Із кожним кроком Рухається далі Та добра мить Де світиться душа, Де ще дитинство Тисне на педалі В своє майбутнє Вперто поспіша. Де сумнівам Не видали ще волі, Де кожен погляд Це вже новина, В словах немає Гіркоти і солі І голови боїтьсяСивина.[Приєднана картинка]

Дрімає хутір схований в століттях, І спогади, і люди тут чужі, Лише старе опудало в лахміттях Лякає мовчки пустку на межі. Прозорий день, а ніби все в тумані – Поля, садок, лісочок за горбком, І вітер несміливий на паркані Похитує надбитим баняком. Колись життя тут тішилось вістями, Ловило кожен погляд, кожну мить, Тепер воно хіба що горобцями У вишняку скуйовдженім кричить. Вже небо з часом вище, вище, вище, І не дарує радощів та лих, Бо спогади і...

Читати далі...

У глибині першохаосу, У нескінченній пустоті, Сиділо Слово сивокосе Та сумувало в самоті. Ховався простір в оксамиті, Було майбутнє нечітким, Хотіло Слово говорити, Але, нажаль, не було з ким. Ну де ж ви, янголи та люди? Ну де ж ти, грішне та святе? Нема? Тоді най Всесвіт будеІ істина не пропаде.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]А я сьогодні слухаю природу, На відзимки новий шукаю натяк, Від долі не чекаю нагороди, А просто тішусь відблиском галактик. Можливо в тих краях, які без краю, Не відають журби, не носять сіре, Там всі щасливі, та… мене немає, Мого кохання щирого і віри.

Мені наснився край агави, Земля сомбреро та гітар, Тримали руки кухлик кави І чорний дудлився нектар. Про щось кричали маріачі, Спідниці піднімали пил, Блукали голоси дитячі І додавали серцю крил. Ховались хмари за крайсвітом, На древній церкві бомкав дзвін, І пахло днем, і пахло літом, І не хотілось перемін. Хіба що стати кабальєро, Від світу відганяти зло, І ще до’пяти десь сомбреро,Бо надто сонце вже пекло.[Приєднана картинка]

[Приєднана картинка]Коли в мені моє переболить, Кубельце тиша заплете з мовчань, Стара на порох розітреться хіть, Від гіркоти оклигає гортань, Коли струна утомиться моя, Коли у слові посиніє лід, Мені не вірте. То не буду я,А просто тіло, кинуте у світ.

[Приєднана картинка]Я сном розслабляю нерва, Тамую Морфею хіть, Якесь загуляле стерво Внизу, на дворі кричить. Йому б заповзти у ліжко, Хильнувши іще стакан, І дихати в стелю нишком, Ловити химер дурман. Чого ж воно ходить, хворе, Й ляка перегаром двір?.. І кривляться тихо зорі,І мій сатаніє звір.

[Приєднана картинка]Коли знаєш, що дні будуть віддані зливам, Тим, що загадки пишуть кругами по сивій воді, То хочеться бути хоч трохи щасливим, Та не творити причин для таємної сповіді. Бути людиною, в усіх її позитивних значеннях, Тішитись хмарами, вітром і навіть калюжами, І більш не просити в самого себе пробачення (явна ознака охриплого серця одужання). Погляди давні змінити, набридлі локації (сенсу й нового у них вже нема ані крихти), Вийти із тіні порожньої...

Читати далі...

[Приєднана картинка]Чи добре в тебе все? Не знаю. І ти мовчиш, і я мовчу, Щоночі в небо поглядаю, Зірки рахую досхочу. Збиваюся. Тамую подих. Гарячим чаєм тішу кров. І чую: Бог іде по водах,Та гомін слухає дібров.

[Приєднана картинка]Сивий вітер гуде сонатами (от пригледів собі момент), Я торкаюсь небес стигматами, Бо на святість придбав патент. Дощ звалився на землю. Холодно. Що ж ви, люди, втекли, агов?! Ви хотіли спасіння? Ось воно, По хресту розливає кров. Хто мені допоможе, бідному? Хто повірив у силу слів? Чи між вами немає гідного?..Вибач, Боже, що так підвів…