Я натягнув старого светра, Дражнився березневий сніг, В сусідів бубоніло ретро, І час кудись поволі біг. Дрімало у руці люстерко, Являло фізію пісну, Хотілось чаю та цукерку, А більше – подушки і сну. Простудою свербіло в носі, До мозку лізла чортівня, І незачесане волосся Початого лякалось дня. [Приєднана картинка]

Ось і прапор чужий… Каноніри, до бою! Досить снів, досить мрій, Трусонемо добою! Лячно, юнго? Еге ж… Та повір командиру, Вороги люди теж, Отже, смертні у міру. Діставай свою лють, Що тих зайд переборе, Хай той день проклянуть, Як побачили море! [Приєднана картинка]

За повелінням Саваофа, Що всім завдання роздає, Ходив я вчора на Голгофу, Дивився як і що там є. Писали правду люди древні Про охорону, крики гав, Тілесні муки та душевні, Порожні погляди роззяв. А головне, що чув я Слово, Що в небо кинули вуста… Та потім вигнали, бо знову Прийшов туди я без хреста.[Приєднана картинка]

Ти не кажи, Що щось бува невчасно, Не накликай На світ надій біди, Пройдуть дощі, Земля уродить рясно, І ми пожнемо Посмішок плоди.[Приєднана картинка]

Я гадав за польотом птахів, Сподівався, як всі, на удачу, Сонце гріло долоні дахів, Голоси розбігались дитячі, Тиху музику вітер носив І давніші зализував рани, Й не було на Землі королів, Захололих сердець і омани.[Приєднана картинка]

Як сніг за вікнами розтане, Й весна накриє небосхил, Моєї мрії більш не стане, Яка ж то мрія, як без крил? Прокреслять чорну ніч сузір’я, Байдужість буде стрижнем снів, І рознесе по світу пір’я Із недописаних віршів. [Приєднана картинка]

Гарячий вечір, охолонь! Почуй, що музика шепоче, Це танець стиснутих долонь І ніжних поглядів у очі. Жени-но скепсис свій чимдуж, Залиш на потім важкість слова, Це танець дотиків і душ, Які звело невипадково. В цій музиці фінал безсонь, Вона відверта і правдива… Гарячий вечір, охолонь, Не заважай сьогодні диву.Ілюстрація - кадр з кліпу гурту "Coldplay" "Gravity"[Приєднана картинка]

День туманом трохи змазаний, Вечір буде теж таким, Я пишу про недосказане, Видихаю думки дим. Може, диво наворожиться, Ну хоч раз за сотні літ, Якщо думці моїй можеться, То чому не зможе світ?[Приєднана картинка]

Підперши світ утомленим плечем, Змочивши лоба потічками солі, Я мандрував країною нікчем, Шукав там крихти гідності і волі. Стираючи підошви падав з ніг, На світло сподівався у фіналі, Але нікчеми славили батіг, Й духовністю нікчемність називали.[Приєднана картинка]

Як добре, що придумали сніги, Морозне небо, спогади про літо, Повітря невідчутної ваги, І враження, смачні та соковиті, Дзвінкий, напівпрозоро-синій лід, Вогонь у грубці і вечірню втому… Як добре, що придумали цей світ, Та ще й мене придумали у ньому.[Приєднана картинка]