[Приєднана картинка] Неполоханий ранок. Плита.Розпускаються газові квіти.Чи то день, чи погода не та,Що так хочеться в ліжку сопіти?Курить димом у пальцях сірник(все, своє відробив, бідолаха),Кран старий мов вичавлює сік,Час повзе як якась черепаха.Врятуватися б кави ковтком…Надто довго вона закипає…Почуваю себе сірником: Спалахнув, задимів і – немає.

[Приєднана картинка]Я хочу в мить, що подих чистий має, Де в небесах видзвонює блакить, Де ніч дощами в вікна заглядає І ранок жовтим листям шурхотить. Де лють і гнів дотримуються посту, Де відліком не бавляться роки, Де все так зрозуміло і так просто,І свіжість губ торкається щоки.

[Приєднана картинка]Зі мною говорив небесний голос, А я мовчав, а я не розумів, Як я зерно, чи буде з мене колос, Допоки сяє світло моїх днів? Допоки серце б’ється без упину, І подих шепотить в людських ланах, Чи випечуть з моїх думок хлібину,Чи просто пропадуть у бур’янах?

[Приєднана картинка]Іди за мною, люде мій, Забувши біль і труд даремний, В країну дум, країну мрій, Яку вимолював таємно. Іди, не бійся, я веду Скрізь пастку хижої пустелі, Тобі судилось на роду Нову побачити оселю. Отут життя вартує гріш, А там – цінуються таланти… Чого ж ти, люде мій, стоїшІ просиш видати баланди?

[Приєднана картинка]Помер чумак. Воли осиротіли. Застигла валка, скинувши шапки, Вже хрест стрункий чатує на могилі Та ріжуть небо жайворів крапки. Не кличе в мандри пил на видноколі, І день чужий, і ніч уже чужа, Не буде ані хліба, ані солі, Та іншого, чим тішилась душа. Для других далі житимуть стихії, Забуде всесвіт тіло молоде, Хіба що дощ осінній хрест обмиє,Та дикий мак улітку зацвіте.

[Приєднана картинка]Так хочеться твого торкнутись дива, Хоч подихом, хоч порухом долоні, Допоки осінь світиться щаслива, Допоки день останній не холоне. Чужі лишити в небутті цитати, І, відбринівши днем переболілим, Так хочеться з тобою помовчати,І бути, як ніколи, зрозумілим.

[Приєднана картинка]Поле. Вітряно. Зимно. Небо струшує сніг. Всі думки – швидкоплинні, І немає доріг. Час блукає, гульвіса, Не лишає слідів, Виднокіл ляпку лісу На горба посадив. Скрізь шпарину останній Промінь сонячний збіг, І пропав до світання.Поле. Вітряно. Сніг.

[Приєднана картинка]А людині треба небагато, А людині треба тільки дрібку: Щоб зірки перелітали хату, На столі духмяну хліба скибку. Щоб світанок кожен був за свято, Із рожевим покривом туману, Щоб було кому «люблю» сказатиІ почути відповідь жадану.

[Приєднана картинка]Я знаю де існує рай, Не там, де янголи і хмари, А де з бандурою Мамай У божий світ пускає чари. О ні, він зовсім не чаклун, Хоча робити вміє чудо, Володар голосу і струн, І степовий козацький Будда, Живого спокою творець, Та ще й носій такого духу, Що всемогутній ПраотецьЙого пісні тихенько слуха.

[Приєднана картинка]Січневий день Покаже мовчки спину І місячного включить Ліхтаря, Душа злетить в далекі Палестини, За гостророгі гори Та моря. А в тих краях, Забувши про недолю, Про заздрощі, неправедне Та гнів, Народ мій, врешті, Вийшов вже на волю, Без пастирів злобивихТа рабів.