Дійові особи:
- Демон державності, у вигляді здоровенного собацюри з позолоченими зубами і посрібленим яйцем,
 - Янукович,
 - Кличко,
 - Яценюк,
 - Тягнибок.

Дія відбувається у  таємничій печері, глибоко під Банковою, де з покон-віку перебуває Демона державності України.  Стелю засмалено факелами ще при Ярославові Мудрому. Збоку світить галогеновий освітлювальний прилад. На підлозі лежать кістки та різноманітний історичний мотлох, тут же - алюмінієві бляшанки з-під пива.

Заходить Янукович з торбою. Оглядається, причиняє за собою важкі двері.
З глибин печери доноситься ричання.
Янукович здригається і сахається.
З надр вдразу доноситься спів півня.
Янукович виструнчується, прислухається, але схаменувшись шипить крізь зуби:
- Сука!
Виймає з торби і кидає у темряву шмат золота.
Чути радісне скавчання і хрумкіть.
Усміхається і йде до підсобки.

Тим часом заходить висока і плечиста секретарка.
Оглядається і незграбно шкутильгає на високих і тонких підборах.
Нарешті, підковзнувшись,падає, з матюками починає роздягатьсь.
З-під блузки постають боксерські плечі, з-під перуки - стильна зачіска Кличка-молодшого.
Колишній боксер витирає помаду і перевдягається у спортивний костюм.
Увесь цей час він похапцем поглядає у темінь, ніби когось пильно виглядає.
Нарешті заходиться вимикати мобільний.
- А бодай Яценюк з Тягнибоком і тут мене не знайшли!

З підсобки в одязі секс-покоївки виходить Янукович, штовхаючи перед собою тацю з золотом.
Помітивши Кличка, лякається:
- А бодай тобі!
Кличко:
- Віктор Федорович, не полишайте свідомості!
Янукович:
- Іди під три чорти! Дурнобріх! - сміється.
Обидва сміються.
Янукович:
- Я тебе ще "на горі" примітив! (Киває на перуку і блузку). Мене великі жіночки заводять!
Кличко надимається як індик і стає у боксерську позицію.
Янукович:
- Тю, пошуткувать не можна? Брек!!  Що прийшов на нього подивитись? Так?
Кличко розслабюлюється і облизує губи, відразу починає говорити швидко, як дитина:
- П-прийшов! Покажіть мені його!!! Будь ласка!! Який він, демон? А правда, що він - тварина! Правда, що жив ще при Ярославі, тому Мудрому? А правда, що... їсть золото? А правда... що... кусається... правда... може обертатися?...
Янукович вислуховує весь потік спокійно, а коли той вщухає, просто штовхає тацю і закликає жестом Кличка до краю печери.
З глибини з залізним цепом на шії виходить здоровенний собацюра, в нього золоті зуби, з рота тече нафта, одне яйце посріблене. Він сідає навпроти чоловіків і спокійно роздивляється.
Кличко вщухає і перелякано дивиться кудись вдалечінь.
Янукович:
- Бач, Демон державності! Так, він їсть золото! А як Юля його нафтою підпоїла, їсть і її. Якби ще, курва, його фетишистом не зробила... (Гидливо оглядає свій стрій покоївки ). Це при ній він став псом, а при Ярославі, кажуть він соколом шугав, при Володимирові - огирем брикав...
Починає кидати потворі шматки золота. Демон хапає їх і гризе.
- Золото їсти його Путін привчив, падлюка... А яйце йому Ахметов розфарбував. Добре, що швидко втік, а то б своїх позбувся.
Від того, що Демон гризе шматки золота Януковичу стає зле.
Кличко:
- Цікаво, а коли я стану президентом, якої він форми набуде?
Янукович виймає з кармана невеликого ножа і врізає Кличкові пальця, крапле кров на шматочок золота. Золото кидає потворі.
Демон пожадливо глитає і перетворюється на кущик томатів у горщику,
згодом обирає звичну форму.
Пауза
Янукович хитає головою, ніби жалкує:
- Бач, синку! Та то нічого! За часів Віктора Андрійовича тут блакитний Шевроле Мустанг з міні баром  і світломузикою стояв.
Кличко похапцем прощається з Януковичем.
Йде.

З-за дверей вже виглядають Яценюк і Тягнибок.



 

В год нынешний взяла с собою Веру,
Взяла мечту и жажду.
А без них никак!

Взяла друзей, и... недругов!
(Мы - квиты!)
Их я "держу" для бодрости своей!

Взяла Мадан, ведь в нем кусочек Воли!
(И пусть ее во веки "не видать"!)
Душа не терпит мелких своеволий,
Так дайте же хоть там ее "плекать"!!

Взяла народ...
И отпустила.
Тяжко!

Взяла детей,
и мужа,
 и семью.

Взвалила все на будни, как поклажу.
Ведь далеко от будней не уйду.

Взяла себя...
И поняла, что ценна,
Тем, что сама несу я этот крест!

Вот отдохну минутку...
 
 

Я знаю, что внутри ты ранимый и добрый человек.
С новым годом, Кицюня!
радости! радости! радости!
С будь счастливой!!
Любви тебе теплоты, взаимопонимания!

То что одели! например белье Nikol Djumon.














В горошек! М-м-м!
















С наступающим новым годом, друзья!

Миша проверил нет ли на площадке соседей и залепил пластилином глазки.
Сглотгул слюну и позвонил в двери.
Если бы не голод, он не спешил бы и все обдумал.

- Кто там? - раздался из-за двери сиплый женский голос.
Его рука с ножом дернулась под плащом:
 - Это я, М-миша. айфон вам... - он забыл имя "проценщицы", -Принес-с-с, как обещал. - вдохнул и приготовился.

Тетя сняла с замка цепочку.
Он рванул двери сначала к себя, потом от себя , хотел " проценщицу" ими ударить .

Рука ее как тянулась вперед (к тряпице с "приманкой"), так поднялась и  сильным захватом высвободила из руки парня нож. Другой рукой "тетя" вытащила  кол и вспорола обидчику живот.
Вампир зашипел и сдулся, как шар с дыркой.

"Тетка" выпрямилась и пошла в ванную. Из кухни вышла "глухонемая" с сигаретой и стала мыть пол.
- Ядрить, кровищи! Первой седня, Товарищ Сухов!
Командир возразил:
- Даром что ты бессмертный, Петруха, а то как был дураком так и останешся. Эх! Заживем, когда всю бануду переведем, а то не видать нам Маклауда, как говорися. - приговаривал Сухов стоя под душем.

Вважаємо актуальною та цікавою думку експерта фіналів Студреспубліки (2010-2013рр.), громадського діяча, полковника СБУ у відставці Михайла Притули щодо подій, які відбуваються навколо нинішніх масових акцій. Автор пише про те, як виграти у класовій боротьбі з точки зору марксизму-ленінізму.

Чому Влада утримається. Лікнеп для революціонерів-початківців. Як виграти у класовій боротьбі з точки зору марксизму-ленінізму.

Сподіваюсь ніхто не буде заперечувати що Вовка Ульянов зумів використати момент, визначити революційну ситуацію і взяти владу в свої руки. Так само ніхто не буде заперечувати, що Вовка Ульянов та його поплічники використали розбрат в Україні для встановлення комуністичного режиму.

То ж їхнє революційне вчення доведено практикою, яку на собі відчув наш народ.

Саме тому я використаю методику марксизму ленінізму щоб вберегти свій народ і дати своєму народові напрямок для правильної і переможної Революції.

Чому цю статтю пишу я, а не Лідер КПУ Симоненко? Він знаходиться з іншого боку барикад. З якого боку барикад знаходиться автор? З того ж боку що й Народ України.

Чи можна вийти з нинішньої політичної ситуації без розгляду з точки зору теорії класової боротьби?

Ні, це неможливо. Кінець сумний для народу, ми це вже проходили 90 років тому.

Що таке «Теорія Класової Боротьби?», процитую:

«Движущей силой истории является борьба между непримиримыми классами. Учение Маркса позволило Ленину дать определение классов, которое обычно везде цитируется как марксистское. Выделяя главные признаки социальных классов, Ленин писал, что это большие группы людей, которые разделяются прежде всего по месту, которое они занимают в системе материального производства и по отношению к средствам производства, закрепленному, как правило, в законах: владению или не владению землей, плугом и рабочим скотом, фабрикой или другим промышленным предприятием. Из этого главного признака вытекает способ получения тем или иным классом дохода и величина этого дохода: зарплата для рабочих, прибыль для капиталиста, натуральный продукт, произведенный собственными руками, для крестьянина при феодализме и так далее».

Якщо говорити по простому - класова боротьба - це боротьба непомірних жадностей, а перемогою є розумна достатність, коли задоволені всі.

Які класи, що знаходяться у протиборстві, можна виділити в Україні, стосовно до сьогоднішньої ситуації?

1. Президент та «сім’я», які отримують  свою «долю» національного багатства від представників другого  класу – олігархів, чиновників, силовиків.

2. Клас олігархів, чиновників та силовиків, які безпосередньо отримують гроші від народу. Засоби виробництва отримали від СРСР, а не створювали самостійно.

3. Народ. До цього класу слід віднести всіх хто працює чи торгує, бізнесменів та колгоспників, промисловиків, які самостійно створили свій бізнес. (фактично тут два класи, але наразі тут нема протистояння і тому вони для мети цієї статті об’єднані в один).

Таким чином, ми бачимо, що безпосередньо з народом «працюють» представники другого класу, назвемо їх історичне ім’я – «Бояри». Які природно ненавидять тих, кому вимушені віддавати частку своєї долі.

Які б солодкі слова не казали ці люди будь якому Президенту – вони брешуть.

Вони розповідають виключно те, що хоче чути Президент, а не об’єктивну картину подій та їхніх причин. Так було завжди, наш Президент в цьому не унікальний. Так було зі всіма правителями у всі часи світової історії. І це було причиною краху всіх правителів.

У тому числі – всіх українських.

І ми бачимо що зараз ці «бояри» фінансують Майдан і знаходяться начебто разом з народом.

Але не пропонують нічого радикального, мета Майдану не може бути сформульована Лідерами Майдану. Чому?

Тому що лідери дурні чи тому, що вони не повинні формулювати нічого радикального, а лише тримати майдан у «розігрітому» стані?

Давайте поглянемо на схему протистояння класів в Україні.

У нашому випадку ми бачимо, що олігархічні угрупування незадоволені посиленням влади Президента та «Сім’ї» та її зазіханням на необмежений вплив на політико-економічні процеси в Україні, не виступили фронтом ЗА свободу, рівність, братерство, зміну Системи управління, розвитку, податкового законодавства, створення соціальних ліфтів для всіх та мільйонів робочих місць, справедливість, законність, а лише зажадали пом’якшити режим в обмін на подальшу лояльність і своє особисте місце в системі грабунку народу.

Це об’єктивна класова боротьба, в ній Особа Президента на має значення взагалі, бо Система диктує свої умови.

Народ геть незадоволений тими, кому віддає свої гроші, тобто Чиновниками.

Чиновники незадоволені тими, кому віддають свої гроші, тобто Президентом та його «Сім’єю».

Президент незадоволений Народом, який вимагає від Президента краще життя (тобто: Покращення Життя Вже Сьогодні), стабільності та добробуту. Коло замкнулося. Рептилія гризе свій хвіст, або як кажуть філософи: «Уроборус».

В такій ситуації завжди, у всі віки відбувалось наступне: «Бояри» (Чиновники, Силовики, Олігархи) підбурювали народ на «Царя» (Президента) і все це називали Буржуазно-демократичними Революціями.

Крали та грабували всі, а відповідав за всіх - Цар, Король, Президент або Генсек… І відповідав перед народом.

Відбувався фінальний акт трагедії – Королю рубали голову, а «Бояри» присягали новому народному Королю (Царю, Уряду, Президенту) і проклинали старого, антинародного.

І це не перебільшення автора і не жарти. Цей закон, один для всіх, обманути який намагались непоодинокі Правителі: Людовики, Наполеон, Микола II, Чаушеску, Каддафі… Всіх не перелічити. Їх всіх зрадили ті, хто клявся у вірності, дивився у вічі як вірний пес.

Але такої радикалізації наразі нема. На Януковича просто намагаються тиснути.

То ж скоріш за все чиновничо-олігархічний клас, шантажуючи Януковича ірраціональним гнівом народу, виторгує собі якісь переваги.  Вкладення у Майдан повернуться тисячекратно. Фініш.

А народ… А що народ? Народ, після перемоги демократії завжди відпускали назад, у стійло. 

Автор:  Михайло Притула

Флаг Евросоюза на украинской барикаде.  11 декабря 2013 г.


М. Ю. Лермонтов, "Бородино".

БОРОДИНО

«Скажи-ка, дядя, ведь не даром
Москва, спаленная пожаром,
   Французу отдана?
Ведь были ж схватки боевые?
  Да, говорят, еще какие!
Не даром помнит вся Россия
   Про день Бородина!»

— Да, были люди в наше время,
Не то, что нынешнее племя:
    Богатыри — не вы!
Плохая им досталась доля:
Не многие вернулись с поля...
Не будь на то господня воля,
   Не отдали б Москвы!

Мы долго молча отступали,
Досадно было, боя ждали,
   Ворчали старики:
«Что ж мы? на зимние квартиры?
Не смеют что ли командиры
  Чужие изорвать мундиры
   О русские штыки?»

И вот нашли большое поле:
Есть разгуляться где на воле!
   Построили редут.

 У наших ушки на макушке!
Чуть утро осветило пушки
И леса синие верхушки —
   Французы тут-как-тут.

Забил заряд я в пушку туго
И думал: угощу я друга!
   Постой-ка, брат, мусью!
Что тут хитрить, пожалуй к бою;
Уж мы пойдем ломить стеною,
Уж постоим мы головою
    За родину свою!

Два дня мы были в перестрелке.
Что толку в этакой безделке?
   Мы ждали третий день.
Повсюду стали слышны речи:
  «Пора добраться до картечи!»
И вот на поле грозной сечи
   Ночная пала тень.

Прилег вздремнуть я у лафета,
И слышно было до рассвета,
   Как ликовал француз.
Но тих был наш бивак открытый:
Кто кивер чистил весь избитый,
Кто штык точил, ворча сердито,
   Кусая длинный ус.

 И только небо засветилось,
Всё шумно вдруг зашевелилось,
   Сверкнул за строем строй.
Полковник наш рожден был хватом:
Слуга царю, отец солдатам...
  Да, жаль его: сражен булатом,
   Он спит в земле сырой.

И молвил он, сверкнув очами:
«Ребята! не Москва ль за нами?
   Умремте ж под Москвой,
60 Как наши братья умирали!»
— И умереть мы обещали,
И клятву верности сдержали
   Мы в бородинский бой.

Ну ж был денек! Сквозь дым летучий
  Французы двинулись как тучи,
   И всё на наш редут.
Уланы с пестрыми значками,
Драгуны с конскими хвостами,
Все промелькнули перед нами,
   Все побывали тут.

Вам не видать таких сражений!..
Носились знамена как тени,
   В дыму огонь блестел,
Звучал булат, картечь визжала,
  Рука бойцов колоть устала,
И ядрам пролетать мешала
   Гора кровавых тел.

Изведал враг в тот день немало,
Что значит русский бой удалый,
    Наш рукопашный бой!..
Земля тряслась — как наши груди,
Смешались в кучу кони, люди,
И залпы тысячи орудий
   Слились в протяжный вой...

Вот смерклось. Были все готовы
Заутра бой затеять новый
   И до конца стоять...
Вот затрещали барабаны —
И отступили басурманы.

 Тогда считать мы стали раны,
   Товарищей считать.

Да, были люди в наше время,
Могучее, лихое племя:
   Богатыри — не вы.
  Плохая им досталась доля:
Не многие вернулись с поля.
Когда б на то не божья воля,
   Не отдали б Москвы!

В жизни я довольно мягкий и послушный человек. Могу очень по-свойски откоментировать даже обидное замечание. Складывается, наверное, впечатление, что я ни на кого не обижаюсь.
Почти ни на кого!

Кроме того факта, что Революция была продана нашим президентом в Москве.
За 15 серебренников и "наполовину" полный "стакан с газом" для наших алигархов,
(впрочем Путин сам повинен в том, что в конце концов случилось.)

Наверное, стоит прекращать писать политические заметки.
Это в принципе бесполезно в стране, где духовные достижения народа можно оценить и продать.
Как человек живущий в капиталистическом обществе могу посоветовать нашему правительству еще раз выторговать немного денег на что-нибудь, теперь у ЕС.

Зато мне понятна теперь новая роль Украины, как страны, которая является теперь центром Европы.
Очень простая цель - реинтеграция России в Европу.



Попытка Наполеона не удалась. Он просто не знал, что в Киеве через 200 лет и один год вспыхнет Майдан. " Взорвать" Россию от нее же ипортированной идеей революции...?!  
Но я не Наполеон.

Тарас ШЕВЧЕНКО

В казематі

III

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

"Окраденою", як зазначав наш викладач української мови означає "згвалтованою".

Как бы то ни было, -политика и премьера - с личным праздником!