«…Перцю путинцям в дупу! А не Україну!...»

«…Перцю путинцям  в дупу! А не Україну!...»

Закарпатці завжди вирізнялись влучністю та безапеляційністю своїх фраз. Скажуть – як відріжуть. От такі настрої зараз панують між воїнами, які стоять на передових позиціях оборони України.

На диктофоні зафіксовано – 1 хвилина 34 секунди. Саме стільки часу було для особистої розмови з командиром підрозділу молодшим сержантом Владиславом Жовтані. Весь інший час молодший командир показував як організували його підлеглі свою службу та побут на передовій. За словами командира, життя на «лінії нуль», в певній мірі, можна порівняти з життям якогось мегаполісу. Адже тут воно також не завмирає ні на хвилину, а з настанням темряви стає лише цікавішим. І якщо ззовні тут не побачиш шаленого руху – все скрито і розмірковано. То під землею, в бліндажах, на спостережних пунктах та різноманітних секретах воно не припиняється ніколи.

Коли вперше попадаєш на передові позиції, то спочатку губишся в лабіринті окопів та переходів, що вириті тут. Незважаючи на важкість грунтів, хлопці постійно намагаються вдосконалити та вирити нові траншеї та укриття. Бо прекрасно розуміють, що система розвідки у росіян поставлена на дуже високому рівні. І навіть грамотно та якісно зроблені бліндажі, що дістались від попередників, не гарантують захисту. Хлопці розповіли, як обманули росіян, коли замінили на позиціях попередній підрозділ. Дотепним маневром вони заховали всю свою техніку та озброєння. І коли з настанням темряви розпочався обстріл наших позицій, то всі «братерські» міни і фугаси лягли в порожні капоніри. Які росіяни розвідали та пристріляли коли попередники забирали своє озброєння. Та під час обстрілу наші бійці провели ще і радіо гру з ворогом. Суть полягала в тому, що наші командири нібито розгубились потрапивши під інтенсивний обстріл і почали видавати в ефір координати попадань.  Це дозволило «скорегувати» ворожий вогонь далеко в поле, подалі від наших укриттів. Все це стало можливим завдяки ретельній підготовці та вивченню дій противника. За словами наших бійців, складається враження, що російські війська воюючи в Україні,  випробовують на практиці нові системи організацій та ведення бою.  Зокрема, для роботи російських снайперських груп, ворог організовує цілі операції батальйонного та ротного масштабу. Вони націлені на виявлення наших командирів та корегувальників. Однак закарпатці з першого разу зрозуміли задум ворога, і пастка, яку росіяни готували для нас стала фатальною для їх спецпризначенців.

Так само швидко зорієнтувались наші бійці і до тактики, яку російські загарбники запозичили у фашистів – випаленої землі. Її суть полягає в тому, що російські окупаційні війська прострілюють територію перед нашими позиціями трасуючими кулями намагаючись запалити суху траву і чагарник.  Якщо виникає пожежа, то ворог не дає нашим бійцям її гасити, обстрілюючи позиції з мінометів та гранатометів. Розрахунок простий – люди мають або згоріти або задихнутись в диму. Та закарпатці придумали протидію і для цих ворожих атак. Завдяки цілому комплексу мір вони врятували від пожеж і майно, і техніку, а головне людські життя. Тепер, за словами захисників України, ворог лише покращив нашу оборону. Бо російським диверсантам важче  підповзати до наших позицій по власноруч організованим згарищам. До цього ж значно розчистились сектора обстрілів та спостереження для наших військ. Звичайно, закарпатцям довелось докласти рук, щоб здійснити маскування та оперативно збудувати нові позиції. Та робота вартувала того.

Та при веденні постійної бойової роботи не забувають закарпатські вояки і про організацію побуту та навіть дозвілля. В схованих від ворожих очей місцях є майданчики для заняття спортом. В захищених укриттях організовані цілі бані. Ну і само собою закарпатська кухня. Тим, хто потрапить сюди на момент обіду чи вечері залюбки запропонують смачне торгані, а на ранок традиційно ароматна  зварена в кавниках закарпатська кава. Находять хлопці час на читання книжок, та розв’язування кросвордів. І вже потихеньку починають готуватись до зими.

Серед головних бажань – просять передати всім українцям: не вірити панічним новинам та настроям. Ніхто не збирається полишати своїх позицій, хіба тільки заради однієї мети – звільнення з окупації  українських міст і сіл.

Тарас Грень.