Снігом сіється ніч...

Снігом сіється ніч.

Все. Нарешті перерва

Від подій. Від людей.

Від небажаних слів.

Я повісив хреста

На сталевого нерва,

Помолився на сон,

Що над вухом дзвенів.

Сьорбнув чорне питво

Несолодкого чаю,

Нагострив олівець

Та й лишив на столі.

Знов писати листа?

А для чого? Не знаю.

Хто його забере,

Щоб тримати в теплі?

Посміхнуться йому?

Відкладуть на майбутнє?

Чи назавжди зітруть

Зі своєї душі?

Снігом сіється ніч,

І хвилини нечутні

Оминають мій дім,

Мовчазні і чужі.