Дзвони із неба линуть,
Віщають веселу новину.
Спів ангелів чути з небес,
Радійте!Христос воскрес!
Молитва увись злітає,
Весь Всесвіт Його прославляє
Піснями відкритих сердець.
Радійте!Христос воскрес!
У ці найсвітліші хвилини
Хай кожен з нас душу відчинить.
Світ радістю сповнився днесь.
Радійте!Христос воскрес!
Він кличе до кожного серця,
І з нами навік зостається
Вогнем благодатним з небес.
Радійте!Христос воскрес!
Нехай кожен день розпочинається радістю наступаючого чистого світанку,
Триває у щасті сонячного полудня,і закінчується сутінками задоволення від прожитого дня. Нехай у Великодньому кошику буде місце не лише для писанок,але й для теплих слів і щирих усмішок. Нехай воскреслий Господь принесе у кожен дім, у кожне серце мир,злагоду,взаєморозуміння і любов. Всім смачної Паски,гарного настрою і веселих свят!
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Навіщо цей дощ із неба ллється?
Навіщо у ньому розчиниться серце?
Навіщо слова?Беззахисні звуки…
Навіщо ця зустріч?Навіщо розлука?
Навіщо хвилини у вічність летять?
Так швидко і так нестримно?...
Краплини дощу по вікнах біжать,
Вони вже нічого не змінять.
Навіщо цей погляд кудись в далечінь?
Навіщо безглузді питання?
Там,де було світло,лишилась лиш тінь
Розбитого вщент бажання.
Один лишь вопрос: ”Почему?!”
Душа умирает от боли.
Я слёз удержать не могу.
Позволь разделить их с Тобою.
К тебе поклонится спешат,
И славят Тебя устами.
О чём же сердца говорят,
Целуя святые раны?
Душа от обиды кричит,
Моля за людей прощенья.
Чьё сердце упрямо молчит,
Прошу я за всех во смиреньи.
За тех,кто Тебя не знает,
Кто в пустозвоне веселья
Вселенскую скорбь проживает,
Любовь предавая забвению.
Я времени не ощущаю…
Очами раскрытой души
Я крестный Твой путь созерцаю
В безмолвной сердечной тиши.
Спасения нашего Вестник,
Навеки ты смерть сокрушишь.
И вскоре во славе воскреснешь!
Но прежде на крест поспешишь…
Ти досі лиш її одну кохаєш.
Вона у твоїх мріях і у снах.
Ти її погляд у чужих очах шукаєш,
Не розуміючи,що в неї інший шлях.
Новій красуні серце розбиваєш,
Даруєш квіти і казкову ніч.
Та свого серця їй не відкриваєш,
В черговий раз відпустиш й промовчиш.
Як далі жити з цим – і сам не знаєш.
Ти її вибір не пробачив до сих пір.
Цей фанатизм коханням називаєш,
І свою душу виливаєш на папір.
Роки летять.Та з тягарем образи
Продовжуєш ти по життю іти.
Ти звик отримувати все й відразу,
Та лиш її взаємності не зможеш досягти.
Не вистачає мужності зізнатись,
Що в дійсності у серці ти несеш.
Адже ти зовсім не її кохаєш,
Ти свою гордість любиш над усе.
Увись…Туди,де слів нема.
Розправивши свободи крила.
Туди,де заздрощів стіна
Дістатися би не зуміла.
Увись…Та ні…Іще не час.
Молитва до небес злітає.
Пробач,Спасителю,Ти нас,
Що за свої гріхи на Тебе нарікаєм.
Зневіра,ненависть і злість
Серця до краю наповняють.
І ось дві тисячі вже літ
Тебе безжально розпинають.
Пробач за те,що в морі сліз
І крові світ цей потопає.
Ти світло і любов йому приніс,
А він ще й досі в темряві блукає.
Терпіння й сліз моїх не забирай.
Лише навчи з Тобою їх ділити.
Дозволь страждання Твого час
Спаситель мій,з Тобою пережити.
Ти під Хрестом упав не раз,
Гріхами нашими до нього був прибитий.
Прошу,пробач,за те,Любове,нас,
Що ми й самі себе не здатні полюбити…
Я у всесвіті очей розчинилась,
У безодні синіх мрій заблудилась.
У ті очі,наче в дзеркало,дивилась.
З них любов рікою в серце пролилась.
Я до уст твоїх медових торкнулась,
І в кохання океані потонула.
Ми дорогами далекими блукали,
Поки цю стежинку відшукали.
Не сльоза це – ніжності краплинка,
Це мого сердЕнька половинка.
Ти впіймав її гарячим поцілунком,
То ж нехай тобі буде дарунком.
Ты с нетерпеньем встречи ждал,
Хотя б мгновенье с ней быть рядом.
Но в сердце боль лишь ощущал,
Когда к тебе касалась взглядом.
Душа рвалАсь,а ты молчал,
Скрывая слёзы за улыбкой.
Лишь тихо взглядом провожал,
Боясь назвать любовь ошибкой.
За руль садился и курил,
Мечтая вновь её увидеть.
Держался из последних сил,
Боясь признанием обидеть.
Увы,ты слишком долго ждал,
И о твоей любви она не знала.
Кто не успел,тот опоздал,
Не о тебе совсем она мечтала.
И в чём теперь её вина?
Зачем словами ранишь душу?
Ты понял – не твоя она…
Её покой решил нарушить.
Быть может,горечь твою смыть
Её слеза тебе поможет…
За боль любовью заплатить
Пойми,она уже не сможет.
Весна чарує і п’янить,
Даруючи надій намисто.
І так звабливо мерехтить
Вечірніми вогнями місто.
Кохання й кави аромат
Між вуличками тут кружляє.
І мрій нестримний зорепад
Закохані серця єднає.
Дзвенить останній вже трамвай.
Нагадує – пора прощатись.
Час, зупинися, зачекай!
Я хочу в миті цій зостатись.
Повільно містом сон ступає.
Малює сині візерунки.
А нас так палко зігрівають
Під Львівським небом поцілунки.
