за легенди

  • 14.07.17, 21:08

Во всех первобытных обществах есть легенды "Как появилось что-то там". Как появилось солнце, как появилась луна, как появились огурцы...

Про луну у всех одинаково: какая-то неземная первобытная красавица не вовремя вышла набрать воды из ручья или небрито ополоснуться в водопаде, а кончается всегда тоже одинаково - "...С тех пор Апониболинаен сияет вверху по ночам".

Это я про майонез.

О том, как появился майонез, тоже существует первобытная легенда, которую пересказывают всем, кто жрет его ложками.

Жители городка Майон, будучи осаждаемы какими-то кровожадными всеядами, остались со скудными запасами хавчика: только яйца и горчица (а оливковой олии у всех тогда и так было полно).

И вот, заметьте, им надоело питаться яйцами с горчицей и они решили проблему: стали питаться только майонезом - это же гораздо более лучше.

А как появилось оливье - ваще легко. У жителей осажденного городка остались только вареные яйца, зеленый горошек, картошка, колбаса и маринованные огурцы, а майонезу тогда и так у всех было полно - как сейчас.

Тогда они изобрели оливье и стали им питаться и тут же разнесли нафиг всех врагов, а потом какой-то хитрый больной мальчик принес старую больную вареную морковку, и ее кто-то тоже стал блин добавлять.

Жадан

  • 12.07.17, 12:35

Так легко тремтять небесні перекриття.
Тиша середини року лишається головною.
Якщо ти справді плануєш моє наступне життя,
я би радив тобі порадитися зі мною.

Хотілося б знову бачити, як ліхтарі світять з терас,
висвітлюючи, ніби душі, чужі кімнати.
В наступному житті зведи мене з нею ще раз –
я хочу знову мучитись і помирати.

Я хочу знову відчути, як відігріваються й болять
березневі ріки під крижаною обновою.
Навіть якщо голос її складатиметься з проклять,
хай ці прокляття звучать моєю мовою.

Хотілося б удачу плескати по плечу,
хотілося б, щоби скінчилась тиша тривала.
Я б охоче послухав її іще – оскільки не все почув,
тим більше – встиг забути, з чого вона починала.

Кожен неправильний наголос в її мові живій –
ніби дотик нічного вітру.
Чого боятись? Смерть – дзеркало в душовій:
я бачу її щоранку, тримаючи бритву.

Світиться місяця ліхтарне скло.
Небо над головою відчиняється, твориться.
Все закінчиться, ніби і не було.
Все потім знову повториться.

Сергій Жадан

Ворон

  • 11.07.17, 20:10
Ви здивуєтесь скільки розходиться з ділом
Те, що думаєм ми про себе, -
Сивий птах прохрипів у прозореє небо,
Долунало, як частка тебе.

Відіграли нагальність, побавились совістю,
На коханні зігнули струну,
Сивий птах забентежив марудною повістю,
Провесніло завбачив війну.

они друг друга поняли

  • 10.07.17, 22:12

Севастополь.Приезжий из РФ хотел купить землю,построить дом.Отказался. Диалог: -У вас нет мест где точно землю не отберут! -А у вас есть?


добраніч *цьом*

  • 09.07.17, 21:41

Знаєте момент, коли людина тільки засинає і трохи посмикується пару раз? Так от - це її Боженька ставить на сигналізацію