тарам-пам-пам

  • 16.11.16, 17:15
Розлучайтеся легко, без жалю, з найкращим в житті побажанням,
Наче гроші на вітер, чи швидкість наповну без гальм.
Бо я гостра розбита, я - хижий метелик зізнання,
І спочатку сумую, а потім святкую печаль.

Всі ми, всі боїмося, що душі поганого містять,
Наші власнії душі у смутку невідомі нам.
Та, проте вочевидь, лише так віднайти нам прихисток,
Що спасіння й любов і початок всього, лише там.


сніг

  • 14.11.16, 13:03
Не чіпайте сніг, це на Новий рік!!!!

 

\

Байда

  • 09.11.16, 16:56
Байда
Bajda

8 листопада 1517 р. День Дмитра. На Тернопіллі у містечку Вишневець на геть порослій лісом горі, під якою в’юниться річка Горинь, замок Вишневецьких боронився в облозі. Тут були великий князь Костянтин Острозький, князі Збаразькі, Чарторийські та Юрій Радивіл /Радзивіл/. Бій із татарами хана Менглі – Гірея вони виграли, захопили татарський табір, звільнили бранців. А Іван Вишневецький одержав персональний подарунок: під час бою княгиня Анастасія народила йому сина. Усі славні вояки були запрошені на хрестини. Хрещеними батьками хлопчика стали князь Костянтин Острозький і княгиня Радивіл. Коли священик спитав, яке ім’я дати синові, князь Іван сказав:
– Дмитро хай називається, бо серед бою з поганцями народився, то хай буде їм страшний, як Святий Дмитро. Хай носить ім’я славного предка Дмитра-Любарта Гедиміновича.

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Дмитрик визначався в науках, але перевагу віддавав воєнному ремеслу. Першу лицарську славу юнак здобув під проводом 70-літнього князя Острозького.
Двадцятилітнім княжич звернувся до батьків: «Благословіть мене в дорогу! Хочу йти в Черкаси, до Остапа Дашковича». І став аристократ правою рукою намісника черкаського, згодом обійняв посаду намісника черкаського й канівського. У Черкасах і сьогодні через центральну площу проходить вул. Дмитра Вишневецького-Байди, веде до колишнього Черкаського замку, резиденції старости Черкаського кн. Дмитра Вишневецького.
У Острозі, 36-річний Дмитро закохався у 14-річну Гальшку (Лізавету), онуку князя Костянтина, дочку Іллі та Беати Острозьких. Та впала дівчина в око й князю Сангушку, який узяв замок у Острозі й змусив священика здійснити таїнство шлюбу. Так Гальшка стала Сангушко, про її нещасливу долю написано чимало. З того часу Дмитро Вишневецький не закохувався.
Тож князь Вишневецький і 300 його воїнів узялися будувати Січ, аби ворог не міг їх застукати у власному гнізді. Коли замок на малій Хортиці збудували, почали козаки кошового обирати. Звернулися до Вишневецького, а той подякував і попросив князем себе не величати.
– А як же тебе звати? Не хочеш князювати, значить, прийшов байдикувати, то й звися Байдою.
Так представник славного аристократичного роду став патроном козацької республіки. Заложивши оборонне гніздо козаччини у самому центрі Дикого Поля, Байда вирішив приборкати й задавити Кримську орду силами України та сусідніх держав. Пробував князь шукати союзників у Литві, у Московщині. У Михайла Грушевського читаємо: «Вишневецький із запалом віддається…модному тоді спорту – боротьбі з татарами». Разом із козаками він здійснив великі походи на Крим: у 1556 році, у 1558 році дійшов до Перекопу, наступного року керував облогою Азова, у 1561-му захопив кілька фортець у Криму й наблизився до Кафи. 2 липня 1559 р. чотири османські документи згадують про атаку, здійснену «Дмитрашкою (Вишневецьким) і невірними (козаками)» на фортецю Азов.
Італійські хроніки другої половини XVI ст. називали Д. Вишневецького «Великим воїном» – «Un grand soldato», король Сигізмунд ІІ Август надав українському князю винятковий титул «стражника на Хортиці».
Останні роки життя Дмитра Вишневецького пов`язані з іменем авантюрника Альбрехта Ласького. Того, що 20-літнім одружився з 50-річною княгинею Беатою Острозькою – матір`ю нещасної Гальшки. Юний Ласький, певно, втратив розум від щастя: він ув`язнив дружину в Словаччині і не випускав до кінця її віку. Коли 1562 року Байда разом із Альбрехтом Лаським поїхали до Варшави, на сеймі вітали їх оваційно, король ласкаво прийняв. У скорому часі Байда захворів, була гадка, що його отруєно, тому король прислав особистого лікаря. Та, не вилікувавшись, невгамовний князь втрутився у волоські справи (знову з подачі Ласького). Повстанці Томші розгромили військо Горакліда Деспота, а Вишневецького й П`ясецького відіслали до Цар-города.
У 1553 р. татари забрали у Федора Вишневецького (двоюрідного брати Байди) усю його родину у полон. Ніщо не допомогло, навіть звернення до польського короля, тоді Дмитро Вишневецький поїхав до Цар-города. Сулейман Пишний прийняв козака, а Роксолана захистила українця та допомогла визволити сім`ю Федора.
– Чому у «Пісні про Байду» сказано: «Візьми в мене царівночку, будеш паном на всю Україночку»? Від кого він відмовився? Чому?
Через десять років Роксолани вже не було у живих, а її дочка Мігрумаг (Місячний промінь) уподобала Вишневецького, але козак відкинув пропозицію: «Твоя царівночка поганая…».
Султан наказав полонених почепити на гаках. П`ясецький скоро помер, Байда ж карався три дні, він так екзотично проклинав Магомета, що турки змушені були обірвати муки козака. 14 вересня 1563 р. у Константинополі страчено 45-річного князя Дмитра Вишневецького Байду, засновника Запорізької Січі на острові Хортиця.
pamyatnik_bogdanu_vishneveckomuhttp://uahistory.com/topics/famous_people/5134

историйки

  • 04.11.16, 22:10
  • Чувствую себя самой счастливой дочерью на земле. Родители постоянно творят какую-нибудь... вот и слово фиг подберешь. К примеру, когда мама ночью идет в туалет или попить воды, батя подскакивает, оперативно вываливает ей под одеяло гору книг или журналов, наверх кошака и заправляет ее сторону кровати покрывалом. Ровнюсенько! И как ни в чем не бывало ложится типа спать. Приходит мама, видит всю эту фигню, с криком: «Убью, старый пердун!» — стягивает с него одеяло и бросается подушкой. Они так бесятся минут пять-семь, целуются и ложатся спать дальше. Маме — 50, папе — 55. Кто там говорил, что взрослеть должны все?
  • Разговариваю с сыном, 6 лет:
    — Андрей, назови приметы осени.
    — Ну птички улетают, листики с деревьев облетают, шины на зимние менять надо.
    — А приметы зимы?
    — Снег идет, а шины менять уже не надо.
    Я в истерике.
    — Ну а весной что у нас?
    — Птички прилетают, листики распускаются... ШИНЫ ОПЯТЬ НАДО МЕНЯТЬ!
    Мужик растет!
  • Мой кот спас мне жизнь. Принимала ванну, он лежал в раковине и дремал. Когда поняла, что вода остывает, встала и открыла кран с горячей водой. Поскользнулась и упала. Очнулась от того, что кто-то меня бьет по лицу. Оказывается, потеряла сознание и почти уже тонула, а котенька сидел на бортике, орал и отчаянно бил меня передними лапами, чтобы проснулась.
  • Дoчкe 4 гoда, очeнь любит, когда гуляeм пo гоpоду, cлушать уличных музыкантoв и бросать им монeтки. На дняx так гуляли и наpвались на барабанщикoв: дoчка минут 20 пеpeд ними танцевала, спуcтила всю мелочь. Koгда ухoдили — каждoму выдала пo кoнфeтe. Парни были счастливы.
  • Уехала учиться за 2 тысячи км от родителей. Разговариваю с мамой по телефону, слышу на заднем плане ребенок какой-то плачет. Оказалось, папа изображает тюленя, чтобы я не сильно скучала.
  • Вечер. Ленинградский вокзал. Покупаю билет на электричку. В кошельке 28 рублей — ровно на билет. Тут автомат глотает рубль и не отображает его. Шарю по карманам в поисках рубля. Громко говорю: «Блин, и где рубль возьму?!» Ответ из-за спины: «Большой брат поможет тебе». Поворачиваюсь, стоит бомж и протягивает мне рубль. Вот! А говорят доброты не бывает!
  • Я совершенно не люблю его ужасный суп. Но, когда он его готовит, я молча ем и улыбаюсь. Ведь однажды, придя раньше с работы, я увидела, с какой любовью и с каким милым выражением лица он вырезал из морковки сердечки. Суп ужасный. Но любовь большая.
  • Сидели с подругой в кафе на летней площадке после жаркого летнего дня, дул легкий прохладный ветерок. Пили вино и болтали о жизни. Нужно отметить, что подруга у меня очень симпатичная. Тут официант приносит ей записку от парня через несколько столиков от нас: «Познакомимся? „Да“ — улыбка, „нет“ — сальто назад». Ну откуда же ему было знать, что она кандидат в мастера спорта по акробатике.
  • Мама подарила мне отросток какого-то цветка и сказала, что, когда он зацветет, я встречу свою судьбу. Вчера его сожрал кот. Задумалась...
  • В 2009 году усыновили ребенка из дома малютки. Ему было 3,5 года. Так как там не дают много сладкого, ребенок не знал вкуса конфет. И вот мы в супермаркете, и я говорю сыну: «Вот тебе корзинка — бери что хочешь. Можешь положить все-все-все. Куплю что скажешь».
    И он выбрал из всего магазина пачку чая, пачку сушек и «киндер». Сказал, что этого ему хватит.
    До сих пор попросит денег на карманные расходы — купит и несет все домой. Говорю: «Ешь сам!» Бесполезно. Говорит, надо поделиться.
  • На Хеллоуин уговаривали подругу пойти с нами в бар. Она не очень любит тусовки, и костюм лень было придумывать. В итоге уговорилась. Надела халат, накрутила бигуди, взяла плюшевого мишку и пушистые тапки. Была звездой вечеринки, заняла второе место на конкурсе костюмов, народ с ней фотографировался.
  • Поступила в московский вуз, пришлось ездить на электричке из своего города и на метро. В первую мою поездку приглянулся парень. До метро от электрички буквально наперегонки бежали. Переглядывались постоянно. Первый год он меня всегда обгонял и, подойдя к платформе метро, всегда смотрел, успеваю ли я на поезд. Все лето занималась бегом, научила себя делать это быстрее. Зима. Не смогла сдержаться, решила, что пора уже познакомиться. Он вылетел пулей из электрички, я немного отставала, но поддала, с разбега стянула с него шапку и побежала мимо метро по улице. Он как заорет: «Шапку отдай, мне холодно, я же лысый!» Я пустилась в «ха-ха» и, поскользнувшись, упала, разбив себе нос. Этот придурок тоже поскользнулся и упал — сломал руку.
    Вот как-то так я познакомилась со своим мужем.
  • Моего пса друзья в шутку зовут «Папа Терез». Он не может пройти мимо собратьев, которым нужна помощь. Все началось с того, что он сбежал зимой в овраг и вывел оттуда четырех замерзших щенков и их маманьку. Потом начал таскать котят. Сейчас специализируется на мусорках: вытаскивает оттуда котят, щенят. Дома всех вылизывает, мог бы, наверное, и сиськой кормил. А я потом выкармливай и пристраивай плоды его геройств. И все-таки он молодец, горжусь им!
  • Женаты 5 лет, но до сих пор не могу сказать жене, что я тот человек, с которым она спорила на форуме о «Гарри Поттере» 2 года. Боюсь, прибьет.
  • Было мне лет 15 или около того. Мой дед работал конюхом в местном колхозе. Дал он мне как-то вечером поздним прокатиться верхом, дабы знал: я с лошадьми на «ты». И вот скачу я галопом на любимом жеребце деда, пришпориваю, скорость — 900 килограммов мышц под седлом. И тут — бац! — конь встает. Я ему: «Хей, давай!» — ни в какую. Перешел на шаг и все. И в какой-то момент у меня перед переносицей, в свете дальнего фонаря соседей, появляется перетянутый поперек дороги алюминиевый кабель. Если бы конь не притормозил — мне голову бы снесло точно. Когда я пригнул голову и мы проехали это место, конь дал «карьера» в обратную сторону, и больше я им не рулил. Вот так мне животное спасло жизнь.


Источник: https://www.adme.ru/svoboda-narodnoe-tvorchestvo/15-podslushannyh-istorij-o-kotoryh-nevozmozhno-molchat-1389665/ © AdMe.ru

театральные байки

  • 02.11.16, 12:00
  • «Гроза» Остpовского. Финальная сцена, героиня бросается в реку. Для смягчения последствий падения обычно использовались маты. Но в этот день в суматохе их забыли положить. И вот пpедставьте себе сценy: геpоиня с кpиком бpосается в pекy, зрители слышат оглушительный треск за декорациями. Актриса не теряется и выползает обратно со словами: «А Волга-то замерзла!»

  • Идет спектакль про Олега Кошевого. Актриса, играющая мать Олега, читает длинный пафосный монолог. Во время монолога падает занавес за сценой, за которым обнаруживается рабочий сцены, стоящий на табуретке и спокойно себе вкручивающий лампочку. Длинная пауза, зал замирает, гробовая тишина. Рабочий находит выход: «А Олег дома?»

  • Столичный театр на провинциальных гастролях с чем-то шекспировским. В спектакле была сцена: над влюбленными в тихом саду пролетает купидон и мелодично напевает: «Я — купидон, любовь несущий...» Дома никаких технических сложностей с исполнением трюка не было. А в местном театре оказалось, что у каретки, к которой крепился трос с актером, слишком высокая скорость — актер просто не успеет произнести всю фразу в полете.

  • Техник, отвечавший за лебедку, не придумал ничего лучше, чем дождаться момента и резко остановить двигатель, чтобы дать возможность актеру произнести текст. И вот финал: сад, лунный свет, влюбленные смотрят друг на друга... В этот момент из-за кулис стремительной кометой в белых тряпках, роняя на головы актеров лук и стрелы, проносится херувим с криком: «Я — купидон... твою ж мать!»

  • Идет спектакль «Чайка» по пьесе Чехова. Как известно, в его финале должен прозвучать выстрел. Затем на сцену выходит доктор Дорн и говорит: «Дело в том, что Константин Гаврилович застрелился». Пауза затянулась, и выстрела все нет. Дорн понимает, что нужно спасать положение. Он выходит на сцену и долго стоит, все еще надеясь на выстрел, которого по-прежнему не слышно. Тогда он произносит: «Дело в том, что Константин Гаврилович повесился». И тут раздается выстрел. Немного подумав, актер добавляет: «И застрелился».

  • Приезжает известный актер в провинциальный театр — играть Отелло. А Дездемона — юная дебютантка. Она, естественно, волнуется. И вот подходит дело к сцене ее убиения, она целомудренно лежит в кровати под балдахином, но... ногами не в ту сторону! Открывает Отелло с одной стороны балдахин — а там ноги. Ну что поделать, закрывает, томно изображает задумчивость. А Дездемона осознает, что лежит не в том направлении, и переворачивается. Открывает Отелло балдахин с другой стороны, а там... опять ноги!

  • «Евгений Онегин». В одной из последних сцен Евгений прибывает на бал к своему старому другу и видит Татьяну (в малиновом берете). При этом звучит следующий диалог:
    — Кто там в малиновом берете с послом турецким говорит?
    — Так то жена моя.
    — Так ты женат?
    — Уже два года!

    Но в этот раз все пошло не так. Во-первых, реквизиторы не нашли малинового берета и заменили его зеленым. А во-вторых, артист, игравший мужа Татьяны, и актриса, игравшая Татьяну, были братом и сестрой. Вот что из этого получилось.
    Входит Евгений, подходит к другу и ищет глазами яркое малиновое пятно. Его нет... Находит глазами Татьяну:
    — Кто там... в ЗЕЛЕНОВОМ берете с послом турецким говорит?
    — Так то СЕСТРА моя! (растерявшись от вопроса)
    — Так ты СЕСТРАТ?! (чувствуя, что происходит что-то не то, но до конца еще не осознавши)
    — Уже два года!

    Премьера была сорвана.


Источник: https://www.adme.ru/svoboda-kultura/10-zabavnyh-proisshestvij-kotorye-mogli-proizojti-tolko-na-teatralnoj-scene-1387765/ © AdMe.ru

козир

  • 30.10.16, 14:27
- Дощ на всі ваші голови! - бурмотів білий Кролик у фраці проштовхуючись у прайм тайм в переході між Театральною і Золотими воротами. 
- Не життя, а суцільна кроляча нора, - думала Аліса роздивляючись нескінченність ескалаторів на Арсенальній.
А я приспокійно дрімала у потязі метро на блакитній гілці попри те, що паталогічно не вмію внятно домовлятися про зустрічі. Свої мрії чи страхи (все залежить від положення Солнця і Місяця у моєму допотопному годиннику який займає півтора поверху замку) так от, свої мрії чи страхи я чую набагато виразніше і саме вони інтерпретують почуте. Да і хто тепер особливо відрізняє мрії від страхів?
А дощ накрапав стиглими ожиновими плямами між підпалинами та барвистим опалим листям на афсальт і стікав чорним бархатом дерев. Кролик знав про що казав, його не треба було навіть злити для цього. 
І оце ось танго на скрипках та альті в переході на Театральній, хлопчик і дві дівчинки - студенти консерваторії, на перший і особливо на другий погляд: 




І це не якась там жіночка акторка в кіно, це отака ось я танцюючи з роботи, бодай її. 
Іноді це все, що треба знати про дощ, щоб не перейматися чужим бурмотінням.

почути, або жіноча мужність

  • 29.10.16, 17:41


Почути, зрозуміти, використати те, що саме тепер тобі потрібно, що саме зараз тобі допоможе і спасе, це те саме як народити бажану дитину. Не кожному дано, не кожен бажає, не кожен здатен. І між цим кожним 
 різниця  як різниця між медитацією без образів і думок - сама біла пустота, та походом у супермаркет - ціни, товари, каси, метушня. Не можливо пояснити, а у більшості випадків і зайве. Поясненнями, розжовуваннями ми тільки принижуємо тих, хто насправді нас здатен розуміти у випадках коли вони тебе  розуміти не хочуть.
По офіційній лінії декольте проходять чоловічі долі. І навіть якщо Ви гей, або краще сказати тим більше, від неї залежить не тільки Ваші інтимні наряди, але і кра'єра. Отже слідкуємо за модою, не відволікаємося. Не робимо цього у єдиному можливому випадку, якщо ми самі є її законодавцями. У цьому випадку ми слідкуємо за собою (хоча всіх інших наврядчи щось звільняє від цього також). Тобто сама по собі лінія декольте набагато важливіша за будь які тенденції і упередження. 
Ваші хтиві зітхання як зізнання у злочинах, напружують і інстинктивно шарпаєш руками у просторі, у пошуках досвідченого юриста. Хтось має захищати нас від нашої підсвідомості. 
А якщо такого не знаходимо, то брешемо, що надаємо перевагу самотності і це невиліковно. Людина соціальна і позитивна по своїй природі. Вся справа у тайнах, які у нас є і яких у нас немає. Ми живемо у світі де кожен цікавий чоловік має кімнату із скелетами, кожен - Синя Борода. Просто ми прагнемо цього не знати. І все через одну маленьку дрібничку - вони добре усвідомлюють, що ми їх забудемо. Суцільна кроляча нора.


Потреби

  • 27.10.16, 15:12
Мені подобається твоє майже релігійне марновірство в ритуали, як то подивитися в очі, потримати за руки. Мені подобається, що в тебе воно рефлекторне, як вся твоя віра в жертви, спокуту і мстивість. Проте хочу нагадати, що ми не мстимося, не приносимо жертви і нічого не спокутуємо. І не з якихось примарних причин, а просто із ліні. Бо нам обом давно і добре відомо до чого це призведе, шкода витрачати час. А дещо взагалі і нецікаво знати, є речі набагато більш захоплюючі.
Як наприклад моя прагматичність. Моя прагматичність мені диктує, що якщо я одягла довгу сукню із розрізом до стегна, то принаймні дічі за вечір я маю сісти на шпагат. За одним разом я просто задеру юбку і оком не моргну, і бровою не рушу.