О, мой застенчивый герой, ты ловко избежал позора. Как долго я играла роль, Не опираясь на партнера! К проклятой помощи твоей я не прибегнула ни разу. Среди кулис, среди теней ты спасся, незаметный глазу. Но в этом сраме и бреду я шла пред публикой жестокой - все на беду, все на виду, все в этой роли одинокой. О, как ты гоготал, партер! Ты не прощал мне очевидность бесстыжую моих потерь, моей улыбки безобидность. И жадно шли твои стада напиться из моей печали. Одна...

Читати далі...

Перециклю циклею цикл життя, Чітко викладу в ряд дощечки долі... Перелічу, складу... Мені Бог - суддя! Архітектор життя... Доволі! Досить гратися в пазли, Складати накриво Візерунки любові І долі узори. Я - живу без судоми, І без надриву! І тебе також - Досить! Доволі...

Маки червоні моєї душі Яскраві, гарячі, такі небезпечні - Мов краплини любові, Що кров'ю сочить, Мов на вістрі свідомої втечі. І у комині наших утрачених днів Запалають вогнем незабутності. І у попелі згаслих твоїх почуттів, І в моїй уявній розпутності.

Потребую тебе. Щодня. Щогодини. Щомиті. По краєчку свідомості Бродять химери розмиті, Розпорошені обриси, Розворушені образи... І сумні, і веселі, І голодні, і ситі... Потребую очей твоїх і руки. Ти - коханий. Єдиний такий, Щоб із сміхом, із болем, із жалем На моїх карбувався скрижалях. Щоб отак - зачепив! Щоб отак - не любив! Щоб отак - цілував. Поривався. Вертався. Кохав. Шаленів. Розмірковував. Спав. Й болем вічним у серце лягав.

Я по колу ходжу, Немов зачарована, І до слів дослухаюсь, У очі дивлюсь... Я тобою - відмічена І - затаврована. Я тебе - так безмежно, Відверто - люблю! Сипле сумніви день, Перекочує роздуми, І зринають щовечора Спогади злі... Я тебе - не люблю - Захолодженим розумом, Візерунками глузду На морозному склі. Ти - моє каяття. Ти - моє перехрестя. Ти - любов, на яку Я чекала роки... Моя згуба. Мій біль. Моя віра. І хрест мій. Дивовижний дарунок, Незбагненний такий...

Ну ось й зірвалась із обриву! Й мою руду тифозну гриву - Розхристану і непокірну - Положено на плаху Жорстокою юрбою. Одним-єдиним махом! За те лиш, що була з тобою. За те, що я - невдаха В словах, у вчинках... Для людей Я не осяйний Прометей, А лиш підступний, хитрий злодій, Співець примарної свободи. По шиї - точеним мечем! Знесли... Залишилось іще Маленьке серце в грудях. Ще - б'ється... І - осудять, Що стугонить іще воно. Доп'ю отруєне вино, Молитву тихо прокажу Й...

Читати далі...

Спалахнуло - згоріло - зітліло... Димом в небо пішло. Схаменулося серце! А тіло - Загубило роздерте крило. Те, що зліва. А справа - тріпоче іще. Та з одним - не злетіти. І судомить, сочиться роздерте плече... Не смертельно. Буду ще жити! Притрусити попелом сивим Свіжу рану гарячу... Не ячіти над цим розривом... Я - сміюся! Не плачу! ...не плачу...

Сріблясте, блискуче і сліпуче, грайливе і живе, немов неспокійна ртуть - море... У гарячих променях сонця, що хилиться до заходу... Плюскоче і збурюється легенькими хвильками на сонячній доріжці... А ближче до берега - підіймає легким прибоєм хвилі і крадеться мільйонами білих рухливих пальчиків по мокрому піску... Лащиться. Перебирає дрібні камінці і мушлі, проситься і припадає до ніг... І, у німому очікуванні, з легким шелестом відринає назад, клубочиться вирвами, і знову у вічній надії...

Читати далі...

До самотності звикаєш... В ній, мов в коконі, живеш. Серце болем вже не краєш. Й що посієш - те й пожнеш. Ні тобі - дощів розливи, Ні - гарячий суховій. Мають щастя - лиш сміливі - У веселці своїх мрій! А самотність - це самотність. Сам - лягаєш. Сам - встаєш. Це уже - невідворотність. І не знаєш, чи й живеш...

Солодкий мій. Солоний мій. Гіркий... Мій рідний. Мій єдиний. Мій - чужий. Мій спогад. Біль. Мій страх. Я - лиш в тобі. В твоїх очах Шукаю Відгуки надії... І сподіватися Не смію - На спалах, На хмільну зорю. В любові Спрагло Я згорю. У снів Осінньому вогні. Гіркий мій сум, Ти - ще в мені...