О, скільки випито у Бахуса!
Як від вина кипіла кров!
О, скільки радощі та пафосу
було у плетиві промов!
Була красива кожна дівонька,
сідало небо на чоло,
у сон хилилося голівонька,
а глузду – зовсім не було.
мал. Пітер Брейгель-молодший
Дощем ранковим пахне шиба.
Дитинство – літом і селом.
А небо… небо пахне хлібом,
і тихим маминим теплом.
Знімає вітер хмарну пінку.
Несе у дзьобі пісню птах,
а пальці стискують скоринку
і грають бісики в очах.
Неполохана нічка
без залишніх думок,
Небо всипало в річку
повні жмені зірок.
Місяць виглянув сивий.
Бубонить самота.
Все звичайне й мінливе,
як і річка ота.
мал. Кагайя
Іще не вся зотліла слава.
Іще минуле гомонить.
Іще не всі шаблі іржаві,
Є ще й такі, що можуть вбить.
Іще не все залито горем,
І місце є іще для мрій.
От тільки дурнів – з перебором,
І давній ворог ще живий.
Збиралися миші
На місяць летіти,
Там сиру, казали,
Найбільше на світі!
А котики в інший
Збиралися путь,
Бо знали, що в лісі
Сосиски ростуть.
Де сивочолий дуб,
де галаслива сойка
ховає у дупло
сякі-такі скарби,
Знімає вітер з губ
солодкий присмак зойку,
І пропливає тінь
відбутої доби.
Сплітаються думки
у дивний візерунок,
І тиша до небес
відлуннями гука,
Загублені слова,
осінній подарунок,
Складають ланцюжок
забутого рядка.
мал. Яна Барткевича
Ох, як несправедливо
влаштовано цей світ,
У нім літає миша,
і не літає кіт!
Але коти із небом
насправді не чужі,
Тож, лізуть на дерева,
бо льотчики в душі.
У невідомому столітті,
Що щойно вийшло із пітьми,
Збирав плітки холодний вітер,
І щедро сіяв між людьми.
Минули дні, гіркі й щасливі,
Все до майбутнього звика,
Плітки і досі галасливі,
А правда знов неговірка.
А ми неначе нетутешні.
Парадоксальні. Неземні.
Стоять замислені черешні
в нерукотворній пелені.
Якусь мелодію розлито,
ще не спотворену людьми,
Бо їх нема й немає світу.
Є тільки дотики. І ми.
Без найменшого вагання,
вигнувши хвоста,
Миша йшла на полювання
зранку на… кота.
Взяла різочку солону,
погляд – без страху.
Хай нявчить у себе вдома,
а не на даху!
