору.

Поліцейські, убиті терористами

Але це ще не все! Тому що жертв все одно, як не крути, мало. Виходить, щокривавий Піночет вбив менше людей, ніж ті 3 тис. білих фермерів і членів їхсімей, які були вбиті в ПАР після кінця апартеїду.
І тоді комісія робить дивовижний фінт. Спочатку вона довго міркує, щовзагалі-багато хто вважає, що «політичні жертви» - це тільки жертви держави.Тобто скільки б не вбивав терорист, його жертви «політичними жертвами» не є іїм захист прав людини не потрібен. Але ми, пише комісія, дотримуємося іншоїпозиції. Тому ми включаємо в список політичних жертв, убитих при режимі Піночета,- солдат і поліцейських, убитих бойовиками.

Ви знали, що в список мирних жертв кривавого режиму входять поліцейські, убитітерористами?

Правозахисна бюрократія

За родом діяльності мені постійно доводиться читати різні звіти і урядовідокументи. Так от, коли я читаю звіти американських комісій або судові рішенняанглійських суддів, мене вражає точність і об’єктивність викладу. У світі немаєкращої роботи по Вежам-близнюкам, ніж відповідний звіт Комісії з 9/11.

І навпаки, коли я читаю документи міжнародної бюрократії і гуманітарнихорганізацій, я постійно стикаюся з одним і тим же набором прийомів брехні: «насне цікавить історія питання», «назви бойовиків безневинними жертвами» і «включилюдей, убитих одного боку, в список убитих іншою стороною».

Є ще й четвертий прийом, найпоширеніший. Він дуже простий: в основному текстіговори одне, в резюме - інше. Так влаштовані, наприклад, доповіді IPCC,International Panelon Climate Change, стовпи вчення про глобальне потепління -єдиною науковою теорією, створеною та розробленої безпосередньо міжнародноїбюрократією. Одне з основних положень вчення глобального потепління - теза прозростання з потеплінням числа природних катастроф. У цієї тези є один маленькийнедолік - він не підтверджується фактами і статистикою.

Тому у IPCC в основному тексті звіту написано, що «збільшення числа катастрофне спостерігається». А в resume for policy makers написано, що збільшеннякатастроф у майбутньому «ймовірно». Якщо хто-небудь надумає докоряти IPCCреальної статистикою, виправдання наявності: ну ми ж написали в доповіді, щозбільшення катастроф немає! А якщо у когось склалося таке враження, що вони є,ми ж не винні, що він неуважно читав.

Точно так само і комісія Реттига: вони ж написали, що рахували число загиблихза політичними мотивами і включили в нього поліцейських, загиблих від рукбойовиків. А якщо хтось прийняв цю цифру за кількість мирних жертв кривавогорежиму, вони ж не винні, що хтось неуважно читав.

У цього прийому, «в основному тексті пиши одне, в резюме - інше», є щедоповнення, яке формулюється так: а поза текстом - бреши.

До прикладу, з основного тексту IPCC ми дізнаємося, що «збільшення катастроф неспостерігається», з резюме - що воно «ймовірно в майбутньому», а з інтерв’южурналістам глави IPCC Раджендра Пачаурі, що «це вже відбувається - повені,урагани!».

Те ж саме і з Піночетом. Незважаючи на те, що в доповіді комісій Реттига іВалеха міститься вичерпний перелік вбитих, в Мережі постійно з’являютьсястрашилки, які звучать приблизно так: «за час диктатури загинуло 2829працівників ЗМІ», «журналіст-антикомуніст Роберто Гальо був убитий, колизахищав вагітну жінку, коли її били солдати». Співробітницю жіночих журналівКамелію Солер вбили, коли вона доводила, що французька книга «Кубізм», вилученаз її бібліотеки, не має відношення до революційної Куби».

Зайве говорити, що ніякого Роберто Гальо або Камелії Солер в доповіді комісіїРеттиг просто немає.

Об’єктивні опису завжди глибоко всередині

Головний рецепт виготовлення подібних доповідей дуже простий: треба створитизаплутаний, нескладний і повний несуттєвих подробиць текст, який неможливоздолати до кінця. Якщо постанови англійських суддів або звіти сенатськихкомісій США - це взірець розумної стислості і логічності, то з доповідямиміжнародної бюрократії справа йде рівно навпаки: продертися крізь нихнеможливо. При цьому десь в бездонному тілі доповіді, як правило, розсипанобезліч правильних фраз, якими при нагоді автори доповіді, будучи викриті внеоб’єктивності, завжди зможуть прикритися: так ось, ми ж це сказали! На 1197-йсторінці в 15-м примітці.

Ніяк не можна сказати, щоб комісія Реттига зовсім не описувала обстановки, щосклалася в результаті діяльності уряду Альєнде. Зокрема, комісія пише:

«Існували повторювані порушення прав власника у вигляді захоплень сільської,міської та промислової власності. У більшості випадку власники не отримувалидопомоги в поверненні власності, а загарбники не були покарані ... Звичайноюстала ситуація, при якій приватні збройні сили громадян займали місце силгромадського порядку і робили це безкарно. Ці події часто приводили докровопролиття, що стосується обидвох сторін, до вбивств, поранень, самогубств,а також викрадень і насильства ... всі ті, хто піддавався пануючому хаосу інасильству, пояснювали це тим, що уряд не захищає їхніх прав».

Не можна також сказати, щоб комісія не відзначила крайньої ефективності івибірковості DINA (секретної поліції, полюючи за лівими за Піночета). «ДІНАпродемонструвала, - свідчить текст комісії Реттига, - що вона може завдаватиточкових і одночасно руйнівних ударів. Точкових - в тому сенсі, що вонаобмежувала свою активність знищенням тих, кого вважала вкрай лівими, особливочленів MIR та пов’язаних з нею груп та осіб».

Власне, цими двома цитатами цілком об’єктивно описується все, що відбулося заПіночета.

Існував уряд Альєнде, що порушив конституцію, перевернув всі уявлення провласність, порядок і закон. Військові повернули порядок, убивши всього 3 тис.чоловік - мізерно мале число, якщо врахувати, що бойовиків однієї только MIR вкраїні було 10 тис. чоловік - не рахуючи комуністів, марксистів, активістівfederacion campesina, «індустріальних поясів», «комітетів за цінами» та інших.Вже одне це мале число вбитих свідчить про те, що удари були безумовноточковими. На відміну від ударів лівих, які, як ми добре знаємо з історії,вважали своєю легітимною жертвою будь-якого представника ворожого стану.

Однак, ці дві цитати поховані глибоко в надрах тексту, присвяченого мирнимжертвам кривавого режиму.

Істина і справедливість

Комісія Реттига сама характеризує себе як «об’єктивну». «Ніхто не можезвинуватити нас у тому, що ми були упереджені на користь однієї зі сторін», -йдеться в доповіді.

При цьому Об’єктивна Комісія називає режим Альєнде, «трагічно перерванимсоціалістичним експериментом».

Ще одна примітна цитата: «На початку військового режиму організації з захиступрав людини, що зароджувалися в Чилі, майже не усвідомлювали масштабів, до якихвиріс міжнародний рух з прав людини. Але незабаром вони детально ознайомились зміжнародним правозахисним рухом».

Інакше кажучи, поки ці милі люди, які при повному потуранні уряду вибивалиприкладами мізки власникам, брали участь в «трагічно перерване соціалістичномуексперименті», на права людини вони клали. Коли ж вони отримали здачі, тошвидко згадали про міжнародний стан «корисних ідіотів».

Піночет пролив немало крові. У числі убитих виявився не тільки міністр Кальдерон,який покровительствував насильницькому переділу землі (його катували, а потімзбрехали, що він вчинив самогубство). І не тільки міністр Паредес, любительтягати «калашнікови» в особистому багажі (убитий незабаром після 11 вересня,нібито зі зброєю в руках, але, найвірогідніше, узятий в полон і розстріляний).Але й, скажімо, генерал Пратс, який ні з якого боку комуністом не був, а бувпідірваний в Аргентині з власною дружиною, тому що потенційно міг скластиконкуренцію Піночету.

Але я хочу мати два списки: список «червоного терору» і список «білого терору»,і в списку жертв Піночета я хочу точно бачити, хто був легітимною метою, а когорозстріляли помилково або по злобі. Замість цього про «червоний терор» менінічого не кажуть, а в список безвинних жертв кривавого режиму заносятьозброєних бойовиків, які вдерлися на територію Чилі, і навіть убитих нимисолдатів і поліцейських.

Люди, які самі себе оголошують втіленням Істини, Примирення і Об’єктивності,позбавили мене можливості оцінювати що б то не було, інакше ніж побічно: чизнаєте ви, наприклад, що військові трибунали за Піночета виносили величезнукількість виправдальних або м’яких вироків? (Місто Аріка: 57 підсудних, 11виправдані, решта засуджені до ув’язнення або вигнання. Пісагуа: 147 підсудних,6 смертних вироків, інші довічні. Калама: 34 підсудних, 5 виправдано, рештаотримали в’язницю або вигнання.) Порівняйте з нашими «трійками» і врахуйте, щобільшість підсудних не були безневинними овечками.

Щит для лівих

На прикладі комісії Реттига дуже добре видно, що головний - і помилковий -постулат руху за права людини дуже простий. Йде війна, сторони стріляють один водного, і тут виникають ліві правозахисні організації і починають кричатиоднієї із сторін: чому ви вбиваєте без суду?

Що ж. Відповідь така, що на війні завжди вбивають без суду.

Ми не судимо ворожого солдата і, коли ми стріляємо в нього, ми робимо це нетому, що він уже вбив 10 наших. Ми стріляємо в нього тому, що він стріляє внас. Якщо він ще нікого не вбив, тим краще. Тому і стріляємо - щоб не вбив.

У XX столітті утворилися терористичні групи, які оголосили війну суспільству(комуністи, терористи, ісламісти) і привласнили собі право на невибірковенасильство щодо своїх супротивників.

Захисники прав людини при появі такої групи а) незмінно закривають очі наневибіркове насильство, яке нею коїться, б) заявляють, що їх «не цікавитьісторія питання», в) визнають знищення таких груп державою «порушенням правлюдини». Виходить, що одна сторона має право вбивати, причому невибірково, аінша - не має права вбивати, причому навіть точково. Замість захисту правлюдини виходить захист прав терориста.

Рух за права людини виник як щит для лівих. У нього була конкретна мета -захистити лівих - комуністів, анархістів, соціалістів - від всіх різновидівбуржуазної держави за допомогою різних ідеологічних конструктів.

Не можна, наприклад, не звернути уваги на те, що діяльність правого Піночетапризвела до виникнення не тільки більшого числа правозахисних комісій, ніждіяльність лівих Мао або Пол Пота. Але й, що вже зовсім дивно, Піночетарозслідують більше, ніж Бокассу, Аміна або Дювальє, хоча Піночет вбив меншелюдей, ніж Бокасса з’їв.

Тому я схильна думати, що головний злочин Піночета в очах лівих правозахисниківполягає не в тому, що він убив 3 тис. чоловік, а в тому, що він, убивши всьоготри тисячі комуністів, побудував ринкове суспільство, в той час як комуністи вРосії вбили кілька десятків мільйонів і побудували хлів.

З плином часу дискурс мутував. Його взяли на озброєння будь-які терористи, а нетільки ліві. Його взяли на озброєння диктатури. Його взяли на озброєнняміжнародні бюрократичні організації.

Я не сумніваюся, що серед правозахисників багато порядних і совісних людей,точно так само, як їх було багато серед соціалістів. Я не сумніваюся, що і відправозахисного руху є якась користь. Але в цілому я вважаю, що правозахиснийрух, як і спроби побудови комунізму, завдали світу величезної шкоди.

У всіх тих випадках, коли правозахисний рух викриває справжню несправедливість,ця несправедливість може бути доведена без усяких «прав людини». Для того щобзасудити вбивць Магнітського, не потрібні «права людини». Потрібно простовказати, що люди, які вкрали 250 млн. доларів (а загалом в цілому - кількамільярдів) з російської казни, спробували звинуватити в цьому злочині людину,який викрив їх, і заморили його у в’язниці. Це не називається «порушення правлюдини». Це називається «крадіжка», «кривосуддя» і «вбивство».

У тих же випадках, коли єдине, що можна пред’явити державі, це саме «порушенняправ людини» і більше нічого, незмінно виявляється, що «порушені» права бенЛадена, членів ХАМАС, терористів FARC або милих славних людей, щонаціоналізували заводи і ділили землі.

Рух за права людини заперечує за державою право на захист, при цьому визнаючиза терористом право на напад. «Переможців не судять», - сказала колись КатеринаII. Завдяки правозахисному дискурсу головним гаслом нашого часу став інший:«Переможених не судять».

Переклад з російської - Олена Каганець / «НароднийОглядач»