задумчиво

  • 24.03.17, 08:34
 
Пятница...
Фото Сергея Лавровского.

о_О

  • 23.03.17, 17:55
Фото Павло Черниша.
Павло Черниш

Ну і вишенька на тортик! Ну давайте, розкажіть мені про погане СБУ!



киянин

  • 23.03.17, 06:59

« Жаль, что я пою по-русски и вообще весь русский. Мне бы надо было быть украинским певцом и петь по-украински! Украина – рідна мати… Иногда мне кажется, что я делаю преступление тем, что пою не для нее и не на ее языке…», – писав Олександр Вертинський дружині, «…Как бы я хотел жить и умереть здесь. Только здесь! Как жалко, что человек даже не может выбрать себе угол на земле! Что мне Москва? Я не люблю ее! Я всей душойпривязан к этим камням, по которым я шагал в юности, стирая подметки, к этим столетним каштанам, которые стоят и стояли тогда, и будут стоять после моей смерти…»
Олександр Миколайович Вертинський народився 21 березня 1889 р. у Києві на Володимирській, 43 (навпроти Золотих воріт).

Його батько Микола Вертинський був людиною шанованою, відомим у Києві адвокатом, отримував солідні гонорари від багатих клієнтів, але часто безкоштовно допомагав бідним; мав оригінальне хобі – журналістику. Він друкувався в «Киевском слове» (під псевдонімом — Граф Нівер),
Його кохана – Євгенія Скалацька, шляхетного походження (по жіночій лінії виходила із дворянського роду Ільяшенків, який мав родинні зв’язки із сім’єю Миколи Гоголя-Яновського). Коханці мали дочку Надійку і молодшого на п’ять років сина Сашка. Разом із батьком діти у неділю відвідував Володимирський собор. «Васнєцовський гнівний живопис змушував тріпотіти моє серце. Один «Страшний суд» чого вартий»… «Батько водив мене на хор у маленьку гімназичну церкву. Він же привів мене в знаменитий Контрактовий зал на Подолі, який став моєю акторською колискою», – згадував Сашко.
Втім сімейне щастя дорого коштувало: перша дружина не давала розлучення. Коли Сашкові було 5 років, людські пересуди заставила матір зважитися на трагічний аборт. Батько не оговтався від горя: його знайшли непритомним холодного зимового дня на могилі коханої, скоро він «згорів» від сухот, помер, захлинувшись власною кров’ю. Олександр Вертинський на могилі батька зробив напис: «Папочка! Светлая память о тебе будет жить во мне, моих детях и внуках. Спи и знай это всегда. Саша Вертинский».
Сиріт узяли на виховання сестри матері в різні сім’ї, при цьому тітки повідомили Олександру неправду про смерть сестри. Коли Шуркові стукнуло 10 років, він блискуче склав вступні іспити до 1 імператорської гімназії, де навчалися Михайло Булгаков та Костянтин Паустовський. Оскільки тітка примушувала племінника сидіти за підручниками буквально до півночі, не дозволяючи гратися й гуляти з друзями, Сашко прогулював уроки, виправляв двійки у щоденнику. А щоб купити книжку або квиток у театр, Шурка почав красти гроші: у тітки, в печерах Лаври прикладався до святих і… виходив із повним ротом назбираних монет. Удома хлопця шмагали, як сидорову козу, але він не каявся. Врятували театр і літературні вечори, де Вертинський виходив на сцену з власними мініатюрами. Зрештою гоноровий талант вирушив завойовувати Москву. Вертинський грав у маленьких студіях невеликі ролі в модних п’єсах. На початку 1912 р. він виступав з невеликими пародіями у театрі мініатюр М.Арцибушевої. О. Вертинський вельми успішно знімався в німому кіно («Король без вінця», «Від рабства до волі», «Чим люди живі»), подружився з І.Мозжухіним і В.Холодною. У 1913 він спробував поступити в МХАТ, але екзаменатору Станіславському не сподобалася дикція: погана вимова букви «р». Наступного року Вертинський відправився добровольцем на фронт санітаром на поїзді, який курсував між передовою та Москвою. За час служби на його рахунку було 35 тис. перев’язок.
Після повернення до Москви Вертинський продовжував виступати в театрі мініатюр Арцибушевої з власним номером «Пісеньками П’єро». 25-річний двометровий худий чоловік виконував власні авторські пісні: «Маленький креольчик», «Ваші пальці пахнуть ладаном», «Ліловий негр», присвячені Вірі Холодній, у яку був палко та безнадійно закоханий. (Деякі знавці стверджують, що не так уже й безнадійно!). Витончений стиль Вертинського, маска сумного П’єро сподобалася глядачеві, так аудиторія, вихована на романсах, визнала новий жанр – авторську, художню пісню. Сам Вертинському говорив: «Я був більше, ніж поетом, більше, ніж актором. Я пройшов нелегкою дорогою новаторства, створюючи свій власний жанр».
1917 р. артист об’їхав майже всі великі міста Російської імперії, де виступав з незмінним успіхом. Він відмовився від маски П’єро й обрав сценічний костюм на все життя – концертний фрак. А закохуватися до безтями ніщо йому не заважало. У 1918 р. у Харкова Вертинський запалився почуттям до демонічно красивої актриси Валентини Саніної (на еміграції вона стане особистим модельєром і подругою Грети Гарбо), але…
Все закончилось так нормально,
Так логичен и прост конец:
Вы сказали, что нынче в спальню
Не приносят с собой сердец.
О. Вертинський не зміг ужитися з більшовицькою владою. Так, романс «То, что я должен сказать» («Я не знаю, кому и зачем это нужно») за спогадами Костянтина Паустовського Вертинський присвятив убитим у Борщагівці під Києвом юнкерам, яких послали «на вірну смерть проти небезпечної банди». За іншою версію, пісню було написано після розстрілу більшовиками всього особового складу юнкерської школи в Києві.
Но никто не додумался просто стать на колени
И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране
Даже светлые подвиги – это только ступени
В бесконечные пропасти к недоступной весне!
Збереглася легенда, що ЧК допитувала автора і Вертинський обурено відповів чекістам: «Це ж просто пісня, і потім, ви ж не можете заборонити мені їх жаліти!». На що отримав відповідь: «Треба буде, і дихати заборонимо!». О.Вертинський виїхав до Константинополя, пояснюючи: «Що штовхнуло мене на це? Я ненавидів Радянську владу?»
У Польщі Вертинський одружився з балериною на ім’я Ірена (справжнє – Рахіль Потоцька), присвятив їй пісню («Я вам сердце со сцены как мячик бросаю, ну, ловите, принцесса Ирен»). Шлюб виявився невдалим і нетривалим, пара розбіглася; Вертинський продовжив самотні подорожі. У Парижі він побачив знову генералів-сенаторів, перед якими виступав у Одесі 1919-го. Тільки генерали стали кухарями, дворецькими, а він лишився Вертинським. Познайомився з Марлен Дітрих і закрутив із нею роман. Приписують Вертинському й захоплення юною Аллою Баяновою. У 1935 р. Вертинський безнадійно закохався в поетесу Ларису Андерссен. У 53 роки він познайомився з 18-річною грузинською княжною Лідією Циргвава (з якою щасливо прожив свої останні 15 років, народивши двох талановитих красунь). Мудра жінка заплющувала очі на «чергові захоплення», а Олександр Вертинський казав молодій дружині: «Після моєї смерті любитимеш мене ще сильніше». Так воно й сталося: відчайдушно красива 34-річна вдова заміж більше не вийшла. Жоден чоловік не витримував конкуренції з мертвим Вертинським.


“Проплываем океаны,
Бороздим материки
И несем в чужие страны
Чувство русское тоски
………………………….
А она цветет и зреет,
Возрожденная в Огне,
И простит и пожалеет
И о вас и обо мне!..”
Александр Вертинский,
О нас и о родине.
Май 1935. Калифорния
Коли вони повернулися на батьківщину. О. Вертинський донечкам співав тільки українських колисанок, розспівувався українською «Реве та стогне…». На кіностудії Довженка грав українською у фільмах «Кривавий світанок» і «Полум’я гніву», чим дуже пишався. Наталія Ужвій його тоді спитала: «Те, що ви вивчили мову, це ще зрозуміло – мову можна вивчити, але звідки у вас суто українські інтонації?» Ледь не плачучи від радості, артист відповів: «Так я ж тут народився! Це ж моя Батьківщина!». Олександр називав Україну, Київ ніжною батьківщиною, казав: «Я готовий цілувати твої вулиці».
Солодка смерть застала 68-річного киянина Олександра Вертинського 21 травня 1957 р. Із уст в уста передавалася чутка, що співак помер у ліжку ленінградського готелю «Асторія», що зупинку серця спровокувала не гіпертонія, а відома білява кіно-діва.

бусько на Майдані

  • 22.03.17, 16:44
· 
Фото Український контент.
Український контент

Весною на Майдан Незалежності прилітає лелека. Ходить сміливо серед людей, нагадує про Небесну Сотню та війну. Принеси мир Україні, лелеко!


былое и думы

  • 22.03.17, 11:59
 
Фото Київ столиця.
Київ столиця

22 березня 2013 року було таким


новина яка ніби то і не новина

  • 22.03.17, 09:34

Признание для Гааги и повод для разрыва дипломатических отношений с РФ!

Эй, уже не надо доказывать вину России - все уже сделано! 
Потрясающее интервью предателя Леонида Грача: захват Крыма в феврале 2014-го силами ФСБ готовился с 2005-го года директором ФСБ Николаем Патрушевым, встречи с украинскими предателями проходили в Москве и на Кубани!

Я, конечно, всякие читал разоблачения и расследования, но впервые вижу, как высокопоставленный предатель Родины, лидер КПУ Крыма Леонид Грач, детально и просто убийственно разоблачает МИФ о добровольном присоединении Крыма, о том, что крымчане выступили против Украины, что крымчане вышли на демонстрации, чтобы защитить себя от "Правого сектора", что защищали права русскоязычных!

Нет, Грач детально и методично рассказывает, что ФСБ завербовала его в 2005-м и он по заданию директора ФСБ Патрушева 9 лет принимал участие в подготовке операции по захвату Крыма. Грач не отрицает, что получал деньги от ФСБ!!! Это вообще феноменально.

Никаких мирных демонстраций, никакой инициативы к отделению от Украины крымчане не проявляли. Все четко и ясно - генералы ФСБ дают приказы украинским политикам собирать минтинги, генералы ФСБ управляют событиями, генералы ФСБ назначают бандита Аксенова главой Крыма, генералы ФСБ говорят, какими должны быть результаты выборов.

Грача, разумеется, выбросили из власти как использованный презерватив.

Это интервью - это прямо готовый учебник по захвату Крыма. Про народ тут вообще не упоминается, никто мнение крымчан в расчет не брал, они вообще не были игроками, и все "крымское ополчение" - это пиар-выдумка.

Вы не оставляете других вариантов получения необходимой информац

  • 21.03.17, 21:10
Як бійці з Закарпаття сепаратиста допитували
– Мішо, позерай, сепаратиста-м туй зловив. 
– Десь го зловив? 
– Туй на путьови.
– А се наш сепаратист вадь мацкальський?
– Фрас го знає. Йшов на машині. Я го остановив і зазвідав-ім, ди йде.
Вун ми каже, ош у «магазин». Се се бовт по їхньому. Я вже сякий ош
відпустити, або позераву – висить у машині лєнточка, ги сто жУків у шорі!
Но то я го утяг із машини і положив на землю. Никай, там лежить. А 
пак знайшов-ім у багажнику автомат. Думаву, ош се се мацкаль.
– Може узвідати, де суть го цімбори?
– Мож. Айбо вун нич української не розуміє. Я пробував. Вун лем на ня 
упозерався ги баран на нові ворота. Нич української не розуміє. 
------------------------------------------------------------------------------------- 
– Йдеме. Я попробую.
– Добридинь! Як ся маєш? Не тисне шнурок на руки?
– Что?
– Дораз тя уєбу та бде ти і «что» і «как». Як ся пишеш?
– Пішеш?
– Айно! Фамілія, ім’я, по батькови. Удкідь-ісь?
– Іванов Іван Івановіч
– Не миригуй ня, бо точно тя дораз уєбу. Маєш метрику даяку?
– Что?
(чути звук удару у вухо)
- В тебе метріка є?? 
- Что-что, прастите?
– Я тя придупреждав, ош не миригуй ня. Метрика є? Паспорт по вашому.
Утлевел. Аусвайс. Пітьо, як бде по англицьки паспорт?
(Пітьо помагає)
– Па-ас-с-спо-орт
– Дякуву.
(До сепаратиста)
– Ду ю спікінглиш? Ху із он дьюті тудей! Паспорт маєш? Паспорт!
– Да. Вот в карманє.
– Так. Іванов Іван Іванович. Не надурив. Зря-м тя у вухо ввалив-ім.
Но вибач. Малинько-м нись миригований-ім. Айбо паспорт мацкальський,
 ге?
– Что?
(чути звук удару у друге вухо)
– Пувів-ім ти, ош не чтокай. Кажу, ош паспорт мацкальський. Як ісь-ся туй
 оказав?
– Оказав?
– Айно, оказав. Прописаний-ісь у Ростови, а йдеш із лєнточков і 
автоматом у Україні. Лем не кажи ми, ош ся заблудив.
– Заблудив?
– Ти што, дебіл єден? Не розумієш української, то бдеме по русскі. 
Звідаву, ош КАК ти ся туй оказав? ПРІЄХАЛ, звідаву, як, до фраса?
– Чєво???
(чути черговий удар у вухо)… 

Щоб мацкальські солдафони не получали у вухо – пропоную їм вивчити 
наступні запитання, які бде ставити їм закарпатська файта у зоні АТО:
Як ся пишеш? – Фамилия, имя, отчество?
Де йдеш, до фраса? – Куда вас черти несут?
Маєш метрику даяку? – У Вас есть какие-то документы, которыє 
удостоверяют вашу личность?
Де суть твої цімбори? – В каком квадрате находится группа Ваших войск?
Кулько вас туй? – Каково количество вашей группы?
Ти дебіл єден? – Мне кажется, вы не поняли сути моего вопроса.
Не миригуй ня – Ваши вопросы очень похожи на желание затянуть время 
или обмануть меня. Это не может не злить. Особенно на фоне всеобщей 
нервозности в зоне АТО.
Дораз тя уєбу – Вы вынуждаете меня применить к вам методы физического
воздействия. Это претит моему мировоззрению, но Вы не оставляете мне 
других вариантов получения необходимой нам информации 
ДМИТРИЙ ЖОВТЫЙ 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
107
предыдущая
следующая