Профиль

nolofinve

nolofinve

Украина, Запорожье

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

Святкуємо?

Насильна зміна релігійних переконань - це завжди революція. Революційний процес у Києві часів князя Володимира досить цікаво описаний в повісті М. Горностаєвої "Дажбожа криниця". Головна героїня повісті жриця-цілителька Світозара та її коханий Ратибор волею долі опинилися в самому епіцентрі подій. Прочитавши це - впевнюєшся: опір таки був. Адже наши пращури все ж таки не покірні ягнята, а ті самі слов'яни, перед якими за часів Святослава тремтіла Візантія. Героїня твору впевнена, що хрещення було, говорячи по сучасному, "акцією візантійської розвідки" Ромеї виграли таємну війну - охрещена Русь більше ніколи не повертала проти них зброї... Уривок з повісті "Дажбожа криниця" в художній формі оповідає про події в Києві того святкового дня. [ Читати далі ]  
Повністю повість можна прочитати тут - http://chtyvo.org.ua/authors/Hornostaieva/Dazhbozha_krynytsia/
Сторінка авторки з історичними повістями на тему язичництва і не тільки http://chtyvo.org.ua/authors/Hornostaieva/

З Днем Перуновим!



Перуне, Батьку Наш!
Ми потребуємо твоєї сили і звитяги, мудрості та завзяття.
Наповни душі наші хоробрістю та мужністю,  Світлом і Правдою,
Щоб прибуло в Роді нашому воїнів сильних, воїнів праведних
Хай перебуває під захистом твоїм Український Народ, весь Слов`янський Світ,
Всі праведні люди і кожний окремо!
Слава Перуну!
І видить Бог наш Перун Сварожич, що зло явне і зло таємне Русь переповнило! І кличе Перун на поміч люду своєму рать звитяжну – щоб повернути славу Богів Руських на землю Предківську! І щоб почали Кола Сварожі до Дажбожих онуків обертатись!Слава Богу нашому, Перуну Світлосяйному! Се він громами землю сотрясає – тим дух укріплюючи та душу радуючи!
Кличемо його воїв небесних, що суть безсмертний Полк Перунів,
стати на межі Прави і Яви берегти закон Сварожий!
Перун іде до нас і главою златою трясе, блискавиці посіває до Сварги Синьої – і та твердіє од них!
І Мати – Слава співає в трудах наших ратних,
і маємо послухати і прагнути брані лютої
за Русь нашу і Пращурів наших!
Слава Богу, Перуну Огнекудру,
що стріли на ворогів верже
І вірно стезею вперед веде
воїнам сам Він і суд і честь
І яко златорун - милостив
І всеправеден єсть... (с)

Наближається свято Сонцестояння



Літнє сонцестояння (свято Купала)

21 червня - 22 червня.

Початок астрономічного літа та зодіякального знаку «Рак». У колі доби відповідає  дванадцятій годині дня – полудню.
Свято Купала відзначається на літнє Сонцестояння - час, коли день є найдовшим, а ніч найкоротшою. Саме цієї ночі весняне Сонце-Ярило перевтілюється у літнє Сонце-Купалу.
Після Літнього Сонцестояння дні поволі стають коротшими, а тривалість ночі збільшується -поволі зростає сила Марени-Темряви, яка вступить в свої права з Осіннього Рівнодення, тобто з тієї пори, коли тривалість ночі переважить тривалість дня.
Як серед найдовшої ночі року на Зимове Сонцестояння зароджується зростання світла, тобто народжується Сонце-Божич, так і на Літнє Сонцестояння зароджується зростання тьми, з якого народжується Марена, покровителька темної половини року.
На святі Купала відбувається поєднання двох природніх сил: вогняної запліднюючої сили Сонця-Купала та водяної сприймаючої сили, що її уособлює Марена. Поєднання цих двох стихій породжує життя. Без цього поєднання кожна з цих двох сил окремо є убивчою.
Святкування Купальської ночі починають звечора, перед тим днем, коли Сонце перший раз зійде в образі Купала-Дажбога (літнього Сонця), тобто відбудеться перший схід Сонця опісля проходження ним точки Літнього Сонцестояння.
До свята виготовляються образи Купала та Марени. Зазвичай образ Купала це сніп з польового різнотрав’я у вигляді парубка, а образ Марени це подоба дівчини з гілок чорноклену. Образи можуть бути вбрані в парубочий та дівочий одяг - вишивані сорочки, штани у Купайла, плахта або спідниця у Марени.
Образи Купала й Марени умовно уособлюють описані вище вогняну та водяну сили Сонця та Води. Під час свята проводиться обряд їх вінчання, щоб краще уявити собі поєднання вищих сил природи.
Ще одним неодмінним атрибутом свята є Купальське Дерево - прикрашена стрічками гілка верби, котра є втіленням життя, народженого Купалом та Мареною. Власне, Купальське Дерево є образом Дерева Життя.
Присутні на святі рідновіри мають відчути, що вони, проводячи обряд, співдіють разом з Вищими Силами, допомагають обертати Колесо Життя. Тому закохані, котрі вирішили взяти шлюб, освячують цієї ночі своє кохання - дівчина пускає на воду вінок, а юнак має його дістати, увійшовши за вінком до води - жіночої стихії. Потім хлопець веде дівчину до вогню - чоловічої стихії. Через вогонь вони стрибають разом, взявшись за руки. Відбувається обряд очищення молодят вогнем і освячення їхнього шлюбу.
Після проведення обряду вінчання Купала та Марени, їхні образи відправляють до тих стихій, до яких вони належать. Образ Марени кладуть на воду, а образ Купала - до вогню. Дерево Роду - Купайлиця - залишається стояти прикрашеним до кінця свята.
Наприкінці святкування хлопці скочують до води палаюче колесо, обмотане соломою, як ще один знак поєднання вогню з водою, яке відбувається Купальської ночі. Опівночі старші люди з громади пускають по воді великий вінок з запаленою світильнею в пам’ять предків.
Купальської ночі польові та лісові трави набирають виняткових цілющих властивостей. Збирати трави виходять ще вдосвіта, при збиранні рослин, до них промовляють молитви.
Також, ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води з криниці, яку освячують жерці. Після того громада підіймається на пагорб, щоб зустріти схід Сонця. При зустрічі Сонця до нього промовляють славлення, і дякують Дажбогу за життя, бажаючи одне одному здоров’я, щастя та доброго врожаю.
Покровителем першого місяця астрономічного Літа і знаку Рак (a)
(22.06.-23.07 за гр. календ.) є Дажбог. Дажбог є Богом Світла, добра,
благоденства, допомоги. Віддавна Русини звуться Онуками Дажбожими. Дажбог найповніше проявляє свою силу і вдачу влітку, коли після літнього Сонцестояння весняне Сонце-Ярило перевтілюється на літнього Купайла-Семиярила і настає сьомий місяць Кола Сварожого, відлічуючи від Коляди.
На Купальському святі відбувається поєднання вибухової, буйної, ярої
сили весняного Сонця з жіночою сутністю Дани, утворюється їх символічний шлюб.
Літнє Сонце Купайло-Семиярило уявляється в образі зрілого мужа, батька,
чоловіка, господаря, воїна, покровителя. В астрології планетою знаку Рак є Місяць (Луна) – нічний відблиск, «відлуння» Сонячного світла, що означає врівноваження ярої чоловічої сили при поєднанні з її жіночою парою.
Знак зодіяку Рак належить до квадрату основних знаків – до тих хто є
ініціяторами, розпочинають дію, дають поштовх. Але приналежність до тригону стихії Води надає йому значною мірою якостей чуттєвости та емоційности.
Проявляє себе як той хто переживає, піклується, охороняє.
Протилежно астрологічному знаку Рак і його покровителю Дажбогу у
річному Сварожому Колі знаходиться знак Козоріг з покровителем Хорсом –
уособленням нічного, зимового, «потойбічного» Сонця.




 Взято з рідновірського сайту
 

Ну ось воно і сталося.

Вітаю всіх "противсіхів" з прийняттям мовного законопроекту. За що боролись - на те і напоролись.

Осінь Арди. Записки толкініста.


Якщо вже говорити про глюки, то Фіндекано по їхній кількості стоїть у
мене на першому місці, навіть випереджаючи мого улюбленця Нолофінве.
Може тому, що постать дуже яскрава. Зіткана зі світла - можна сказати й
так.
Отже - Фіндекано, старший син Нолофінве та Анайре.
У Валінорі ми якось не бачимо його на ключових позиціях. Поряд з батьком
завжди високий серйозний красень Турукано. Турукано завжди перший - він
уже і одружений з красунею Еленве, і має донечку, і друзів у нього безліч, та ще й яких друзів: красень Глорфіндейл, видатний музика Ектеліон, Егалмот, Аранве...
І Аракано-молодший, менший братик, вже перегнав найстаршого зростом. А сестра - свавільна Арельде - дратує родину своєю дружбою з синами Феанаро та пристрастю до полювання в почті Ороме.
Фіндекано ж спокійний і виважений, нікому не показує вогонь свого духу.
З обличчя він напевне схожий на маму Анайре, єдиний з трьох синів Нолофінве, - а от очі (це, звісно чисто імха) у нього темно-сині, ваніарські, успадковані від бабусі Індіс. Гарний музика - принаймні арфа завжди з ним... Напевне пише вірші і сам їх кладе на музику. Добре співає - хоча знов таки, ніде цього не виявляє публічно.
Приятелює Фіндекано с синами Фінарфіна - Ангарато й Айканаро. Ці родичі молодші за нього, а отже напевне що в дружбі була присутня опіка старшого над молодшими.
І є у старшого сина Нолофінве ще один друг...
Нельяфінве мав бути старшим за свого приятеля - Фіндекано можливо одноліток Турко, або і Карністіра. Майтімо такий же високий, як і рідні брати - але зовсім інший на вдачу: запальний, веселий, насмішкуватий.
Їхні стосунки - мені здається - почалися з дитинства. Бо - можливо -
первістку Нолофінве не вистачало старшого брата... Або просто родинного
тепла.

У старшого Феанорінга і рідних братів аж шестеро. Але він охоче спілкується з кузеном.
І прізвисько Астальдо Фіндекано отримав від нього. Щось воно та трапилось
в їхніх мандрівках Аманом, коли молодший мав нагоду виявити свою
відвагу.
Відомі події в Тіріоні розлучили друзів. Майтімо відбув з батьком до Форменосу, і довга розлука не поклала край дружбі, однак зробила стосунки прохолоднішими.
Хоча, незважаючи на ворожнечу між родами, Фіндекано признає Феанаро рацію в одному - він теж бажає вирватись з Аману. І не стільки незвідані землі цікавлять його, скільки геройські подвиги.
Загибель Дерев та смерть Фінве раптово пришвидшили відхід. Фіндекано знову десь на другому плані, за плечима батька і брата. Однак - батько довіряє йому командувати загоном лучників.
Нарешті старший син Нолофінве доведе, чого він вартий. Нехай Турукано докоряє йому, що біля Міндон Ельдаліеве Фіндекано не став поруч з ним і батьком проти Феанаро - ну не може Астальдо ворогувати зі своїми. Йому потрібен ворог з тих, про яких оповідають жахіття ельдар-переселенці старшого покоління.
А тут поміж військом поповзли чутки, що їх з Валінору не випустять... Що намагатимуться затримати силою... Сам Еонве зі своїми маяр...
І ось Фіндекано біжить на чолі свого загону по пірсу гавані Альквалонде. І бачить мертві, знайомі з дитинства обличчя нолдор Тіріону. І чує радісний крик Майтімо: "Лучники підійшли! Стріляй же, Астальдо!".
І тільки пізніше вправний лучник, котрий не випустив марно жодної стріли, зрозуміє, що сталася страшна біда, яку нічим не виправити.
Араман... Ельдар хвилюються, сваряться, все ще обговорюють події... Фіндекано ніхто не докоряє, але як привид блукає він понад морем. Йому ввижається осуд в очах батька і братів, він відчуває себе навіки заплямованим братньою кров ю...
Знайома висока постать рушає йому назустріч.
"Я повернусь за тобою сам, з першим же кораблем, - говорить Майтімо, - і там, на тому боці ми помстимося Морінготто"
Майтімо розуміє друга, бо відчуває те саме - біль і жах братовбивства. І Фіндекано ледь помітно усміхається йому.
Гелькараске... Фіндекано не вірить в зраду. Хто завгодно - тільки не Майтімо. Якби була можливість - він би повернувся...
Холод,страждання - нехай, адже він, Фіндекано, сам вирішив продовжувати шлях.Хто не зміг - ті повернулися ще тоді, коли почули голос Намо.
А він іде, послизаючись на кризі і терпить страждання з холодним спокоєм духу, якого йому так не вистачало вдома.
Озеро Мітрім. Страшний шлях позаду, і страшні втрати теж позаду. Немає
братика Аракано, Турукано замкнувся в своєму горі. І мститись нема кому -
змучений Макалауре ледве чутно оповідає, що сталося.
Фіндекано розуміє, що Майтімо приречений. Він бачив ту страшну твердиню, він розуміє, що штурмувати її нині марно.
Та одного дня він щезає з табору. І повертається на крилах Торондора. Друг
з ним, загорнутий в заплямований кров ю плащ, змучений, зранений - але
живий.
Про врятування побратимом побратима складатимуть пісні століттями. Але Фіндекано не пишається подвигом: найвищою нагородою йому є слова Майтімо, вишептані у напівмаренні, що він хотів повернутись, він просто не зміг...
Дор Ломін... Фіндекано тепер дійсно найстарший, найперший помічник батька, Верховного Короля. Він завжди поруч - він робить зброю, муштрує військо, теше камінь. Він відбиває атаки орків, замінивши Турукано на його становиську І бачить, як теплішає батьків погляд, звернений на нього.
Батькові потрібна опора - крижаного лорда дуже вразив відхід Турукано у невідомому напрямку. Батькові потрібні воїни, батькові потрібні фортеці... Батькові потрібен захист Гітлуму від Побережжя... Батькові потрібен союз з Фалатрім... Батькові потрібен союз з Людьми...
Десь, поміж оцими справами, в житті Фіндекано з'являється Вона, єдина и неповторна. (Версія про неодруженого Фіндекано і Гіл-Галада, сина Ородрета не приймається однозначно)
Вона швидше за все - донька лорда Кірдана, з якою Фіндекано познайомився під час своїх візитів до Егларесту. Фіндекано є щасливим чоловіком і щасливим татком маленького Фінеллаха-Ерейніона (ага, і хай хтось спробує довести протилежне, навіть сам Професор)
Тільки нині - під сотнею небезпек, знаючи, що Морінготто призначив винагороду за його голову, Фіндекано відчув себе щасливим.
Його поважає батько, його кохає дружина, йому посміхається син... У нього є
земля, рідна земля, яку він має обороняти. Він нині - дійсно Відважний, він врятував друга, він бився з орками біля Дренгісту і в Дагор Аглареб... Він не приміняв би нині Дор-Ломіну на сади Аману, а Барад-Ейтель на Тіріон.
Мир, довгий мир - але Нолофінве доводить,що потрібно бити першими. Майтімо проти - Фіндекано розуміє, що змученій душі друга потрібен спокій, хоча б ще ненадовго, але вони можуть втратити час.
Вони його втратили - війну розпочав ворог. Хітлум вистояв, але нолдор зостались без Верховного короля.
Мені чомусь здається, що Нолофінве від'їхав несподівано - так само
несподівано, як Турукано щез з Віньямару. І новий Верховний Король часто
роздумував над тим, що він пропустив, чому не помітив, в чому його провина.
А тим часом він готує рішучий удар - на цей раз Майтімо з ним, і війська ніби достатньо. Багатьох немає поряд - Айканаро, Ангарато, Артафінде... Нічого не чути про Турукано. Але Фіндекано певен - ніч минає.
Ця впевненість в тому, що за ніччю завжди настає світанок, надихає Короля на нову битву. І разом з ним цього певні його воїни.
Все проти Астальдо в цій нещасливій битві - і злощасний Гвіндор, котрий не
зміг витримати видовища страждань брата (а хто зміг би...), і занадто поспішний виступ, і затримка військ Майтімо, зрадженого вастаками.
Навіть несподіваний прихід Турукано мало чим допоміг - гондолінці чомусь не
вирушили одразу за полками Короля і підійшли лише тоді, коли Фіндекано і
його союзників вже відкинули від Ангбанду.
А потім прийшов справжній жах - дракон і барлоги.
Він зробив, що міг - синьоокий король нолдор. Він загинув, відважно ставши
проти жахливого ворога, і його синій стяг зі срібними зірками побагрянів
від його крові.
"Відвага його була подібна до вогню, а стійкість - до скелі; був він мудрим, голос його був прекрасним, а руки – вмілими;  любив він честь та справедливість, і ставився по-доброму до всіх Ельфів та Людей, ненавидів же самого лише Моргота; не шукав він для себе ні багатства, ні влади, ні слави, та у винагороду отримав тільки смерть".
Дж.Р.Р. Толкін.

Таке воно кіно...



Подивився фільм "Чотири дні у травні" Через шкандаль, який цей фільм викликав на російському телебаченні.
Вражений і дуже вражений, чому такий меланхолійний, гуманістичний (не побоюся цього слова) фільм викликав таку негативну реакцію частини російського суспільства.
Фішки фільму:
- І росіяни і німці - нормальні розумні (за невеликими винятками ) люди, яким війна вже насточортіла по саме нікуди
- Коли потрібно врятувати слабких (дітей, жінок) всі нормальні люди об'єднуються, забувши про власні втрати і про те, що вони були ворогами
- Війна це зло, але й на війні можна зостатися людиною.
І дивно мені, чому брехливий антиісторичний фільм "Матч" настирливо пхають в наш, український прокат, розпалюючи ворожнечу між трьома народами, а цей гарний добрий фільм знімають з показу у себе вдома?
Невже від того, що народ побачить не карикатурних "хвашистів" і не янголів з червоними зірками на лобі, а нормальних озброєних мужиків зі своїми білочками (якщо повоювати з їхнє, то білочки будуть ого-го), то від цього впадуть основи Росії?
І якщо на вісім радянських вояків знайшовся один падлюка і гвалтівник - то це образа всім, хто воював? А те, що дурні зі зброєю бували всякі, цього, здається, і доводити не треба.
До речі - ще за радянських часів було знято фільм за романом Ю. Бондарєва "Берег" - молодий офіцер рятує німкеню від своїх же солдатів-гвалтівників, а тоді закохується в неї. Пара змушена розлучитися, і зустрічається вже постарілими у 80-ті роки. Ніякого крику з приводу цього фільму не було.
Нинішньому режиму потрібен ворог? Можливо.
Ну і по фільму:

Хоробрі розвідники зі своїм командиром "Гориничем"


Стара аристократка, патронесса дитячого притулку



Одна з вихованок, котру намагався скривдити прибулий з перевіркою майор



Маленький патріот загиблої Німеччини. Форму і зброю хлопчисько зняв з убитих вояків



Але добре слово допомагає озлобленому хлопчині знову стати дитиною.



 Фільм реально класний.

 

Осінь Арди. Записки толкініста.



Дрібний глюк про Макалауре

Завжди уявляю їх удвох - гордий, насмішкуватий рудоволосий воїн, і тихий, задумливий темноволосий співець. Майтімо і Макалауре.
Співець обожнює батька - величного і недосяжного, зате старший брат завжди поруч, і це самий улюблений брат.
Кров на мармурових плитах Гавані Лебедів - біль і моторошна краса першої сутички застигнуть кованими рядками "Нолдоланте"
Горять кораблі в затоці. Майтімо стоїть осторонь - у нього вистачило сил
опиратися батькові. Де Макалауре? Мені здається - що поряд з братом.
Але вже не стало батька, і немає поруч брата. Але у Макалауре, який раптово став старшим у сім'ї, вистачає сил відкинути ультиматум Ворога -
співець розуміє, що це нічого не дасть, і нікого не врятує Рятувати
Майтімо треба самим.
Однак врятував Майтімо не брат, а побратим.
Почуття провини ... Воно не зникає з плином років. Воно застигає в
звуках пісень і рядках сказань.
Маглорова твердиня ... У найнебезпечнішому місці - саме вона приймає перший удар. Співець став воїном. Він сам тримає оборону, і не його провина, що ворог виявився занадто сильним.
Однак організувати відхід при тих умовах Макалауре зумів.
Тепер йому зосталося тільки йти за братом, поруч з братом - на Нірнает, на
Доріат, на Гавані ... Йти за улюбленим братом, втрачаючи інших,
оплакуючи їх у піснях.
Десь в палаючому Хімрінгу залишилася кохана співця. А чи була вона? Чи це лише тінь, неясний сон?
Він був би хорошим батьком - цей задумливий музика, двоє маленьких заручників з Гаваней полюбили його, як рідного.
Але настала Війна Гніву, і Сильмарили в руках Еонве. А йому з братом пропонують з'явитися на суд Валар ...
Він так втомився - співець народу Нолдор, він повернувся б ... можливо. Але
Макалауре не полишить брата. Не через вірність Обітниці, о ця Обітниця,
він так втомився ...
Сильмарил в руці, ці обпалені пальці ніколи більше не торкнуться струн. Співець дивиться в обличчя того, за ким йшов всі ці страшні роки, і розуміє - Майтімо зробив вибір.
Але подивитися ще раз на море - тільки подивитися ...
Він ступає в воду, ноги ковзають по камінню. Біля цього нового берега так глибоко, така прозора морська вода ...
У сяйві Сильмарила морська глибина здається входом в незвідане. Арфа зосталася на березі.

Коли ж прийдеш ти, Великдень?



Сиджу і думаю - а що ж усе таки ми святкуємо завтра?
Християни мають відзначати Христове Воскресіння. Ще вони його називають - Паска, або ж Великдень.
Люди добрі - так треба ж усе таки визначитись, що ж ви святкуєте.
Воскресіння Христа - це стала дата певної події, що мусила відбутися дві з лишком тисячі років тому. Тоді чому ж у вас ця дата їздить по всьому квітню, інколи захоплюючи й травень?
Може ви святкуєте Паску? Це традиційне юдейське свято, і воно дійсно рухоме, бо залежить від місячного календаря. І розіп'ято Ісуса було якраз під час Пейсаху, або Паски.
Тоді чого ж ваше свято Христового Воскресіння не збігається в часі з Пейсахом, нехай він, цей Пейсах, і залежить від місячного календаря. Навпаки - якщо трапляється випадковий збіг - християнське свято відсувається ще на тиждень.
І зовсім не зрозуміло - до чого тут старий добрий язичницький Великдень.
Великдень у язичників - це астрономічне сонячне свято середини поміж Рівноденням та Сонцестоянням. Кельти називали його Бельтайн. У цього свята є й осіннє дзеркальне відображення - Велика Ніч ( котра у слов ян за доєвір я стала називатись Поминальна Субота), або ж Ніч Самайн.
Кельтський Бельтайн відзначався і відзначається першого травня. Але, оскільки Сонце не стоїть на місці, то справжня точка середини припадає на четверте-п яте травня. І нікуди не пересувається.
До того ж, якщо вірити Івану Вишенському, проповіднику и апологету православ я з 17 століття, то "Баби" (те, що нині стали називати пасками), крашанки, писанки - то язичництво і гидота перед господом"
"І освячувати їх у церкві - додає суворий проповідник - великий гріх."
Дійсно - подивіться лишень на оці писанки, котрі вчені-народознавці називають традиційними, і знайдіть там хоч один християнський символ.
Нема. Зате язичницьких повнісінько від безкінечників до свастик.
Так що я святкувати почекаю до четвертого травня. А то так і заплутатись можна...

Для рідновірів. Просто інформація для роздумів.

Глобалізм у «Словяно-Арійській» обгортці.

В часи швидкісного розповсюдження інформації людина, котра хоче дізнатися про щось важливе, ризикує заблукати в нетрях Інтернету та тисяч книг «на задану тему». Доказом цьому є поява в сучасній Україні такого духовного покруча як «російськомовний слов’янофіл-родновєр», котрий є (найчастіше) русином-українцем за походженням, імперцем-росіянином за переконаннями та мовою. Всіх інших слов’ян, в тому числі і власний народ він любить настільки, наскільки вони готові «слиться в русском морє». При чому подібна особа щиро вважає себе рідновіром, борцем з жидомасонами і найчистокровнішим арійцем у світі.
Щоб дослідити коріння цього феномену, потрібно згадати недавнє минуле.
[ Читати далі ]

Весняне Рівнодення - з Новоліттям



Весняне Рівнодення. Новоліття.
     20.03.-21.03. за Гр.к.

Початок астрономічної весни і зодіякального знаку «Овен».  У колі доби відповідає шостій годині ранку.
Зимове Сонце - Божич перевтілюється у весняне Сонце – Ярило (день стає довшим за ніч).
Початок «Нового Літа» - нового кола життя у природі з прадавніх часів одне з найбільш шанованих свят серед верстви господарів, тих хто працює на землі.
Напередодні свята, увечері відзначається Щедрий Вечір, або Щедрик. Обрядові страви: кутя для вшанування Предків, вареники, узвар, колачі. До цього свята випікають «баби» - круглий обрядовий здобний хліб як символ Переможного Сонця. Також фарбують у червоний колір яйця як знак зародку вічного життя.
Зранку ходять у гості, вітають господарів зі святом, бажаючи доброго врожаю. Співають пісні – щедрівки з добрими побажаннями господарю, обсипають зерном на майбутній врожай. Вночі має горіти вогонь – свіча у хаті або багаття на подвір’ї.
На вранішньому Славленні жерці освячують обрядові страви – «баби» та крашанки. Влаштовують братчини, вітають родичів та обмінюються крашанками.
Вранці годиться босоніж постояти на зеленій молодій травичці – відчути силу Землі, що пробуджується зі сну.

Покровителем першого місяця астрономічної весни і астрологічного знаку Овен () (21.03-21.04. за гр. календарем) є Ярило, який уособлює силу весняного Сонця що перемагає зимову Темряву. Від весняного рівнодення починає проЯВлятися все що було приховано, все те, що переосмислювалось темної, Навської половини року. Силу Ярила й характер Овна порівнюють з першим ростком, який пробивається з зернини і може своєю силою прорости крізь камінь. Ярило дає оновлення й відродження, його сутність ясна й усвідомлена, відкрита, пряма, відверта, явна, наповнена Світлом.
Знак Овна належить до квадрату основних знаків – тих, що дають поштовх, ініціяторів. Належність до тригону стихії Вогню надає вольовости і рішучости. Проявляє себе як той, що прокладає шлях.
Протилежно початку весни і знаку Овна під покровительством Ярила у річному Колі розташовується знак Терези з Покровитель¬кою Матір’ю-Славою, з якого починається астрономіч¬на осінь. На противагу буйному, рішучому, дієвому Ярилові, Матір-Слава сприяє зваженості, чутливості, тяжінню до гармонії, і надихає людину на захист красивого і гармонічного світу, заповіданого Богами і предками