Сто рецептів почуттів, Сто рецептів - болю Сто твоїх і моїх - світів І лиш один - любові... Сто митей самотності, Сто років мовчання, Сто табу і умовностей, І лише одне - кохання. Сто доторків, сто цілунків, сто гарячих у серце комет, сто мелодій, сто малюнків... Сто кроків - назад, і лиш один вперед...

Стерти твій номер із телефонної книжки... Стерти тебе - із пам'яті і із життя... Зв'язати сталевим обручем груди - і ночами плакати нишком, І визбирувати зернята чорного жалю і каяття. Розправити крила увечері - й тихо злетіти з вікна, залопотіти униз... заячіти, заскиглити, затужити... У груди - безжально й відверто так - б'є весна! а мені - без тебе - просто не хочеться жити...

Весна булахолодною й далекою,Туманом духм'янілаі дощем.Дражнила першоюоманливою спекою,Й снувала в серцізамокрілий щем.Вогке повітрядихало застудою,Тополі дихаливідлунням полину...І свіжим духомвходило у грудиЧекання на любов - і на весну.Така - очікувана,І така - невтримна!І хмарами солодкими - хмільна.Реальна - ось! - І десь - така незрима,Моя, любов'ю зібгана,весна!(написане навесні....)

Мовчиш? Мовчиш! Мої слова - то біль, то розпач, вічна мука. А завтра - знову ти засклиш душі озера. І розлука постане болем - злим, холодним поміж словами у жалю... І йтимуть викупом голодним три слова - я тебе люблю...

Чому, скажи мені - чому - я знов пишу тобі - пробач? В гіркім задушливім диму Сную очима сивий плач. Ятрю думки, виймаю серце... Перечитала сто разів твоє - написане, і - стерте, Все те, що ти сказать не смів... Моє - написане у спразі, Коли душа, мов звір, кричить... Твої...мої... слова - не справжні! ...Холодні сполохи душі...

Ти кажеш, що сумна - занадто, В словах ще болю - забагато, В житті ще радості - замало. Ішла... спіткнулась... впала... Болить! Та я - не плачу! Ні! Не думай, я не плачу! Хоч серце нищиться в вогні, Ти сліз моїх - не бачиш. А що тобі кажу - то все Снігами завтра занесе. І я - сміюсь! Радію в зливі Буденних сіростей щасливих! Пульсую райдужно! Й хай здасться Тобі мій сивий сум - за щастя...

О, мой застенчивый герой, ты ловко избежал позора. Как долго я играла роль, Не опираясь на партнера! К проклятой помощи твоей я не прибегнула ни разу. Среди кулис, среди теней ты спасся, незаметный глазу. Но в этом сраме и бреду я шла пред публикой жестокой - все на беду, все на виду, все в этой роли одинокой. О, как ты гоготал, партер! Ты не прощал мне очевидность бесстыжую моих потерь, моей улыбки безобидность. И жадно шли твои стада напиться из моей печали. Одна...

Читати далі...

Перециклю циклею цикл життя, Чітко викладу в ряд дощечки долі... Перелічу, складу... Мені Бог - суддя! Архітектор життя... Доволі! Досить гратися в пазли, Складати накриво Візерунки любові І долі узори. Я - живу без судоми, І без надриву! І тебе також - Досить! Доволі...

Маки червоні моєї душі Яскраві, гарячі, такі небезпечні - Мов краплини любові, Що кров'ю сочить, Мов на вістрі свідомої втечі. І у комині наших утрачених днів Запалають вогнем незабутності. І у попелі згаслих твоїх почуттів, І в моїй уявній розпутності.

Потребую тебе. Щодня. Щогодини. Щомиті. По краєчку свідомості Бродять химери розмиті, Розпорошені обриси, Розворушені образи... І сумні, і веселі, І голодні, і ситі... Потребую очей твоїх і руки. Ти - коханий. Єдиний такий, Щоб із сміхом, із болем, із жалем На моїх карбувався скрижалях. Щоб отак - зачепив! Щоб отак - не любив! Щоб отак - цілував. Поривався. Вертався. Кохав. Шаленів. Розмірковував. Спав. Й болем вічним у серце лягав.