Я із надій будую човен, І вже немовби наяву З тобою, ніжний, срібномовен, По морю радості пливу. І гомонять навколо хвилі, З бортів човна змивають мох, І ми з тобою вже не в силі Буть нещасливими удвох. І ти ясна, і я прозорий, І душі наші мов пісні, І світ великий, неозорий Належить нам – тобі й мені. О море радості безкрає, Чи я тебе перепливу? Якби того, що в мріях маю, Хоч краплю мати наяву.
( Василь Симоненко )
Нехай на Різдво добрий Бог намалює щастя на нашому обличчі Нехай до нас легенько , але безперервно Торкається Любов Нехай Мрії линуть високо вгору І сповняються...
За столом сім’я зібралась
І лунає коляда.
Як сонце, входить
Щастя, радість і любов.
І нехай у вашій хаті
Кожен буде рад й здоров.
Побажати хочу всього
В наступаючий цей рік.
І нехай вам буде краще
В ньому жить, аніж торік.
ВЕСЕЛИХ СВЯТ !
ХРИСТОС РОЖДАЄТЬСЯ ! СЛАВИМО ЙОГО !
Свята вечеря. 
Ця трапеза є містичне об’єднання із Богом усього роду людського
в багатьох його поколіннях: мертвих , живих і ненароджених
В заметах снігових замріялись хати,
У вікнах мерехтять вогні з ялини,-
Прослухавшись молитви всіх святих,
Сідає до вечері вся родина.
Христос родився! Радісне вітання В безодні синій, сповнений краси, Засяла зірочка різдвяна Радіють всі - великі і малі!
Полинь, молитво, в Україну До тих далеких, рідних сіл і міст! Хай об’єднає серцем нас усіх В думках і почуттях цей Благовіст!
З наступаючим Різдвом Христовим усіх. Христос рождається ! Славімо Його !
Вітаю Всіх із Новим роком, З усіма Різдвяними Святами! Нехай життя із кожним кроком Ваш дім наповнює скарбами! Хай сонце радо Вас вітає, Кує зозуля літ багато, Здоров’я з пишним короваєм Приходить в будні і на свято! Нехай тепло людських сердець Вам душу щиро зігріває, І переможних справ вінець Хай Вашу голову вінчає! Хай ширшим стане друзів коло: Протягне руку всякий стрічний, І буде кожен день казковим Як ніч Різдвяна й Новорічна!
КРИЛА
А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари. В цьому, напевно, правда пташина... А як же людина? А що ж людина? Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має! Вони, ті крила, не з пуху-пір"я, А з правди, чесноти і довір"я. У кого - з вірності у коханні. У кого - з вічного поривання. У кого - з щирості до роботи. У кого - з щедрості на турботи. У кого - з пісні, або з надії, Або з поезії, або з мрії. Людина нібито не літає... А крила має. А крила має!
ЛІНА КОСТЕНКО
ДУМА СКОВОРОДИ Блакитний світ — як блекота, Блакитний світ — звечірнів. З тобою ж — тільки той і та, і тільки те, що вірне. Чи йми їм віри чи не йми — вони живуть, як п'ють. Живуть сами і ждуть сами, сами себе кують. А все те — хто ти, що ти сам, а все те — ким би стати? — Однаково: філософом чи й до отари пастирем. Однаковісінько. Пусте. Живеш — і жий, і доста. Коли ти сам собі ростеш, і сам себе не просиш. Бо є і зорі угорі, і небо є вечірнє. І є поріг, низький, як гріх, тобі єдино вірний.
Отак живу: як мавпа серед мавп - чолом прогрішним із тавром зажури все б'юся об тверді камінні мури, як їхній раб, як раб, як ниций раб. Повз мене ходять мавпи чередою, у них хода поважна, нешвидка. Сказитись легше, аніж буть собою, бо ж ні зубила, ані молотка. О Боже праведний, важка докука - сліпорожденним розумом збагнуть: ти в цьому світі - лиш кавалок муки, отерплий і розріджений, мов ртуть.
Василь Стус
ПАМ"ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933р 
ЦЕ НАША ІСТОРІЯ !
ЦЕ НАША ТРАГЕДІЯ !
ЦЕ НАША ЗЕМЛЯ - НАША УКРАЇНА !
ЦЕ НАШІ ГЕРОЇ !
ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ !!
Ти несись, мій спів, з мольбою, В небо відлітай. І на тихую розмову Вийди, мила в гай. А в гаю гримить, стихає Пісня солов'я, Тож він милу викликає, Молить, як і я. ( Володимир Александров )
Я научилась просто, мудро жить,
Смотреть на небо и молиться Богу,
И долго перед вечером бродить,
Чтоб утомить ненужную тревогу.
Когда шуршат в овраге лопухи
И никнет гроздь рябины желто-красной,
Слагаю я веселые стихи
О жизни тленной, тленной и прекрасной.
Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь
Пушистый кот, мурлыкает умильней,
И яркий загорается огонь
На башенке озерной лесопильни.
Лишь изредка прорезывает тишь
Крик аиста, слетевшего на крышу.
И если в дверь мою ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.
Анна Ахматова (1912)
