Лукрецій Тит уже не пише. Лукрецій Тит уже не тут. Його слова змінила тиша, і помінявся снів маршрут. Вже в моді інші насолоди, світліша темрява ночей, хоч не змінилася природа колись описаних речей. Так само чути голос люті, є і розумні, і дуби, і до страхів своїх прикуті, як у минулому, раби. Тит Лукрецій Кар – давньоримський поет та філософ, автор твору «Про природу речей»[Приєднана картинка]

Чи це судьба, чи просто збіг,що я не знаю й досі хто Ви.Якби ж я знав.Якби ж я мігтим небесам складать умови,В того великого Ніщо,яке від віку безіменне,я б точно випитав,пощоВи тиха загадка для мене.малюнок Рене Груа[Приєднана картинка]

День напився сьогодні, нарешті, вина,і лягає, вдоволено-п'яний,Ходить парком порожнім якась дивина,тягне з яру сорочку туману.Крутить темрява в затінку сонне кіно.Заклопотанність втомлена гасне.І останніх годин проростає зерно.Трохи сиро. І просто прекрасно.[Приєднана картинка]

Ховало сонце об’єктив,Летіли хмари – сірі душі,Сьогодні снігу світ хотів,Виходив дощ, і той не дуже.Весна далеко десь ішлаІ лютий був не зовсім лютим,Бажалось чайного теплаІ слів тепло хоч раз почути.[Приєднана картинка]

Лютий. Світань. Неділя.Серця знайомий зліт.Бігає сонце в милі,дивиться, як там світ.Глухо бурмоче траса,цей ненаситний звір,хтось вибива паласа,тільки дратує двір.Музика звідкись лине.Ходором ходить сміх:то звеселивсь хлопчина,в нього, нарешті, сніг.[Приєднана картинка]

Неба розкрита рана.Вітер пасе овець.Оком Альдебаранудивиться в ніч Тілець.Топить долину мряка.Часу тремтить хода.Стогне якась гілляка,певне про щось згада.То є не вічним? Знаю.Поки душа живанавіть краплина раюможе творить дива.[Приєднана картинка]

Пий, друже, слів моїх вино,покинь думок марудство,хоч ми з тобою вже давнов червоній книзі людства.Не вір у всеосяжність змов.Не вір зіркам і датам.До нас ще й досі не прийшовпаталогоанатом.Він іншій служить ще біді,у інші дише лиця.Ну а як прийде... що ж... тодізустрінем, як годиться.[Приєднана картинка]

У небі хмари - купою(божествене безе!)Асфальтом коник гупає,щось возиком везе.Доріжка сохне росяна.Короткий день дріма.Чи то зима, чи осенізавершення нема.Нема чомусь морозика,нема весняних сліз.Є хмари й коник з возиком.Цікаво, що він віз?[Приєднана картинка]

Йдемо у поле, де душавід щастя бігає кругами,Де хмару місячне лошажмакує вогкими губами.Де небокраю в’ється нить,дріма у травах сон-приблуда,І час поволі цокотить,не поспішаючи нікуди.Де чародій-туман житамсорочку шиє ясно-сіру.Йдемо у поле, бо містамуже давно нема довіри.[Приєднана картинка]

Спи, зайчику. Заплющ розумні очі.Поринь у царство мальовничих див.Он, чуєш, як котусик наш муркоче?Він мишку уві сні уже зловив.Давай накриєм ніженьку побиту,ще заживе історія сумна.Ще буде все: і літо, і до літа,а осінь хай тебе іще не зна.Хай не бруднить думки твої гризота,для неї ще не зроджено доби.А зараз спи. Така твоя робота.Спи, зайчику маленький. Просто спи.[Приєднана картинка]