Снігом
сіється ніч.
Все. Нарешті
перерва
Від подій.
Від людей.
Від небажаних
слів.
Я повісив
хреста
На сталевого
нерва,
Помолився на
сон,
Що над вухом
дзвенів.
Сьорбнув
чорне питво
Несолодкого
чаю,
Нагострив
олівець
Та й лишив на
столі.
Знов писати
листа?
А для чого?
Не знаю.
Хто його
забере,
Щоб тримати в
теплі?
Посміхнуться
йому?
Відкладуть на
майбутнє?
Чи назавжди
зітруть
Зі своєї
душі?
Снігом
сіється ніч,
І...
Читати далі...