А кажуть, скоро будуть завірюхи Та білі, наче цукор, килими, Щось ночі шепотітимуть на вухо Та тихо шурхотітимуть крильми. А кажуть, скоро буде щось із нами. Хай кажуть. Буде, поки живемо, Вбиваючи короткими листами Розлуки тлін та відстаней ярмо. Не треба всього у собі тримати, Живим думкам потрібний вільний рух. Мовчати? Нащо? В світі слів багато, Ще більше, ніж зимових завірюх.[Приєднана картинка]

Я бачив сни. Я бачив чорні сни Про яв, яка сховалась в передвіку, Про хліб черствий, який не мав ціни, Про душі кам’яні, слова-каліки. Про випалені голодом лани, І тихий плач здивованої смерті Від того, що зуміли без війни Безмежжя поколінь з планети стерти. Про жадібність червоної імли, Про людяність, що втратила опору Я бачив сни. І мовчки тіні йшли Та з докором дивилися угору.малюнок Юрія Журавля[Приєднана картинка]

Я пізнавав істину, Перебирав римами, Грав календар числами, Зорі були синіми. Істина десь висіла Схована між тінями, Але одне тішило: Зорі були синіми.[Приєднана картинка]

І погляди, І слів прощальні гами, І серця незвичайний Інструмент – Звичайні складові Старої драми, Де небо режисер І диригент.[Приєднана картинка]

По вулиці Привокзальній, Вздовж гуркоту Залізничного Немає нічого Вічного В картині Не ідеальній. Там сенс у одному Русі, Там в небо тікають Колії Женучись собі За волею, Чи ще щось У тому ж дусі. І ходить луна Між стінами, І хмари до сонця Туляться На цій незвичайній Вулиці, Де пахне, як завжди, Змінами.[Приєднана картинка]

Я бачив аскета: Засушене тіло, Пов’язка на стегнах Побита роками, Його зігрівало Небесне світило, Його годувала Земля під ногами, Його умивали Дощі і тумани, Його розважали Грайливі птахи, Він вільний!.. А я був в полоні у мани, Закутий у пекло думок і гріхи.[Приєднана картинка]

Лунав осінній лейтмотив, Із легким дзенькотом, без гніву, Дзюрчав струмочком позитив У чорнім морі негативу, У нескінченності годин Не було жадібності, тліну, Ані думок, ані новин, Ані тривоги, ані спліну.[Приєднана картинка]

Загубила осінь свою силу, Загубила символи і значення, Стукає у вікна місяць білий, Викликає когось на побачення. Скоро знову випаде пороша – Ідеальний фон для фотосесії, Буде настрій райдужно-хороший, Без пліток і кігтиків депресії.[Приєднана картинка]

У листопада очі захололі Та захолола втомлена душа, І котить вітер перекотиполе, Що сліду на землі не залиша. Дощі змивають риси небокраю, Мороз вночі крадеться наче тать, А на деревах одягу немає, Сказали – спати, ось вони і сплять. У трубах виє щось таке потворне, Маніжиться, мабуть, на самоті, І хочеться зими лишень бо чорне Набридло зустрічати у житті. Аби почула. Аби зрозуміла. Аби краси ужила привілей. Нехай прийде. Най буде біло-біло Навколо...

Читати далі...

Іду на двір. До ранку так далеко. Якась в гілках заплуталась зоря, Пливуть хвилини у небесну Мекку, Та відлітає дух від димаря. Старенький місяць посміхнувся криво. Новин немає, все було не раз, Прозорі хмари пропонують зливу, Але не скоро, є до неї час. Несу думки, а з ними разом тіло, Схололий бруд не липне до взуття, І ночі тихо лляється чорнило, І кроками карбується буття.[Приєднана картинка]