Сховано місто в туман, Ходять не люди, а привиди, Пише природа роман (про зачароване нібито). Час заморожений збіг, Я насолоджуюсь втіхою, Сірий докришую сніг, І нереальністю дихаю.[Приєднана картинка]

Снігом сіється ніч. Все. Нарешті перерва Від подій. Від людей. Від небажаних слів. Я повісив хреста На сталевого нерва, Помолився на сон, Що над вухом дзвенів. Сьорбнув чорне питво Несолодкого чаю, Нагострив олівець Та й лишив на столі. Знов писати листа? А для чого? Не знаю. Хто його забере, Щоб тримати в теплі? Посміхнуться йому? Відкладуть на майбутнє? Чи назавжди зітруть Зі своєї душі? Снігом сіється ніч, І...

Читати далі...

Вночі я вийшов на мороз, Ховаючи у шапку вуха, Щось тихо шепотів Христос Мені, та я його не слухав. Трощили ноги карамель Із перестудженого льоду, І вікна затишних осель На сни пропонували моду. Я вірив вікнам тим чужим (я вірю всім немов дітисько), І думки розчинявся дим, І нахилялось небо низько.[Приєднана картинка]

Сезон загублених безсонь І запорошеного світу, Сезон обвітрених долонь І теплих спогадів про літо, Червоних дат в календарях, Де пісня ходить за луною, Де сяє свято у домах, І називається зимою.[Приєднана картинка]

Морозні квіти – дивний натюрморт, Поволі стигне із думок вечеря, Біжить у небі місяць – жовтий хорт, І променями шкрябає у двері. Чого тобі, приблудо? Я не сам, У мене зараз спогад у вітальні, Іди туди, де вірять чудесам, І притчі вигодовують повчальні. Іди хутчіш на пошуки земель, Де тішать світ хорошими вістями, А квіти-но залиш, вони – модель Мого життя, крихкого до нестями.[Приєднана картинка]

Я натягнув свого кашкета, Лишився з ніччю сам-на-сам, Складали ліхтарі букета І дарували небесам. Асфальтом тішилися кроки, Хмарини вітер підганя, Не було шуму та мороки, Як зазвичай бува у дня. Не було старої гризоти Та непотрібних зовсім слів, Лише залюблений в роботу Мороз калюжі мовчки склив.[Приєднана картинка]

Мороз та сніг – вся відповідь зимова На спробу дочекатися тепла, Читає вітер західний промову І подихом кришталь лоскоче скла. Дивлюся в небо, в хмарах застрягаю, Та зустрічаю сонячні сліди, Тому і досі ще надію маю Знайти шляхи у янгольські сади. І хай довкруж чужі проносить душі, Які моя ніяк не перейма, Зима як я – така скороминуща, Що часу ображатися нема.[Приєднана картинка]

Я бачив сніг. Я смакував Його природу кришталеву, І настрій білий-білий мав, Хоч небо й тиснуло свинцеве. Ходив по небокраю дзвін, Здавався вітер нехолодним, Я сніг ловив і був як він: Живим і трохи старомодним.[Приєднана картинка]

Добігає день короткозорий, Небо снігом сіється скляне, Я тихенько з вербами говорю, Верби мовчки слухають мене. Підростає снігова перука, Буде чим хвалитись уночі, І не чути у повітрі звуку, Верби – дуже вдячні слухачі. Люди ловлять десь щасливі миті, І, допоки вдача ще клює, Часу в них нема поговорити, Добре, що у мене верби є.[Приєднана картинка]

Ворожить небо на погоду, Несе ріка холодний хром, Червоний місяць йде по воду І тихо дзенькає відром, Малює тіні огорожам, Стовпам, будинкам і мені, І відчуваю я що зможу Почути спів у вишині.[Приєднана картинка]