важкий день

  • 20.07.17, 19:25
Стомлені лицемірством 
Правду сприймають як ад,
Ти можеш це розуміти, 
Сказати не маєш права.
Весь час боротьба за владу,
І навіть якщо не так, 

Щоб чути самого себе
Все знати про все не варто,
 Можливо що і не треба.
Нам створювати повсякденність,
Як свято або буденність.
Якщо підійти до краю,

То замість любові непевність...

альтер его

  • 18.07.17, 19:16
Це мейкап? Мені здалося, план евакуації.
В мене є межі лісу, в тебе безмежність провокації.
Може я хижа і дика, але мттєва 
і незахищена.
Може ти і королева, 
та тільки брехні, а не істини.
Є різні координати,
 різні площини і виміри,
Та немає потреби відповідати, 
на те що кажу собі, чи начебто ти мені.

Жадан

  • 12.07.17, 12:35

Так легко тремтять небесні перекриття.
Тиша середини року лишається головною.
Якщо ти справді плануєш моє наступне життя,
я би радив тобі порадитися зі мною.

Хотілося б знову бачити, як ліхтарі світять з терас,
висвітлюючи, ніби душі, чужі кімнати.
В наступному житті зведи мене з нею ще раз –
я хочу знову мучитись і помирати.

Я хочу знову відчути, як відігріваються й болять
березневі ріки під крижаною обновою.
Навіть якщо голос її складатиметься з проклять,
хай ці прокляття звучать моєю мовою.

Хотілося б удачу плескати по плечу,
хотілося б, щоби скінчилась тиша тривала.
Я б охоче послухав її іще – оскільки не все почув,
тим більше – встиг забути, з чого вона починала.

Кожен неправильний наголос в її мові живій –
ніби дотик нічного вітру.
Чого боятись? Смерть – дзеркало в душовій:
я бачу її щоранку, тримаючи бритву.

Світиться місяця ліхтарне скло.
Небо над головою відчиняється, твориться.
Все закінчиться, ніби і не було.
Все потім знову повториться.

Сергій Жадан

Ворон

  • 11.07.17, 20:10
Ви здивуєтесь скільки розходиться з ділом
Те, що думаєм ми про себе, -
Сивий птах прохрипів у прозореє небо,
Долунало, як частка тебе.

Відіграли нагальність, побавились совістю,
На коханні зірвали струну,
Сивий птах забентежив марудною повістю,
Провесніло завбачив війну.

в світі парядашнасті

  • 24.06.17, 10:08
іноді так задовбує нескіненно пояснювати очевидні речі людям які користуються тобою. і да, ніякі пояснення не змінять цього факту. а ти, наївний довбешся і довбешся, бо більше не можеш вигадати ніяких контраверсій.
 

і потім, коли трохи зміниться реальність, ти сам не помічаєш, що перейняв цю модель поведінки і плавно рухаєшся у цьому броуні за тими самими принципами.



***

  • 20.06.17, 21:03
Дивні сни - оберемки реальності,
Чи до сказу, до прощі, чи в вир?
Сиві смаком ознаки безжальності,
Як тверезо підписаний мир.

Залишаю собі на озброєння 
На твоєму рахунку свої
Обіцянки, наразі нескоєні,
І щасливі замріяні дні.

І в конторі працюючи піфієй
За нарядом чергую і сплю,
Досконало керуючи міфами
І тебе не за правду люблю.

***

  • 18.06.17, 19:19
Коли навчишся відпускати у світ, у люди, у буття,
Коли навчишся не чекати ні похвали, ні каяття,
То вже напевно зрозумієш, яку ти відстань подолав,
Від: ти є те, що мати мрієш, до: ти є те, чого не мав.

Один мольфар сказав в ютубі:"Хто словом володіє - міць!
Не скаже зайвого, бо люди нарізно розуміють скрізь."
Але в любові поєднають слова, що справами стають,
Бо вже змовчати не зумієш, бо вільно дихать не дають.

Тож вчусь на серці не тримати, птахами вільними в життя
Слова і справи відпускати, і похвали, і каяття.