Кажуть, буде весна, Кажуть, що незабаром, Заховає сніги До майбутніх часів, В синє поле небес Вийдуть пастися хмари, Заголосять птахи У мовчанні лісів. Кажуть, все зацвіте, Не одразу, потроху, Перших райдуг розквітнуть Крихкі вітражі… Кажуть, буде весна – Незамінна епоха Для замерзлої взимку Живої душі.[Приєднана картинка]

Із того сну, в якому є надія, Із тих думок, яких не знає яв, Я виганяв учора лиходія, Який мене підступно обікрав. А він не хтів, а він ішов поволі, Дивився гордовито, мов нарцис, І звався лиходій незвично – Доля, І теревенів щось собі під ніс. [Приєднана картинка]

Я відправляю пошту голубину, Накручую на лапку папірець, Якійсь сновида йде до магазину, Пожований та синій, наче мрець. Йому аби омріяна чекушка, А там летить нехай до пекла світ, І день оцей, і жінка-попелюшка, І нею приготовлений обід. Нехай усе у тому тоне вирі, Як у душі немає висоти… А я тримаю голуба і вірю, Що Бог читає всі мої листи. [Приєднана картинка]

Сьогодні буде не до снігу, І не до вуличної ласки, Я помандрую в давню книгу, В якій ніхто не носить маски, В якій реальне нереальне, В якій омріяне – здійсненне, І не виношують брутальне, І не примножують буденне.[Приєднана картинка]

Я снігу взяв маленьку грудку, Блукали хмари кочові, Бадьорий півень грав побудку У ще зачиненім хліві. На сході бавилось червоне, Гуляв слабенький морозець, Якась замріяна ворона Молилась на черствий хлібець. В думках ішли до немовляти Непосидючі мудреці, А я продовжував стояти, І грудка танула в руці.[Приєднана картинка]

Життя потроху змінювало моди, Безсмертний час від стомленості млів, Дивилися з минулого народи Зіницями пожовклих черепів, Старе рипіло колесо сансари (комусь не пощастить – ото печаль…) Сліпців духовних бігали отари, Через святих Господь читав мораль, З натхненням розкидалося каміння, Весна сади топила у красі, І знов у двері стукало Спасіння, Та надто тихо – чули не усі…[Приєднана картинка]

Ідуть роки – затяті людолови, Старіє світ і молиться богам, Та сподіваюсь, все у Вас чудово, І сонце добре й досі світить Вам, Що небо Вам сміється яснооке, Життя та сни негоди обмина, Й на те, що Ваша тінь не одинока І з нею завжди поруч ще одна. [Приєднана картинка]

Долю читаю, Гортаю листки, Вірую в небо І вірю в думки, В сонце і місяць, У зливи, сніги, Вірю в спокуту, У користь жаги. Вірю у душі (які вже там є), Вірю у серце Велике твоє, Вірю у радість І правду гірку… Віру розділиш зі мною Таку?[Приєднана картинка]

Усі щось просять, мовчки або вголос, І гордість на заваді не стоїть. Хтось хоче, щоб вродив багатше колос, А хтось чуже забрати має хіть. Один на стрічках вулиць жебракує, Отримає хлібину – і вже рай, А інший ситий, грошенят бракує, Та завжди мало, скільки не віддай. І кожному вгодити – нереально, В гонитві за тілесним – всі чужі. Це світ речей. Цей світ – матеріальний, Творився духом, та не для душі. А де для неї здибати спокуту? За зорепадом бігти...

Читати далі...

Стосунки з’їдаються млою Та словом, з народження хворим, Брехня не буває святою, Як бруд не буває прозорим. Здається, що це неважливо, Здається, ну що тут такого? Та душі, до того щасливі, Стають неприродні та вбогі. І сказано так непомітно, І посмішка світла, і очі, А серце… А серце не квітне Та більше нічого не хоче. Як можна хотіти роздерте? Що може убите уміти? Мабуть, ті, що брешуть, по смерті Уже не збираються жити.[Приєднана картинка]