хочу сюда!
 

Алиса

38 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 35-50 лет

Осінь Арди. Записки толкініста.


Якщо вже говорити про глюки, то Фіндекано по їхній кількості стоїть у
мене на першому місці, навіть випереджаючи мого улюбленця Нолофінве.
Може тому, що постать дуже яскрава. Зіткана зі світла - можна сказати й
так.
Отже - Фіндекано, старший син Нолофінве та Анайре.
У Валінорі ми якось не бачимо його на ключових позиціях. Поряд з батьком
завжди високий серйозний красень Турукано. Турукано завжди перший - він
уже і одружений з красунею Еленве, і має донечку, і друзів у нього безліч, та ще й яких друзів: красень Глорфіндейл, видатний музика Ектеліон, Егалмот, Аранве...
І Аракано-молодший, менший братик, вже перегнав найстаршого зростом. А сестра - свавільна Арельде - дратує родину своєю дружбою з синами Феанаро та пристрастю до полювання в почті Ороме.
Фіндекано ж спокійний і виважений, нікому не показує вогонь свого духу.
З обличчя він напевне схожий на маму Анайре, єдиний з трьох синів Нолофінве, - а от очі (це, звісно чисто імха) у нього темно-сині, ваніарські, успадковані від бабусі Індіс. Гарний музика - принаймні арфа завжди з ним... Напевне пише вірші і сам їх кладе на музику. Добре співає - хоча знов таки, ніде цього не виявляє публічно.
Приятелює Фіндекано с синами Фінарфіна - Ангарато й Айканаро. Ці родичі молодші за нього, а отже напевне що в дружбі була присутня опіка старшого над молодшими.
І є у старшого сина Нолофінве ще один друг...
Нельяфінве мав бути старшим за свого приятеля - Фіндекано можливо одноліток Турко, або і Карністіра. Майтімо такий же високий, як і рідні брати - але зовсім інший на вдачу: запальний, веселий, насмішкуватий.
Їхні стосунки - мені здається - почалися з дитинства. Бо - можливо -
первістку Нолофінве не вистачало старшого брата... Або просто родинного
тепла.

У старшого Феанорінга і рідних братів аж шестеро. Але він охоче спілкується з кузеном.
І прізвисько Астальдо Фіндекано отримав від нього. Щось воно та трапилось
в їхніх мандрівках Аманом, коли молодший мав нагоду виявити свою
відвагу.
Відомі події в Тіріоні розлучили друзів. Майтімо відбув з батьком до Форменосу, і довга розлука не поклала край дружбі, однак зробила стосунки прохолоднішими.
Хоча, незважаючи на ворожнечу між родами, Фіндекано признає Феанаро рацію в одному - він теж бажає вирватись з Аману. І не стільки незвідані землі цікавлять його, скільки геройські подвиги.
Загибель Дерев та смерть Фінве раптово пришвидшили відхід. Фіндекано знову десь на другому плані, за плечима батька і брата. Однак - батько довіряє йому командувати загоном лучників.
Нарешті старший син Нолофінве доведе, чого він вартий. Нехай Турукано докоряє йому, що біля Міндон Ельдаліеве Фіндекано не став поруч з ним і батьком проти Феанаро - ну не може Астальдо ворогувати зі своїми. Йому потрібен ворог з тих, про яких оповідають жахіття ельдар-переселенці старшого покоління.
А тут поміж військом поповзли чутки, що їх з Валінору не випустять... Що намагатимуться затримати силою... Сам Еонве зі своїми маяр...
І ось Фіндекано біжить на чолі свого загону по пірсу гавані Альквалонде. І бачить мертві, знайомі з дитинства обличчя нолдор Тіріону. І чує радісний крик Майтімо: "Лучники підійшли! Стріляй же, Астальдо!".
І тільки пізніше вправний лучник, котрий не випустив марно жодної стріли, зрозуміє, що сталася страшна біда, яку нічим не виправити.
Араман... Ельдар хвилюються, сваряться, все ще обговорюють події... Фіндекано ніхто не докоряє, але як привид блукає він понад морем. Йому ввижається осуд в очах батька і братів, він відчуває себе навіки заплямованим братньою кров ю...
Знайома висока постать рушає йому назустріч.
"Я повернусь за тобою сам, з першим же кораблем, - говорить Майтімо, - і там, на тому боці ми помстимося Морінготто"
Майтімо розуміє друга, бо відчуває те саме - біль і жах братовбивства. І Фіндекано ледь помітно усміхається йому.
Гелькараске... Фіндекано не вірить в зраду. Хто завгодно - тільки не Майтімо. Якби була можливість - він би повернувся...
Холод,страждання - нехай, адже він, Фіндекано, сам вирішив продовжувати шлях.Хто не зміг - ті повернулися ще тоді, коли почули голос Намо.
А він іде, послизаючись на кризі і терпить страждання з холодним спокоєм духу, якого йому так не вистачало вдома.
Озеро Мітрім. Страшний шлях позаду, і страшні втрати теж позаду. Немає
братика Аракано, Турукано замкнувся в своєму горі. І мститись нема кому -
змучений Макалауре ледве чутно оповідає, що сталося.
Фіндекано розуміє, що Майтімо приречений. Він бачив ту страшну твердиню, він розуміє, що штурмувати її нині марно.
Та одного дня він щезає з табору. І повертається на крилах Торондора. Друг
з ним, загорнутий в заплямований кров ю плащ, змучений, зранений - але
живий.
Про врятування побратимом побратима складатимуть пісні століттями. Але Фіндекано не пишається подвигом: найвищою нагородою йому є слова Майтімо, вишептані у напівмаренні, що він хотів повернутись, він просто не зміг...
Дор Ломін... Фіндекано тепер дійсно найстарший, найперший помічник батька, Верховного Короля. Він завжди поруч - він робить зброю, муштрує військо, теше камінь. Він відбиває атаки орків, замінивши Турукано на його становиську І бачить, як теплішає батьків погляд, звернений на нього.
Батькові потрібна опора - крижаного лорда дуже вразив відхід Турукано у невідомому напрямку. Батькові потрібні воїни, батькові потрібні фортеці... Батькові потрібен захист Гітлуму від Побережжя... Батькові потрібен союз з Фалатрім... Батькові потрібен союз з Людьми...
Десь, поміж оцими справами, в житті Фіндекано з'являється Вона, єдина и неповторна. (Версія про неодруженого Фіндекано і Гіл-Галада, сина Ородрета не приймається однозначно)
Вона швидше за все - донька лорда Кірдана, з якою Фіндекано познайомився під час своїх візитів до Егларесту. Фіндекано є щасливим чоловіком і щасливим татком маленького Фінеллаха-Ерейніона (ага, і хай хтось спробує довести протилежне, навіть сам Професор)
Тільки нині - під сотнею небезпек, знаючи, що Морінготто призначив винагороду за його голову, Фіндекано відчув себе щасливим.
Його поважає батько, його кохає дружина, йому посміхається син... У нього є
земля, рідна земля, яку він має обороняти. Він нині - дійсно Відважний, він врятував друга, він бився з орками біля Дренгісту і в Дагор Аглареб... Він не приміняв би нині Дор-Ломіну на сади Аману, а Барад-Ейтель на Тіріон.
Мир, довгий мир - але Нолофінве доводить,що потрібно бити першими. Майтімо проти - Фіндекано розуміє, що змученій душі друга потрібен спокій, хоча б ще ненадовго, але вони можуть втратити час.
Вони його втратили - війну розпочав ворог. Хітлум вистояв, але нолдор зостались без Верховного короля.
Мені чомусь здається, що Нолофінве від'їхав несподівано - так само
несподівано, як Турукано щез з Віньямару. І новий Верховний Король часто
роздумував над тим, що він пропустив, чому не помітив, в чому його провина.
А тим часом він готує рішучий удар - на цей раз Майтімо з ним, і війська ніби достатньо. Багатьох немає поряд - Айканаро, Ангарато, Артафінде... Нічого не чути про Турукано. Але Фіндекано певен - ніч минає.
Ця впевненість в тому, що за ніччю завжди настає світанок, надихає Короля на нову битву. І разом з ним цього певні його воїни.
Все проти Астальдо в цій нещасливій битві - і злощасний Гвіндор, котрий не
зміг витримати видовища страждань брата (а хто зміг би...), і занадто поспішний виступ, і затримка військ Майтімо, зрадженого вастаками.
Навіть несподіваний прихід Турукано мало чим допоміг - гондолінці чомусь не
вирушили одразу за полками Короля і підійшли лише тоді, коли Фіндекано і
його союзників вже відкинули від Ангбанду.
А потім прийшов справжній жах - дракон і барлоги.
Він зробив, що міг - синьоокий король нолдор. Він загинув, відважно ставши
проти жахливого ворога, і його синій стяг зі срібними зірками побагрянів
від його крові.
"Відвага його була подібна до вогню, а стійкість - до скелі; був він мудрим, голос його був прекрасним, а руки – вмілими;  любив він честь та справедливість, і ставився по-доброму до всіх Ельфів та Людей, ненавидів же самого лише Моргота; не шукав він для себе ні багатства, ні влади, ні слави, та у винагороду отримав тільки смерть".
Дж.Р.Р. Толкін.
1

Последние статьи

Комментарии