Зима_Свята наближаються_Колядки 

В дорогу, в дорогу! Іду, моя доле! Чи цвітами піду, чи терня поколе, чи певно там зайду, чи щастя там найду,- іду, де побачив мету. Не вернусь з дороги, хоч мучить тривога: чи справді до щастя веде ся дорога, чи гідне є муки, і бою, й розпуки  се щастя, що я єго жду. Як найду єго, порівняюсь з метою — все горе забуду за хвилі спокою...

Осип Маковей

Они влюблены и счастливы.

Он:

“Когда тебя нет, мне кажется - ты просто вышла  в соседнюю комнату“.

Она:

 

Не прикладай стільки зусиль, все найпрекрасніше  стається   неочікувано.

Можливо Бог хоче , щоб ми зустрічали не тих людей до того, як зустрінемо

ту єдину людину , щоб коли це станеться , ми були вдячні.

 Я люблю тебе не за те , хто Ти , а за те , хто Я , коли Я з Тобою.

Габріель Гарсія Маркес

Стояла я і слухала весну, Весна мені багато говорила, Співала пісню дзвінку, голосну То знов таємно-тихо шепотіла. Вона мені співала про любов, Про молодощі, радощі, надії, Вона мені переспівала знов Те, що давно мені співали мрії.

( Леся Українка )

 

  

http://blog.i.ua/user/1727364/430165/ 

                                         

  

                                                              

    

АЙСТРИ 

Опівночі айстри в саду розцвіли...  Умились росою, вінки одягли, І стали рожевого ранку чекать, І в райдугу барвів життя убирать... І марили айстри в розкішнім півсні Про трави шовкові, про сонячні дні, - І в мріях ввижалась їм казка ясна, Де квіти не в'януть, де вічна весна... Так марили айстри в саду восени, Так марили айстри і ждали весни... А ранок стрівав їх холодним дощем, І плакав десь вітер в саду за кущем... І вгледіли айстри, що вколо - тюрма... І вгледіли айстри, що жити дарма, - Схилились і вмерли... І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над рештками їх!..

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ

Живи і нічого не бійся, Твори, сподівайся, надійся, Бо тільки тоді ти життя відкриваєш, Коли ти цього не чекаєш....

Мороз и солнце; день чудесный! Еще ты дремлешь, друг прелестный - Пора, красавица, проснись: Открой сомкнуты негой взоры Навстречу северной Авроры, Звездою севера явись! Вечор, ты помнишь, вьюга злилась, На мутном небе мгла носилась; Луна, как бледное пятно, Сквозь тучи мрачные желтела, И ты печальная сидела - А нынче... погляди в окно:

Под голубыми небесами Великолепными коврами, Блестя на солнце, снег лежит; Прозрачный лес один чернеет, И ель сквозь иней зеленеет, И речка подо льдом блестит. Вся комната янтарным блеском Озарена. Веселым треском Трещит затопленная печь. Приятно думать у лежанки. Но знаешь: не велеть ли в санки Кобылку бурую запречь?

Скользя по утреннему снегу, Друг милый, предадимся бегу Нетерпеливого коня И навестим поля пустые, Леса, недавно столь густые, И берег, милый для меня.

Александр Пушкин 1829

І день і вік однаково минають. Не задержать нам хвилі. Кожна мить знов родить другу мить, і перша в другій спить, обі у третій, та, як вежа, час виростає й меж не має й нас німить.

Так на минулого й майбутнього раменах повішено, мов плахту, долю нашу. Ми — ланцюга поодинокі звена, ми — відтинок малий зі стрічки часу.

Це наших днів звичайна тут дорога, не падає ніщо до безвісті води. Віддати треба нам життю щомога, а треба кожному, ще поки молодий.

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте, не кидає ще тіні дерево зневіри. Хоч знає, що морози, серце вірує проте і ліктями ужитку правди ще не мірить.

Для молодих плечей легкий є неба в’юк, в одноманітності не явиться нам позіх. О, не словами уст, але словами рук співати будем пісню на житті порозі.

Вітай життя! Що більш даєш, і щастя, і красу, і сум, і горе. В мені юний пал не вмер ще. Вітай життя! І на привіт тобі я понесу м’яке, та в панцир крицевий закуте серце.

( Богдан-Ігор АНТОНИЧ )