спогади про зиму (до флєшмоба Зміїловова)

  • 12.12.16, 20:15
http://blog.i.ua/user/8088198/1984955/ось початок 
Колись одного разу в житті я була маленька і дуже боялася темряви. Коли мене відправляли спати я довго ворочалася і вигадувала всілякі різні відмовки аби не лишатися самій у темній кімнаті. Мій вигадливий татусь якось приніс мені нічничка, такого світильничка як дві свічечки. Але, як на мене, від нього було занадто яскраве світло і воно також заважало. Тоді татко із кольорового паперу зробив замок навколо цих свічок. Було наче в замку свічки горять, гарно, як все, що робив тато. Пам'ятаю це була зима, бо рано темнішало.
Потім ми з друзями трохи подорослішали і ходили до лісу закопуватися у сніг обличчям до дерев, і зірок, дивитися як той сніг кружляє поміж соснових гілок  і слухати, як шурхотить))
 А тоді ми з подружкою хворіли і коли батьки, і брати відправлялися зранку на роботу та до школи, ми ходили на озеро із санчатами, і стрибали із дамби у висооокі сніги, як у море.
Дитинство, юність вони такі, безтурботні, хоч би що. 
Цікаво, я ще така чи вже ні?*крутиться перед дзеркалом, вирішує*

обожнюю цього митця

  • 11.12.16, 12:14

45c20b7c0339

Його дивовижні та незвичайні, барвисті і справді казкові ілюстрації заворожують і захоплюють, змушують забути про будні і зануритися в справжню атмосферу дитинства.

Роботи відомого на  увесь світ українського художника-ілюстратора Владислава Єрко вражають своєю винятковою деталізацією. Все промальовано, і жодна деталь не випадкова на малюнку. Здається, що ці барвисті ілюстрації можна розглядати нескінченно, вивчати годинами. Не дивно, що Владислав Єрко в основному працює як ілюстратор книг і часто малює обкладинки, адже саме обкладинка книги і яскраві ілюстрації можуть розповісти про книгу куди більше, ніж сотні сторінок.

Художник-ілюстратор Владислав Єрко

Художник-ілюстратор Владислав Єрко

Народився Владислав Єрко в Києві в 1962 році. Ріс без батька, і в силу складних сімейних обставин в семирічному віці потрапив до інтернату. Але мати встигла прищепити синові інтерес до живопису, багато розповідаючи йому про визначних митців минулого, такий як Рубенс та Ель Греко.

Не маючи можливості отримати художню освіту, Владислав навчався в торговому училище на оформлювальному факультеті, після якого продовжив навчання на кафедрі «Мистецтво книги» Київської філії Львівського поліграфічного інституту ім. І. Федорова, де, провчившись 6 років, відмовився захищати диплом, серйозно посварившись з викладачами. Однак, до цього моменту Єрко вже був членом Спілки художників України. Що зайвий раз підтверджує — справжній талант криється не в дипломі, а в майстерності та завзятості.

ю

Ще до розвалу Радянського Союзу, Єрко встиг попрацювати в різних видавництвах, де художник мав можливість відточувати свої навички. Крім ілюстрацій, Владислав малював кіноплакати, один з які приніс йому в 1987 році Другу премію Московського Міжнародного конкурсу плаката.

271010

271083

Але по-справжньому розкритися таланту ілюстратора судилося в середині 90-х років, коли він починає співпрацювати з видавництвом «Софія», для якого створює обкладинки до книг Карлоса Кастанеді, Пауло Коельйо та Річарда Баха, які зробили ім’я художника знаменитим, а самого його — авторитетним фахівцем у цій галузі.

53504608_1262967907_761

а

На початку 2000-х Владислав почав співпрацювати з видавництвом «А-ба-ба-га-ла-ма-га», що спеціалізується на випуску літератури для дітей. Інтерес до ілюстрації дитячої літератури носив не тільки професійний, але й особистий характер-художник серйозно захопився цією тематикою і створив ряд ілюстрацій за власною ініціативою.

271008

д

о

Але київські видання їх відкинули, вказуючи на «складність» і радячи художнику бути простіше, «брати приклад з Діснея».

Єрко, однак, не прислухався до їхніх порад і, як показав час, мав рацію: «Снігова королева» Андерсена з його ілюстраціями двічі видавалася англійською мовою і в 2005 році потрапила до трійки найбільш продаваних книг в Англії напередодні Різдва. А відомий бразильський письменник Пауло Коельйо, побачивши ілюстрації Владислава, назвав їх найкращими з усіх, які потрапляли на сторінки його книг.

271086

 

Логотип Google до Дня Незалежності України у 2015

Логотип Google до Дня Незалежності України у 2014

Також цікавим фактом є те, що до Дня Незалежності України в 2014 році Владислав Єрко розробив святковий логотип для української сторінки Google. Багато мільйонів українців змогли побачити, як традиційний напис Google перетворився на фруктовий сад з елементами українського стяга. Автор зобразити дітей, що є символом нової України, які прагнуть жити чесно та щасливо, в достатку та мирі.http://artslooker.com/ukrainskiy-khudozhnik-ilyustrator-robty-yakoho-zdatni-zacharuvaty-kozhnoho/?_utl_t=fb

Німб

  • 10.12.16, 17:20
Ми вжахнемося ловлячи тіні за дзеркалом, смішно...

Обережними треба нам бути, бо ми є ніде.
Залізаючи в кошик із грошами втішно
Пам'ятати - голодний лише крізь шпарину пройде.

Витягаю занози із серця, та марно,
Лише глибше сягають, як то розуміть,
Неможливо при глузді лишатись безкарним,
Що роками готуєм трапляється в мить.

І ворожії погляди спину пряміше
Лише змушують всякчас тримать,
Не тому, що я бачу наскільки вони мене гірше,
А тому що є приводом далі себе поважать.

І нехай ми як п'яні, весь час одночасно говорим,
Але істина поруч, бо є не одна.
Переможці - творці своїй долі і ми її творим,
Бо якщо не творити, хто знає, що зробить вона?...

***

І попри всі можливі перепони,
Іди вперед по світлій стороні,
Бо тут є правда більша заборони,
І чітко видно, що є так, що ні.

Ні, я тебе засмучувать не хочу,
Кохатиму у сяйві й уві тьмі,
Бо твоє серце, то є мої очі,
Твоя душа - то цілий світ мені.

страшенно сподобалося: дєвочкі єто параллєльная всєлєнная

  • 26.11.16, 21:03

Недавно подружилась с чудесной девочкой Дадушей. Я, конечно, знала, что девочки — это параллельная вселенная. Но чтобы до такой степени! Взять хотя бы сообщения. «Мам, если не привизёш мне марожни, я умру», — отправлял мне смску семилетний сын. И буквально следом телефон тренькал категоричным «умыр». Всё, конец. Был человек — и нет его. Не привезли вовремя марожни, получите суровый и безапелляционный «умыр». 

От Дадуши приходят смски, обильно инкрустированные цветочками, сердечками, воздушными шариками, дельфинами, лошадками, звёздочками, цыплятами и прочими медвежатами. Вытяжку на моей кухне теперь украшают открытки с трогательной клинописью. «Вы лутший мой песатель», — выводит печатными буквами Дадуша, подписывается пронзённым стрелой сердцем, и смотрит круглыми васильковыми глазами. 

Недавно подружилась с девочкой Дадушей

Мы, закалённые суровыми мальчиковыми буднями мамы, запросто отличающие носителя золотой брони Таху от Копаки-объединителя льда, к такому испытанию нежностью не готовы. Разбуди нас среди ночи, и мы без труда назовём все альтернативные версии Человека-паука, расскажем, кем Алая Ведьма приходится Ртути, и чем отличается инерционный самокат от спортивного.

Что мы знаем о сыновней любви? Она прямолинейна, безыскусна и опасна для жизни. Восьмого марта нас балуют чаем из кудрявой петрушки (заварили первое, что попалось под руку), с намерением развлечь вывозят на рыбалку, откуда мы возвращаемся изрешечённые комарами-мутантами, а в день рождения подают вусмерть подгоревшую утку. 

«Дарагая мама, ты мне напаминаешь хомосапиенса на коком-то итапе розвития», — нацарапал мне галантно сын-первоклассник. Теперь ему двадцать, и сообщения, которые от него приходят, смахивают на шифровку, где каждый лишний знак — подсказка врагу: «Сынок, купи, пожалуйста, хлеба» — «Хор». «Эмиль, представляешь, нашла ключи. Перерыла всю квартиру, а они, оказывается, лежали в сумке, куда я раз двадцать заглядывала» — «Жиз, бро».

Самый многословный ответ пришёл на рассерженное сообщение о балбесе-соседе, который в шесть утра уронил шкаф — решил в прыжке забрать с верхней полки свитер. Ходил потом нарядный, в гипсе. Об этом я и написала отдыхавшему в Калининграде сыну. «Я же говорил, что наш сосед — гуманоид», — ответил он. Я аж прослезилась. В сравнении с его скудословием это практически четыре тома «Войны и мира». Храню как зеницу ока, иногда с умилением перечитываю. 

Недавно подружилась с  девочкой Дадушей


Так вот, о девочках. Прошлым летом тринадцатилетняя племянница Ева вручила мне вышитый платок. Большая уже девочка, практически барышня. Очень красивая. Ростом почти с меня. Украдкой вышивала на платочке мои инициалы, чтоб подарить перед отъездом. Наверное, я была такой же. Сейчас, увы, не вспомню. Мамы мальчиков со временем начинают мыслить мальчиковыми категориями. Потому как унитаз взорвала, помню. А чтобы платочки вышивала — хоть убей не помню. Было или не было? Надо у родителей спросить.

— Представляешь, — частит в трубку Дадуша, — у меня фотосессия. А я себе такой ужасный макияж нарисовала! 
— Не сомневаюсь, получатся прекрасные снимки, — отвечаю я.
— Ды?
— Ды.
— Тогда ладно, — легко соглашается Дадуша.

Она присылает мне трогательные смски. Новость о проколотых ушах сопровождается десятком смайликов, гусеницей, вылупившимся цыплёнком, кошечкой и новогодней ёлкой. Видно, чтоб я не подумала, что ей было больно. Мне сразу становится душно и стыдно. Когда мне, шестнадцатилетней, прокололи уши, я лежала лицом в подушку и ненавидела весь мир. Страшно подумать, чего бы я понаписала родным и друзьям, будь у меня мобильный телефон. А Дадуша шлёт мне охапки улыбок. 
Ты сильнее меня, — признаюсь я ей. 

Она недоверчиво смеётся. Она ещё не знает, что дети превосходят взрослых во всех качествах, и в первую очередь — в благородстве. 

Заказала сыну внучку. Ты как хочешь, говорю, а первой должна быть девочка. Я подстроюсь, смогу. Закачаю в телефон сердечки и цыплят. Буду покупать воздушные платьица. Плести фигурные косички. Исправлять коряво нанесённый макияж. Научу тому, чему тебя не смогла. Полюблю её так, как себя — ребёнком.

Ты ведь знаешь, да? Я разучилась отождествлять себя с той девочкой на фотографиях, которую зовут, как меня. Я отдельно, она отдельно. Подари мне внучку, чтобы она вернула мне — себя.

 

Автор: Наринэ Абгарян

cвято

—Мам, а можна ми запечем індичку на День Подяки?

—Нє
—А чо, мам? 
—Бо то не українське свято, Браян

анекдот

  • 22.11.16, 19:06
кошка заходит в кафе, заказывает кофе и пирожное. официант стоит с открытым ртом. 
кошка:
- что?
- эээ... вы кошка!
- да.
- вы разговариваете!
- какая новость. вы принесете мой заказ или нет?
- ооо, простите, пожалуйста, конечно, принесу. я просто никогда раньше не видел...
- а я тут раньше и не бывала. я ищу работу, была на собеседовании, решила вот выпить кофе.
официант возвращается с заказом, видит кошку, строчащую что-то на клавиатуре ноутбука.
- ваш кофе. эээ... я тут подумал... вы ведь ищете работу, да? просто мой дядя - директор цирка, и он с удовольствием взял бы вас на отличную зарплату!
- цирк? - говорит кошка. - это где арена, купол, оркестр?
- да!
- клоуны, акробаты, слоны?
- да!
- сахарная вата, попкорн, леденцы на палочке?
- да-да-да!
- звучит заманчиво! а на хрена им программист?

Спокойной ночи, малыши!

  • 19.11.16, 11:40
Искусство СССР / Soviet art

«Полтора года я делал заставку к «Спокойной ночи, малыши!» - три минуты. А потом ее сняли с экрана...» Юрий Норштейн

«Эта заставка Норштейна не прижилась на 1-м канале и была отторгнута за странность и медлительность, хотя длилась все те же отведенные ей две минуты пятьдесят секунд. Тихая история, случившаяся под скатертью зимним вечером, придала мимолетности ощутимую цельность. На две минуты с хвостиком мы были вместе с детьми спрятаны от суеты, укутаны большим бабушкиным платком. Но люди, привыкшие к ритму клипа, не поняли, отчего мгновение задумалось.

На основе эскизов и рисунков к «Спокойной ночи, малыши!» был выпущен календарь. В предисловии к нему Юрий Норштейн написал: «Без помощи взрослых дети не выживут. Мы тоже не выживем, если не будем прислушиваться к детскому лепету…» Дмитрий Шеваров

Трогательный мишка-обжора, запихивающий носочком фантики под стол...