Відгомоніла осінь, Пізно для неї, досить, Ходять тумани босі, Натяк на зиму носять, Але зимі не йдеться, Що їй отут робити? Стукає тихо серце, Мовчки рахує миті.[Приєднана картинка]

Вечір. Падають зорі. В чашці – чайна спокуса. Тиша ходить надворі, Я до неба тулюся. Я – безсонне створіння, Я не знаю про спокій. Місяць видав прозріння Та мовчить, жовтобокий. [Приєднана картинка]

Морозний захід. Затишок та іній. Немає ані натяку новин, Виструнчуються потихеньку тіні І просить серце сніжних хуртовин. А їх нема. Останні ходять люди, Несуть свій настрій, погляди на світ, І вітерець м’якенько тисне в груди, І ніч тихенько точить свій графіт. [Приєднана картинка]

Десь у степах біда гуляє чорна, Горить земля, стає болотом сніг, Та час іде і тихо мелють жорна Усіх, хто тому лиху допоміг. Моя земля віддячить за наругу Катам, яких не кликали сюди. Ви смерть несли? Ви ще помрете вдруге, Коли про вас забудуть. Назавжди.[Приєднана картинка]

Спочинь, солдате, Ось твій щит, Ось гладіс твій, Шолом блискучий, Ти захищав Безстрашно світ, І долі колесо Рипуче. Ти все розтратив, Все, що мав – Здоров’я, молодість І силу, І те, що ти так захищав, Без тебе далі Покотило.[Приєднана картинка]

Моя душа закутана в хітон Крихкого, заклопотаного тіла, Жене від себе якнайдалі сон І слухає, що скажуть їй світила. Постійно оглядається назад, Незрозуміле щось в блокноті пише, А десь стоїть стіною снігопад,Залюблений у чистоту і тишу.[Приєднана картинка]

Холодне повітря,Дорожня розмітка,Останні листкиОблітають з дерев,Із днем відгорілимРозірвана нитка,І хмари підсвічуєМісячний лев.Калюжі блищать,І видзвонюють дрібноДумки у оглухлій своїйСамоті:А може, дороги – усе що потрібноПройти і побачитиВ цьому житті?[Приєднана картинка]

Осінній дощ журби налив І холодом у вікна дише, Та для тепла не треба слів, Достатньо коцику і тиші. Думки одвічні та ясні Нехай лежать між подушками, Хай тішить пляцок запашний Із соковитими грушками. Хай тихо серце дріботить, Нехай вода на підвіконнях, Якщо є життєдайна мить І філіжанка у долонях.[Приєднана картинка]

Ну от і осінь. Порожньо мені. Минуле загубилося у датах. Неначе я живу на чужині, Затиснутий в невидимих лещатах. Жовтіє світ, загорнутий в туман, Думки тікають дикими стадами, І десь в душі ще теплий океан Не хоче покриватися льодами. Але і він втече від метушні, Допоки ще зима не йде сурова. Ну от і осінь. Порожньо мені. Ані мелодій тихих, ані слова. [Приєднана картинка]

У цих лісах жили колись дуліби, Свободу цінували над усе, Ростили хліб і мали ще й до хліба З того, що Бог в долонях принесе. А заздрощів із пихою не знали, Шляхетських не любили батогів, Гостей та рідних радо зустрічали, Й залізом зустрічали ворогів. Пройшли віки, поділися заброди, Стекли, немов вода у білий рінь, Та зайдеш в ліс і вигукнеш: Свобода! І відгукнуться сотні поколінь.[Приєднана картинка]