Профиль

Гала

Гала

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

совковый криатив

  • 26.04.17, 08:51
 · 
Фото Где взять позитив?
Где взять позитив?

Гостиница в Уссурийске "УСРУСЬ" (без всяких шуток)
Помимо названия, что превосходит всяческие ожидания,
обратите внимание на перевернутый глобус на фасаде.©

Ни мостов, ни паромов в Богом проклятом крае

  • 25.04.17, 19:50
Фото Артема Сенчило.
Артем Сенчило

Ни мостов, ни паромов в Богом проклятом крае,
Вьются шрамы окопов вдоль уставшей реки.
Через линию фронта не пускают трамваи,
Контрабандой по тропам не проносят стихи.

Но, случается, слово, повстречавшись с разведкой,
Попадает в пустые и немые места
Под помятой пластиной волонтёрской жилетки
Рядом с детским рисунком и иконкой Христа.

И в ритмичном напеве, исцеляющим раны,
Слово хочет сложиться в искупляющий стих,
Но... Молчит, испугавшись уничтоженных храмов
И обугленных ликов православных святых.
(с) Тём Сенчило

входит и выхооодит, замечательно выходит! (Винни Пух)

  • 25.04.17, 16:19

Известный израильский политический эксперт Соломон Манн на своей странице в Facebook пишет о том, что Украина является единственной страной, которая может сместить Россию с ее места в Совете Безопасности ООН. Юридически в ООН практически ничего нельзя сделать без СБ ООН – все решения Генеральной Ассамблеи носят чисто рекомендательный характер и только СБ ООН может что-то на самом деле решать в мировом масштабе. Преодолеть Россию в СБ ООН невозможно. Убрать члена СБ ООН из этого высшего органа международной регуляции – тоже невозможно. Как пишет Манн, юристы США «докопались» что, что Россия – незаконный член СБ ООН.

По словам эксперта, в момент образования СБ ООН страна РСФСР, чьим законным правопреемником является нынешняя РФ, так и не вошла в ООН. Вместо этого в ООН вошел СССР и стал от всей страны членом ООН и членом Совбеза. Также в ООН вошли тогда Украина и Беларусь. После распада СССР Россия не стала входить в ООН на общих основаниях, ибо тогда она не смогла бы стать членом Совбеза ООН. Россия договорилась со всеми республиками СССР и объявила себя с их согласия правопреемником СССР, обязавшись заплатить все долги Союза и приняв на себя все без исключения его обязательства. Как правопреемник СССР, РФ и подписывала Беловежские соглашения. Юристы обсуждали вариант, что будет, если Украина подаст на рассмотрение Генеральной Ассамблеи требование денонсировать соглашение о правопреемственности России из-за нарушения ею Беловежских соглашений и нападения на Украину с аннексией территории Крыма. Американские правоведы считают, что Путин совершил глупость, захватив Крым, но вдвойне глупо было отменять задним числом решение органа власти СССР о передаче Крыма Украине. Этими действиями верховный орган власти России де факто подтвердил нарушение правопреемства РФ по отношению к СССР. Такое решение не потребует утверждения СБ ООН в составе России, так как предыдущее решение о кооптации России в качестве правопреемника СССР решалось без ее участия – она тогда не была даже членом ООН.

«Юридически, Украина – единственная страна в мире, которая может решить судьбу России в ООН. Потому, когда я говорю, что возврат Крыма это не совсем фантастика, я говорю обоснованно. Раньше у России не было причин желать раздела Украины на Восток и Запад, России было выгодно оставить Украину, такой как она есть, так как она не представляла для России ни интереса, ни угрозы. Теперь, когда появилась угроза, России стало выгодно, чтобы страна, представляющая в мире для нее опасность, поменяла свой статус. Тогда Украина станет неправомочной для расторжения договоренностей о правопреемстве, ибо сама должна будет доказывать свое правопреемство», – подытожил Соломон Манн.

Известный израильский политический эксперт Соломон Манн на своей странице в Facebook пишет о том, что Украина является единственной…
REPLYUA.NET

шлях подолає лише той хто йде

  • 25.04.17, 10:51

Сподобалась притча:

Йде Будда з учнями по дорозі. Бачить: яма, в ній віл, селянин намагається його витягнути, але сил не вистачає. Будда кивнув учням, вони швидко допомогли витягнути тварину. Йдуть далі. Знову яма, в ній віл, на краю сидить селянин і гірко плаче. Будда пройшов повз і як би не помітив. 
Учні його запитують:- Учитель, чому Ти не захотів допомогти цьому селянинові?
- Допомогти плакати?

вах! дивіться, цілий детектив тут трапився

  • 24.04.17, 11:46

"Внук Любы однажды пошутил на уроке, что хотел бы сбросить бомбу на школу – он учился в первом классе, и это была просто глупая шутка. Но в школе она переросла в скандал. Одна учительница сказала, что мальчик, наверное, такой же преступник, как и его дядя Владимир, который в 2008 году, будучи российским президентом, вел войну против Грузии."

ZEITmagazin ONLINE - Mode & Design, Essen & Trinken, Leben

вибачень не буде

  • 23.04.17, 20:29

Лариса Волошина: ""Зміцнюючи українську мову, ви порушуєте права російськомовних". Коли виникає подібне звинувачення, замість того, щоб говорити предметно про права, починається процес виправдовування. А це і є розморожування старих переконань. Далі за рахунок почуття провини і сорому формується нове переконання про те, що захищати українську мову одночасно означає зазіхати на права російськомовних. А далі нове переконання про те, що захист прав, турбота про національний простір у демократичному суспільстві є неприпустимими, заморожується, як нова непорушна істина.
Вимагаючи каяття, маніпулятори не цікавляться достовірністю викривальних історій. Так само, як за розповідями Шейна, вина, нав’язана ув'язненим американським солдатам, здебільшого була вигаданою. Маніпуляторів цікавили щирість каяття і достовірність почуття провини. Ось і від Олега Скрипки вимагали вибачень, вирвавши його слова з контексту і надавши їм зовсім іншого сенсу. Той факт, що кожен штучно створений мовний скандал завжди закінчується закликом до українців покаятися і зізнатися в нетолерантному ставленні до російськомовних співгромадян, - це і є створення викривленої реальності. У цій реальності вже ніхто не захищає свої права. Але сторона, яку влаштовує існуючий стан речей, прагне не дати розширитися зоні комфорту іншого. Не помічати, що україномовні у всіх мовних суперечках опиняються в приниженому виправдовувальному становищі, означає не помічати дискредитації цієї групи. А навмисно брати участь у цькуванні українця, який виступив на захист своєї мови, - це участь у маніпуляціях масовою свідомістю."

Блоги на day.kyiv.ua
DAY.KYIV.UA

дещо вразило

  • 23.04.17, 17:39

Щоб врятувати народ, треба жертвувати вождями.
Я ні на що не натякаю, це єврейська мудрість. )

 і таке різне


Про мовну психотравму і українське ґетто

  • 23.04.17, 07:41

Історія зі Скрипкою показала, що ще далеко не загоїлось там, де ми думали, що все позросталось. Знову раптово намалювалися «ми» і «вони».Вирішила вперше розповісти про власний досвід україномовності, який завжди здавався мені очевидним для всіх, але сьогодні я вперше засумнівалась, спостерігаючи за категоричною травлею Скрипки. І подумала, що, можливо, потрібно сказати про це публічно. Мій пост більше для російськомовних моїх френдів, які не мали подібного пережиття. До того ж для мене це великий і досі не пережитий біль, і частково пояснює, чому Олег, для якого українська, до слова, навіть є не рідною, а вивченою, міг зірватися на таку емоційну некоректну репліку.


Отже більшість україномовних дітей мого покоління (особливо центру і сходу) у свій спосіб пережили травму своєї україномовності і знають, що таке бути частиною українського ґетто в російському мовному і культурному морі. Я закінчила російську школу ( батько вважав, що мене треба русифікувати, щоб підготувати до життя)… І ось ця школа життя була настільки жорстокою, що я досі ношу в голові рани і синці. 
Україномовність у Києві – це коли ти дитиною виходив за поріг своєї київської квартири до школи і відразу ж, відразу відчував крижаний залізобетонний опір середовища. Найм’якіший вияв цього опору -- ти інтуїтивно знаєш, що починаючи з ліфта, скрізь – у магазині, у дворі, школі, піонертаборі твоя українська – нєкстаті, що це виклик, провокація для оточуючих, недоречна демонстрація скелету у шафі, тупе настоювання на цьому скелеті.


Це коли в тролейбусі мама говорить до тебе, п’ятирічної, українською, а чоловік в стоптаних сандалях з сусіднього місця каже: «он реп’ях до сраки прицепился бл.дь. Сколько же вас сюда приперлось, рагулей». Це коли ти називаєш своє ім’я, а тебе питають «А что за имя? Щирі украінци тіпа, да?». Це коли мама твоєї найближчої подруги каже твоїй мамі: «Мирослава хочет поступать в Шевченка на филфак? А вот я расстреляла бы всех сразу там, это же рассадник национализма». А твоя однокласниця, розповідаючи про поїздку в морський круіз розповідає: «С нами на корабле были дипломаты, интересно, что по-украински разговаривали.. Не все украинцы жлобы, в основном, но не все». Це коли ти вступаєш в універ, потрапляєш нарешті в інше середовище (хоча б частково, маєш якусь підтримку) і твій сусід Володька, до якого ти заговорюєш українською питає: «Мира, а ты можеш не вы.бываться? Ты же вроде бы нормальный человек». Це коли тобі чотринадцять і маму викликають на розмову в КГБ за програму «Маруся Чурай», а бабуся звечора навіщось напрасовує мамі нічну сорочку у торбу на випадок арешту. Це коли директриса школи Зоя Сергіївна, викликавши маму до школи за якісь мої абсолютно невинні бешкети, какби вскольз на прощання каже: «Классный руководитель сообщила нам, что у вас в доме бывают гомосексуалисты и ранее судимые товарищи, поэтому я не знаю, что у нее там под чистенькой формой» ( як розумію це про Параджанова сусіди настукали). Одним словом, це тотально подвійне життя. Вдома – акторське письменницьке українське середовище, колядки, самвидав, в школі – ти російськомовна київська дєвочка, хтось інший, вдаваний, не ти. І так десять років. Ви думаєте, що все це абсурд, ідіотизм і це не боляче? Що це не травма? Чи це пережите і загоєне в мені? Ви пишете пости про те, як сильно образив вас Скрипка своїм випадом? До речі, під час флешмобу #янебоюсьсказати я не раз думала про те, що всі сексуальні домагання, доторки дорослих чоловіків, різні посягання в підлітковому віці я навіть не згадую, хоч вони й були неодноразово. Для мене все перекрила мовна травма.


Я і десятки моїх знайомих україномовних пам’ятаємо кожну деталь, кожну підколку, хамство, кожен наш бій і кожну поразку на цих нескінченних барикадах. Ви не повірите, але я бачу україномовних людей перед тим, як вони відкриють рота. Ми навчились бачити і розпізнавати одне одного без слів, по очах. Так мало нас завжди було. Таким малим був і далі є наш український світ.


Перед цією агресією в дитинстві ти безсилий, незахищений, крихкий і тобі доводиться маневрувати, просити маму не говорити українською при дівчатах, бо дівчата кажуть, що це жлобство і ім’я твоє теж сільське. Мама у відповідь, лежачи з тобою в спальні плаче в темноті і каже «як так? Як мені моя дитина може таке казати? Господи, за що мені таке?» і ти відчуваєш, що твій світ розпинається в цьому мороці, відчуваєш, що єдина втіха – те, що цілу ніч ти не бачитимеш цього світу, школи, однокласників, маминих сліз, цієї всієї виснажливої битви, де ти наперед – жертва і де тобі не хочеться жити.


Ясна річ, що ці наші травми і неврози ми всі якось пережили, відрефлексували, витіснили, у мне не буває ніяких істерик, ніякого ідіотського кидання грошей в обличчя російськомовній касирці. Я не люблю сильних зворотів, категоричності, патріотичного пафосу, серед моїх найближчих друзів більше якраз російськомовних людей. Але мені хочеться, щоб мої російськомовні співвітчизники, сьогоднішні коментатори вчинку Скрипки ось ці мої травми і цей мій біль відчували, усвідомлювали, щоб вони у своїх оцінках, рішеннях, судженнях брали їх до уваги by default.


Після століть імперського катка варіант «а тепер давайте перегорнемо сторінку і з цього моменту хай буде мир, дружба, рівні можливості і політкоректність, а хто не погоджується з цим, той упоротий і національно озабочєний»-- не працює. Це неможливо без проговорення, розуміння і усвідомлення вами того, що нам довелось пережити в кількох поколіннях. Тому, дорогі мої російськомовні друзі, інтелектуали, блогери, любимі колеги. Перед тим, як судити Олега Скрипку – відчуйте будь ласка і наш біль, проникніться ним так, щоб ми це відчули. І тоді нас усіх попустить.


Скрипку жорстоко розпинати за його зрив.

Мені зрозумілі причини цього зриву. Олег один з тих, хто сам українізувався і став одним з кількох людей, які почали українське культурне відродження. Він бився і б’ється з цим опором шоубізнесового, медійного середовища довгі десятиліття. І це старшенно виснажливо, особливо коли ти кладеш на це життя. Для Скрипки російськомовність – гірка реальність постколоніалізму, портал російської культури і, як би нам не хотілося це визнавати, частково пожива, клей для ідей русского міра і російської державності. Я погоджуюся з ним у тому, що або наша національна революція поступово, нашими з вами спільними зусиллями, нашим порозумінням переможе або між нами далі буде «трещина, замазанная густым пафосом» і вже наші діти, всі – і російськомовні, і україномовні – стануть одним великим ґетто в російському світі. Мирослава Барчук http://viche.net.ua/index.php/blohy-2/item/ukra%D1%97nska-zhurnal%D1%96stka-za


Вдячність

  • 22.04.17, 19:08
Розчарувань собі не дозволять.
Це не тому, що міф високой нотой
Повинен попри будь ти що звучать:
Закат вручну, нахнення є робота.

Ні, навпаки, життя розмеле нас,
У будь якому випадку і тощо,
Та все одно буденність повсяк час
Вітрами нас весняними полоще,

Просочується медом крізь туман
І сонячним промінням закарбує - 
Лише розчарування то обман,
Бо радості одвіку не будує.