В морозну ніч гучніші кроки, Та легше думатись думкам, Стоять дерева білобокі І тихо моляться зіркам. Довкола ходить незбагненне, Пророчить відкриттів сезон, І я не думаю про денне, Який у денному резон?[Приєднана картинка]

Біле і чорне. Ворони і сніг. Дивляться в небо дерева цукрові. Сонце за день укорочує біг, Вітер складає пісні гонорові. Щось у підвалах шукає пітьма, Може, одежу якусь до вечері. Все як учора, то просто зима Світом блукає і стукає в двері. [Приєднана картинка]

Вікно і сніг. Подвір’я і забави. Кому які, і в мене є одна: Я стискую фаянс гарячий кави, І слухаю, чим хвалиться луна. Летить малеча, ковзають санчата, Господарю несе утіху пес, Якийсь поштар шукає адресата (такий анахронічний інтерес!) Он хтось упав. Сміється (от потіха!) Щасливий, бо купається в добрі. А я мовчу. В думках сьогодні тихо, І білосніжно, як і на дворі.[Приєднана картинка]

В той день, коли відгуркотять слова, І враження, пристебнуті до них, Відкриється дорога польова, Якою ходить ранком тихий сміх. Без давніх і набридливих затій, Та зморшками на старому чолі, Я стану пилом на дорозі цій, І подорожник випущу з землі. [Приєднана картинка]

Мені так мало випитого дня, Мені так мало висохлих очей, І от вже місяць – дике цуценя, Щось скавучить про загадки ночей. Тримає вітер захмелілий бас, І зваблює мовчанкою пітьма, Але чомусь я чую знову Вас, Хоча на голос й натяку нема.[Приєднана картинка]

А мені б снігу трохи, Трохи слів, трохи чаю, Тихих сонячних кроків По ребру небокраю, Трохи віри святої, Невмирущої правди, І надії живої. Хоч маленької. Завжди.[Приєднана картинка]

За вікном хизується природа, Стукає морозом у вікно. Мінус вісім. То хіба негода? Мінус погляд – це уже воно. Сніговій, бурхливий та безжальний, То не ворог, там емоцій брак, Мінус дотик – то уже печально, Мінус голос – вже недобрий знак. Мінус думка – почорніла днина, За здоровим глуздом загуло. Мінус згадка – і нема людини, Начебто її і не було.[Приєднана картинка]

Колір небес – Мак, Білить траву Іній, Кава краде Смак, Сонні повзуть Тіні. Знову хвилин Брак, Спогад летить Димний… Я ще живий? Так, Тільки в душі Зимний.[Приєднана картинка]

Червоний вечір, небо і земля, Чорніє ліс крихкий на видноколі, Дорожня вигинається петля І захід мастить китиця тополі. Сіріє сніг у виярках узбіч (ізнов сезонів сплуталися дати), А вдалині повзе неквапно ніч, Чого невідворотній поспішати? Вже силуети тіні простяга, І сонна мить ворожить загадково, Та у душі ще стукає жага До кольорів, до дива і до слова.[Приєднана картинка]

А кажуть, скоро будуть завірюхи Та білі, наче цукор, килими, Щось ночі шепотітимуть на вухо Та тихо шурхотітимуть крильми. А кажуть, скоро буде щось із нами. Хай кажуть. Буде, поки живемо, Вбиваючи короткими листами Розлуки тлін та відстаней ярмо. Не треба всього у собі тримати, Живим думкам потрібний вільний рух. Мовчати? Нащо? В світі слів багато, Ще більше, ніж зимових завірюх.[Приєднана картинка]