Минулого року так склалося, що в Івано-Франківську область централізовано я не їздив, а тільки заглядав на її прикордоння із сусідніх областей – в Болехів із Львівщини, а з Буковини – в Кути Косівського району.

Підозрюю, саме звідти взагалі простіше добиратися, ніж з обласного центру, адже Кути лежать фактично на іншому березі Черемоша відносно Вижниці. Цікавість підігрівав той факт, що туристичних звітів про них не знайшов, хоча подивитися там точно є на що. Можливо, не на руку селищу зіграв той факт, що в Україні воно має повно тезок, тільки у Львівській обл. чотири, і саме звіти про них гугл і знаходить у першу чергу.

1. Кути – це смт, що утворює агломерацію з прилеглим селом Старі Кути, яке більше і за площею, і навіть за населенням (5,3 тис. проти 4,1). Зі Старих Кутів і почну, вони добре підійдуть якраз «для розігріву».

Прибуваючи на Мальту, більшість туристів найперше відправляються в найвідоміші її місця – теперішню і колишню столиці Валлетту та Мдіну, міста Великої гавані, можливо, в рибацьке сільце Марсашлокк.

А от мої плани так склались, що я взагалі зі старту зібрався дивитись другий за величиною острів країни Гозо. Туди можна дістатись тільки на поромі, що стартує з мису на північно-західному краю Мальти, із села Чіркевва.

1. Простір південніше мису займає досить велике місто Мелліха, і саме з нього я вирішив почати знайомство з цієї маленькою острівною країною, перш ніж сісти на пором. Подивитись, що воно там і як, відчути землю під ногами, так би мовити.

Якось так склалося, що коли повертаюся у провінційну частину Чернівецької області, то майже завжди добираюся до Вижниці – маленького міста на межі з Франківщиною. Якесь воно мені особливо миле й затишне, ще й з купою цікавого на околицях: тут і гори, і водоспади, і відірвані від цивілізації гуцульські села. Минулого вересня якраз пару нових сіл і подивився.

1.

Відстрілявшись по найпопулярнішим місцям словенської столиці (яка для українців поки все одно маловідома, як і Словенія вцілому), покажу трохи альтернативних локацій. Насправді там все дуже поруч і легко проходиться за неповний день; навіть муніципальним транспортом не довелось користуватись, от наскільки «величезне» найбільше місто країни…

1. І почнемо із рвані.

Після покатушок провінційною Словенією настав час зосередитись на її столиці. Найбільше місто країни (але одна з найменших європейських столиць) дійсно справляє враження. Зразковий історичний центр часів Австро-Угорщини, помножений на сучасний комфорт, притягує в місто тисячі гостей (що є і мінусом, бо занадто вже багатолюдно місцями).

1. І для початку пройдемось по основним туристичним напрямкам, вистроюючись в шеренгу поруч з іншими хом’ячками з фотоапаратами, щоб і собі ксерокопірнути на пам’ять частинку Любляни. Благо, вона того дійсно варта.

Кілька минулорічних знімків з Мукачево, яким пробігся при пересадці з Хуста на поїзд додому.

1.

Тотальне домінування англійської мови як міжнародної привчило нас читати всі написані латинкою слова на британський манер. Але в інших мовах часто все не так, зокрема в словенській j виконує роль нашого м’якого знаку. Тому місто Kranj насправді не Крендж чи Кранж, а Крань (і один з мікрорайонів міста, Huje, також читається не «Хуже», але не будемо про сумне).

Мешкає в Крані 35 тис. чоловік, за нашими мірками це середній райцентр, а для Словенії четверте за величиною місто. Знаходиться на 26 км північніше Любляни і всього за 9 км від міжнародного аеропорту ім. Й. Пучніка.

1. У сухому залишку – благословенна стара Європа без напливу туристів.

На Закарпаття я не вибирався давненько… із моменту першого візиту пройшло більше чотирьох років. Все-таки за рахунок віддаленості та знаходження по той бік гір, це ніби окрема маленька планета, і їхати сюди на два дні (мій звичний формат) не надто ефективно.

1.  Опорною точкою для заїзду №2 став Хуст – третє місто області з руїнами величезного замку, традиційним для регіону переплетінням культур, контрастами та гігантським невикористаним потенціалом.

Целє – місто на сході Словенії, за її мірками це майже мегаполіс (38 тис.). І заодно рай для туриста: середньовічний замок, затишна старувка та чарівні гори навколо.

1.

У туристичних колах, особливо серед тих, хто цікавиться сакральною спадщиною, досить відомим є визначення мармароської готики. Мова про дерев’яні готичні церкви, розташовані в регіоні Марамуреш у східних Карпатах. Згідно із сучасними кордонами, це переважно Румунія і трішки українського Закарпаття.

Тільки румунські 8 церков загальновідомі і внесені до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. А от про українські майже ніхто не чув (я сам узнав за кілька місяців до поїздки) і далеко не всі вони перебувають у належному стані.

Основна частина «наших» храмів, а саме п’ять (чотири з половиною, якщо бути чесним), знаходиться в п’яти селах Хустського району, по ним і пропоную сьогодні прогулятись. Ще мінімум по одній подібній церкві є в Тячівському та Виноградівському районах і до них я колись повернусь в улюбленій альтернативній реальності, де на все вистачає часу і є телепорт.

1.

Головним фото замітки вибрав храм із села Крайниково, але все ж піду по хронологічному порядку.