Профиль

nolofinve

nolofinve

Украина, Запорожье

Рейтинг в разделе:

Свежие фотографии

Тарас Шевченко - день народження Поета.

Тарасова ніч

На розпутті кобзар сидить Та на кобзі грає; Кругом хлопці та дівчата — Як мак процвітає. Грає кобзар, виспівує, Вимовля словами, Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками; Як збиралась громадонька В неділеньку вранці; Як ховали козаченька В зеленім байраці. Грає кобзар, виспівує — Аж лихо сміється... «Була колись гетьманщина, Та вже не вернеться. Було колись — панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем!

Встає хмара з-за Лиману, А другая з поля; Зажурилась Україна — Така її доля! Зажурилась, заплакала, Як мала дитина. Ніхто її не рятує... Козачество гине; Гине слава, батьківщина; Немає де дітись; Виростають нехрещені Козацькії діти;

Кохаються невінчані; Без попа ховають; Запродана жидам віра, В церкву не пускають! Як та галич поле криє, Ляхи, уніати Налітають,— нема кому Порадоньки дати. Обізвався Наливайко — Не стало Кравчини! Обізвавсь козак Павлюга За ними полинув! Обізвавсь Тарас Трясило Гіркими сльозами: «Бідна моя Україно, Стоптана ляхами!» Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько! Де поділось козачество, Червоні жупани? Де поділась доля-воля, Бунчуки, гетьмани? Де поділися? Згоріло А чи затопило Синє море твої гори, Високі могили? Мовчать гори, грає море, Могили сумують, А над дітьми козацькими Поганці панують. Грай же, море, мовчіть, гори! Гуляй, буйний, полем! Плачте, діти козацькії,— Така ваша доля! Обізвавсь Тарас Трясило Віру рятовати, Обізвався, орел сизий, Та й дав ляхам знати! Обізвався пан Трясило: «А годі журиться! А ходім лиш, пани-брати, З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі Б'ється пан Трясило. Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось. Ізнемігся козаченько, Тяжко зажурився, А поганий Конєцпольський Дуже звеселився; Зібрав шляхту всю докупи Та й ну частовати. Зібрав Тарас козаченьків — Поради прохати: «Отамани товариші, Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, Що мусим робити? Бенкетують вражі ляхи - Наше безголов'я». «Нехай собі бенкетують, Нехай на здоров'я! Нехай, кляті, бенкетують, Поки сонце зайде, А ніч-мати дасть пораду,— Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою, Зірки засіяли, А козаки, як та хмара, Ляхів обступали. Як став місяць серед неба, Ревнула гармата; Прокинулись ляшки-панки — Нікуди втікати! Прокинулись ляшки-панки, Та й не повставали: Зійшло сонце — ляшки-панки Покотом лежали.

Червоною гадюкою Несе Альта вісти, Щоб летіли круки з поля Ляшків-панків їсти. Налетіли чорні круки Вельможних будити; Зібралося козачество Богу помолитись.

Закрякали чорні круки, Виймаючи очі; Заспівали козаченьки Пісню тії ночі,— Тії ночі кривавої, Що славною стала Тарасові, козачеству, Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі, Могила чорніє; Де кров текла козацькая, Трава зеленіє. Сидить ворон на могилі Та з голоду кряче... Згада козак гетьманщину, Згада та й заплаче!» Умовк кобзар, сумуючи: Щось руки не грають. Кругом хлопці та дівчата Слізоньки втирають. Пішов кобзар по улиці — З журби як заграє! Кругом хлопці навприсядки, А він вимовляє: «Нехай буде отакечки! Сидіть, діти, у запечку, А я з журби та до шинку, А там найду свою жінку, Найду жінку, почастую, З вороженьків покепкую».

Леся Українка - з Днем Народження.



Трохи запізно, бо тільки но приблукав додому з поїздки...
Але День Народження улюбленої письменниці не можна не відзначити. Леся Українка фактично змінила мій релігійний світогляд за допомогою п єси "Руфін та Прісцілла"
Цікаво, що п єса не ставилася жодного разу - ні за царських, ні за радянських часів. А в ній дуже чітко окреслюється, чому освічені і розумні люди давнини не приймали християнства і не могли прийняти.
Але, щоб не витрачати даремне слова - процитуємо класика.
Отже - дійові особи.
Руфін - освічений римлянин
Прісцілла - його дружина, новонавернена християнка, котру привабив емоційний бік нового вчення.
Парвус - голова християнської громади. Характеристику не даю, вона вся в його висловлюваннях.

[ Читати далі ]

На світлині Леся Українка у дитинстві, у національному вбранні.

Осінь Арди. Записки толкініста.

Джон Роналд Руел Толкін
Повість

про Араґорна й Арвен

[ Читати далі ]

Райнер Марія Рільке "Нестерпний біль"

* * *
(Переклав Василь Стус)


Нестерпний біль, кого я ще впізнаю —
явись мені із дорогих одінь.
Горів мій дух. Тепер я сам згоряю
в тобі. Вже досягнув огонь полін,
що довго опиралися. Та досить —
спожий мене, щоб я в тобі згорів.
Земне життя моє, покірне й досі,
спізнає пекла нетутешній гнів.
Незапланований в будучині,
увійду в колихкий вогонь страждання.
В засіках серця — пустка і мовчання,
прийдешнього там не придбать мені.
Так я й згорю, непізнаний життям?
То й спогади мої огорне дим.
О існування, ти поза життям,
а я в вогні, нерозпізнаний ним.
(Це зречення. Не схоже до хвороб
твого дитинства. Зволікання. Спосіб
рости. Облиш, все шепотом кричало,
те, що тебе віддавна дивувало).

 

Всім моїм друзям на I. UA



Дякую всім друзям і приятелям за привітання, поштівки й теплі гарні слова. Нехай вам усім завжди щастить, як говорили в давні часи - і в битві, і вдома.
Щастя й добробуту. Ноло)

Про очищення інформаційного потоку









Цікава інформація для рідновірів і не тільки...


Про очищення інформаційного потоку

Головна мета сучасного рідновіра -  виховати в собі спокійне, розважне ставлення до сучасного життя. Багато наших одновірців просто таки задихаються в духовному вакуумі – скарга, яку найчастіше доводиться вислуховувати жерцям, це скарга на духовну самотність. Другою за рахунком є скарга на те, що жодна діяльність на користь Рідної Віри або вітчизни не приносить видимих наслідків.
Біда кожної мислячої людини нашого століття, і рідновірів в тому числі, є в тім, що боротися нам доводиться не з людьми, а з самою Калі-Югою, Залізною добою, котра втілилася в інформаційні потоки.
Коли Залізна Доба не мала такої зброї, як газети, радіо та телебачення, а нині ще й Інтернет, який недарма зветься Світовою Павутиною, людина могла чітко визначити ворога свого роду і укласти собі плян подальших дій. Так виникали повстання, державні перевороти, визвольні війни які могли закінчитися поразкою, але не давали заснути народній самосвідомості.
Надлишок інформації в сучасному світі веде до того, що людина просто таки губиться в її вирі. Телебачення, котре стало основним інформаційним  джерелом, випромінює стільки брехні та «чорнухи», що на одне її спростування можуть піти десятиліття. «Образ ворога» є розпливчастим, з ким боротися невідомо, та чи й можливо боротися з привидом, з радіохвилею, з пучком електронів… Адже більшість з нас розуміє, що тіні, котрі метушаться по телеекранам – це ляльки, а ляльководом є Калі-Юга.
Все вищесказане не означає, що потрібно скласти руки, відмовитися від будь-якої діяльности, або заглибитися в себе і там зостатись. Перший крок до рішучих дій рідновір має зробити одночасно з прийняттям посвяти або одразу після неї – навчитися дозувати інформацію.
Критеріями виключення шкідливої інформації є її шкідливість для вашого душевного стану. До цієї групи відносяться:
- криміногенні новини. Їхні творці працюють «на залякування» - глядачеві починає ввижатися, що він живе у ворожому оточенні. Згодом під цим «соусом» йому підсунуть «рятівника» - чергову маріонетку Телеекрану, котра пообіцяє боротися зі злочинністю, аби тільки її допустили до годівниці.
- Новини з групи «як у нас все погано». Зазвичай вони закінчуються так – «а у сусіда краще», хоча сусіди знаходяться в такому ж багні, як і ми грішні. Однак, маріонеткам вигідніше нацьковувати українців одне на одного, і змушувати дивитись з надією на колишню метрополію.
- Серіали, попса, всілякі «гумористичні» шоу… Людина підсаджується на них як «на голку», мотивуючи це тим, що, вона, нібито, відпочиває. Найнебезпечніше в цих «шоу» те, що людину привчають не мати за душею нічого святого. Щодо ж серіалів, то постійно дивитись на історії з життя ментів, злочинців, повій, або – для різноманітності – багатіїв, привчає до думки, що звичайна чесна працьовита людина є неповноцінною.
- Низькопробні голлівудські, а нині і російські фільми «про їхніх хоробрих хлопців», котрі наводять лад в усіх куточках світу. Цим вас готують до того, що подібний «лад» можна навести і в вашій країні.
- Все те, що викликає у вас огиду, або душевний спротив.
Застереження: Інтернет є велетенським вмістилищем інформації. Зазвичай молодий  рідновір черпає звідти відомості з історії та богознавства. Критерії відбору тут мають бути такими: якщо ці відомості вчать вас зневажати вашу землю, мову і культуру, то якими би словами про дружбу всіх слов’ян не прикривалися творці даного сайту, майте на увазі – це ворог. Якраз в Інтернеті ворога можна розпізнати і класифікувати, бо рідновірські сайти сусідніх країн створені людьми з певною ідеологічною базою, які теж бажають діяти, а не просто утримувати перед телеекранами сотні тисяч зомбі. Втім зомбування присутнє і в Інтернеті – Залізна Доба бажає, щоб молодь у найактивнішому віці була прикута до «мишки», тому створює для неї масу ігор та інших розваг. Дозування їх є першим кроком до повноцінного рідновірського життя. Людина невільна, залежна від будь-чого: наркотиків, спиртного, комп’ютерних ігор, телепередач тощо, не може спілкуватися з Богами.  Рабів, як відомо, до раю не пускають.
Відбір корисної інформації має бути за принципом краси і шляхетности. Це знов таки не означає, що потрібно відгородити себе стіною від «реального життя». Просто треба мати на увазі, що так зване реальне життя є майже завжди віртуальним світом, створеним тими ж самими інформаційними потоками. Завданням рідновіра є весь час підживляти свій розум та емоції спогляданням прекрасного. Нехай це буде книга, картина, квітка, мальовничий куточок природи… Не бійтесь стати сентиментальними, або втратити «бойовий запал» - японці так роблять століттями і за правом вважаються одним з найвідважніших народів на землі. Одна «красива» книга замінить вам сотні томів «чорнухи», а один по-справжньому красивий фільм – десятки огидних. Тим більше, що Залізна Доба нашими ж руками викорінює в нас почуття краси та гармонії, які тільки і роблять людину людиною.
Цей процес можна проілюструвати на прикладі двох фільмів, знятих в Америці на одну й ту саму тему з розривом в 50 років. 
Це «Триста спартанців» 1962 р. та 2006 р. Тема фільму  - загибель невеличкого війська зі стародавньої Спарти в боротьбі проти переважаючих сил Перської Імперії.
 Фільм 1962 року: події розгортаються на тлі чудової природи. Фільм ніби пронизаний світлом. Головний герой, спартанський цар Леонід – вродливий білявий арій. Таким же світлооким арійцем є цар персів Ксеркс та його оточення, що історичній правді не суперечить. Військо персів складається з «арійської еліти» та «дикунів-азіатів», але всі перські вояки є людьми пристойного вигляду. Сам Ксеркс є розбещеним та жорстоким самодержцем, але в чомусь і шляхетним та симпатичним. Крізь фільм проходить традиційна для Голівуду «історія кохання» юного спартанця та красуні-принцеси. Леонід та його дружина, люди середнього віку, уособлюють те кохання, що не згасає з роками. У фільмі немає жодної потворної, або навіть негарної особи – навіть зрадник Ефіальт є дурнуватим, але вродливим чоловіком. Мотив його зради теж є класичним – нещасливе кохання до спартанської дівчини. У бойових сценах є своєрідна краса – наприклад, атака персів на бойових колісницях, або сцена, коли спартанці «пропускають» над собою кінноту. З військом Леоніда у похід йде жрець-цілитель, котрий лікує воїнам рани і гине разом з усіма. По перегляді фільму, незважаючи на трагічне закінчення, залишається відчуття світлого спокою.
Фільм 2006 року. Події розгортаються на тлі апокаліптичних пейзажів, що  нагадують декорації до фантастичного фільму. Сонце протягом всього фільму з’являється лише один раз – наприкінці. Сцени навчання Леоніда бойовим мистецтвам в дитинстві та юності – тупо жорстокі. Сам цар Спарти з вигляду -  не смійтеся -  схожий на єврея, а спартанці нагадують перекачаних культуристів. В стосунках Леоніда з його жоною переважає, однак, феміністична тенденція – цариця Спарти тримає чоловіка у жмені. Жерці одного зі спартанських храмів в кращих традиціях соцреалізму беруть від персів гроші за неправдиві віщування. Всі вони – потвори, хворі чи-то на проказу, чи-то на екзему. Цар Ксеркс схожий чи-то на індійського Бога Шиву, чи-то на християнського Сатану. Його воїни наче зійшли з екрану ще одного голівудського фільму: навіть орки та тролі з відомого «Володаря перснів» поступаються в потворності персидським воякам. Сцена бою Леоніда з «перським» велетом є калькою двобою короля Арагорна з тролем з третього фільму того ж таки «Володаря перснів». Зрадник Ефіальт – син спартанського воїна, приятеля Леоніда, є горбатою потворою (загальновідомо, що у Спарті подібних дітей знищували при народженні). Однак, цей горбань якось примудрився залишитися в живих та ще й насмілився проситись до лав елітного війська. Відмова Леоніда нібито і стала причиною зради цієї істоти, яку і людиною-то назвати важко. Бойові сцени занадто «натуралістичні» і тому огидні - ріки крові, в різні боки летять руки, ноги, голови… В фільм введено сцену вбивства перських посланників, яка є історично достовірною, але у перший фільм не увійшла, напевне тому, що не гармоніювала зі створеним там шляхетним образом царя Спарти. Загибель Леоніда асоціюється з розп’яттям Христа, принаймні режисер зробив все, щоб таке враження закарбувалося у пам’яті. Загальне враження опісля фільму – огида та душевний тягар, незважаючи на те, що фінал є більш оптимістичним, аніж у фільмі 1962 року – показане готове до битви з «орками», тобто пробачте, персами, військо «об’єднаної» Греції.
Який можна зробити висновок з подібного порівняння? Якщо в 60-ті роки, незважаючи на цілком реальну небезпеку самознищення, котра висіла тоді над людством, провідники мистецтва намагалися підтримувати в людях здоровий оптимізм, то в наші часи відбувається тотальне залякування глядачів (а глядачами, хочемо ми того чи не хочемо, є більшість землян) апокаліптичними жахами. При тому у сучасних фільмах про ті часи, коли люди сповідували природню релігію, всіляко підкреслюється, що увесь цей жах є породженням «богів», або тогочасних «містиків» – себто жерців і взагалі людей відаючих.
Світ змінюється - і змінюється не в кращий бік. Однак в наших силах створити собі, принаймні, куточок для душевного спокою, котрий є необхідною складовою для людини, що бажає боротьби і діяльності. (с)

Взято з рідновірського сайту.

PS Подивився обидва фільми про Спарту - згоден на всі сто) І гляньте-но на цих двох Леонідів - варто порівняти...

Свято Дани. Водосвяття



Свято Дани. Водосвяття.
06.01.
Середина першого місяця астрономічної зими. У колі доби відповідає першій годині ночі.
Завершення низки колядницьких свят. В ці дні Божич, новонароджене Сонце, освячує Воду. Дана-Вода моє сповістити  нашу Землю-матінку про народження Світла. Проводяться наступні обрядодійства:
1. Свята Вечеря напередодні Водосвяття, що зветься Голодною Кутею. Вживається кутя, узвар, пісні страви, відсутнє обрядове запрошення душ пращурів.
2. Зранку – відвідання водоймищ даної місцевости. Принесення в пожертву Дані-Воді калинового узвару. або бурякового квасу.
3. Обрядове освячення Води силою новонародженого Світла Дажбожого.
4. Очищення водою через обрядове купання або вмивання у річці, або в озері.
Власне кажучи - це те свято, що його християни звуть Водохрещам. Але цілющі властивості води до 19 січня звичайним природнім чином зійдуть нанівець. А найсильніші вони нині - від шостого до восьмого січня.
Так що, кому потрібна цілюща вода - шукайте джерело.

Безсмертний Професор

До 120 - річного ювілею Дж.Р.Р. Толкіна... Про нашого Професора можна говорити лише віршами.

Amarin

*** Иногда ты вспоминаешь старые легенды И думаешь о тех, Кто под самыми первыми звездами Пел самые первые песни, Кто учил говорить деревья И искал самые первые ответы На самые первые вопросы Об огромном, сверкающем, Таком разном - и таком одинаковом мире. О тех, кто ушел давным-давно ... Но, когда слова как бы случайно Складываются в певучие строки, И когда нечаянный аккорд задевает сердце, Может быть, это капелька звездной крови Отзывается в твоих жилах? (c)

 

Jascal

В полётах птиц в высоком небе...

в полётах птиц в высоком небе, в листве опавшей тополей, в горящих звёздах на закате над засыпающей рекой я видел тени, что скользили по плитам призрачных аллей и пели мне на синдарине баллады с тихою тоской. мир умирал. и на прощанье в лесу осеннем таял свет, в горах людей крылатой расы, искрясь, срывались вниз снега. и Песня Первая кончалась, и Боги слышали ответ. конец был близок. Оставались века, какие-то века (c)

Новорічне









Щасливого Нового Року всім друзям на I.UA

Осінь Арди. Записки толкініста.

Про силу Кільця...     Останнім часом захопився писанням фанфіків за мотивами Професора. І чомусь мене приваблює виключно АУ - тобто альтернативні сюжети, де доля героїв вирішується зовсім не так, як хотів Безсмертний Професор.    Одна з моїх оповідок зайняла на конкурсі перше місце - хоча були, зізнаюся чесно, оповіді, кращі за виконанням.Тема називалася "Спокуса Кільцем". Тобто - пропонувалося написати про те, як будь-який позитивний персонаж "Володаря перснів" привласнює Кільце Влади, і про те, що з ним станеться опісля.Хто лишень не улягав спокусі - фантазія толкіністів безмежна. Однак - лише в моїй оповідці позитивному герою вдалося улягти спокусі, але здолати Кільце. Коротко - для тих, хто не в темі. Ельф Ельронд, один з головних героїв роману Толкіна "Володар перснів" та відомого фільму, має дуже заплутане походження. В його жилах змішалась кров чотирьох ельфійських народів, людей і навіть Майар (тобто янголів, рівних по міці Саурону). Однак Ельронда, покинутого матір ю в ранньому віці, виховали двоє ельфів з народу Нолдор, котрий майже весь загинув у боротьбі з лихою силою.У фільмі до цього народу належить ельфійська чарівниця Галадріель - одна з останніх Нолдор Середзем я.   Як відомо - душу вбити не можна. Ось і душі загиблих Нолдор, в тому числі і названих батьків Ельронда, знаходяться в підземному царстві грізного Судді Намо, котрий свого часу прокляв їх за неслухняність.Задля того, щоб визволити з "пекла" свій народ, Ельронд наважується оголосити своїм Кільце Влади. Знаючи, що йому доведеться боротись з Сауроном не з мечем у руках, а силою духу... Ну - і ось призовий текст... [ Читати далі ] А Сила Кільця величезна... Однак боротися з нею можна і дуже потрібно.