За синім-синім льоном,

За білим-білим днем,

Де небо б’є поклони,

Спливаючи вогнем,

Де сяє хмарне титло

Над стовбуром сосни,

Живуть надії світлі,

А час і досі ще живий.

Він любить ніч. Він любить зливу.

В його розкритих крилах вій

іще сльозу знайти можливо.

Він знає тугу самоти.

Він знає чисту ніжність сміху.

Тож він продовжує іти,

хоча, здається, надто тихо.

та це неможливо і дико

позорисько справжнє і стид

атланти занадто великі

кричав велемудрий нарід

пощо нам ота їхня слава

чим вгодить вона гаманцю

нам справи миліші миршаві

на велич де взяти терпцю

женіть тих атлантів за грати

у безвість женіть у пітьму

а небо… а небо тримати

уже і немає кому.

я радію з твоєї тіні

я з твого шаленію слова

вечори приповзають сині

сни плетуть загадкову змову

обрій хмарою ніжно дише

та не варто це аніскільки

бо радію я навіть з тиші

як вона є твоєю тільки

Дитя в душі лишається дитям,

нехай років нацокало вже вдосталь,

і ти летиш над вижатим життям

в свою останню в цьому світі постіль.

Й було всього: людей глуха стіна,

холодний дім, баланда в битій мисці,

але іще існує дивина,

і знайдеться пригодам завжди місце.

В сузір’ї Ні-риба-ні-м’ясо,

що ніч на горгошах несе,

на нитку стираються ляси

в розмовах про те, і про се.

На троні сидить Неподобство,

життя – анітрохи не мед,

а винні – сузір’я Неробства

і купа поганих прикмет.

Про що вночі зітхають ліхтарі?

Про що вночі мовчить самотній вітер?

Про тихий сон? Про місяць угорі?

Про недосяжність зоряного світу?

А може щось про загадки жалю,

крихкого, наче спогади про очі?

Несказаного тихого «люблю»,

яке минуле відпускать не хоче?

Ви лірика і теорема.

Ви таємниця й відкриття.

Ви є та сама вічна тема,

якою вишите буття.

Я постарів років на триста.

Я став крихким неначе скло.

Але в житті моєму змісту

без Вас, напевне б, не було.

Велике небо! Дай, нарешті, знак,

що ти того скараєш пустодзвона!

Він – єретик! Він думає не так,

як нам усім давно уже відомо.

Він – непосида, джерело ідей.

Він завжди сперечається до хрипу.

Він закликає думати людей,

а не коритись писаному сліпо!

Ну як терпіть такого на землі?

А як він знайде ще собі подібних?

Його ж послухать – скоро королі

на цій землі вже стануть непотрібні!

Він наші позруйновує світи!

Він змінить все накреслене судьбою!

Карай його! Й дозволь допомогти –

в нас є вогонь, дарований тобою.

Якась настала дивна ера:

щодня у хама торжество.

і не бере його холера,

і не міняється єство.

Його релігія – сваволя.

Його бажання – то святе.

А раптом що, то знову доля

у всьому винною буде.

мал. Василя Шульженко