Вважаємо актуальною та цікавою думку експерта фіналів Студреспубліки (2010-2013рр.), громадського діяча, полковника СБУ у відставці Михайла Притули щодо подій, які відбуваються навколо нинішніх масових акцій. Автор пише про те, як виграти у класовій боротьбі з точки зору марксизму-ленінізму.

Чому Влада утримається. Лікнеп для революціонерів-початківців. Як виграти у класовій боротьбі з точки зору марксизму-ленінізму.

Сподіваюсь ніхто не буде заперечувати що Вовка Ульянов зумів використати момент, визначити революційну ситуацію і взяти владу в свої руки. Так само ніхто не буде заперечувати, що Вовка Ульянов та його поплічники використали розбрат в Україні для встановлення комуністичного режиму.

То ж їхнє революційне вчення доведено практикою, яку на собі відчув наш народ.

Саме тому я використаю методику марксизму ленінізму щоб вберегти свій народ і дати своєму народові напрямок для правильної і переможної Революції.

Чому цю статтю пишу я, а не Лідер КПУ Симоненко? Він знаходиться з іншого боку барикад. З якого боку барикад знаходиться автор? З того ж боку що й Народ України.

Чи можна вийти з нинішньої політичної ситуації без розгляду з точки зору теорії класової боротьби?

Ні, це неможливо. Кінець сумний для народу, ми це вже проходили 90 років тому.

Що таке «Теорія Класової Боротьби?», процитую:

«Движущей силой истории является борьба между непримиримыми классами. Учение Маркса позволило Ленину дать определение классов, которое обычно везде цитируется как марксистское. Выделяя главные признаки социальных классов, Ленин писал, что это большие группы людей, которые разделяются прежде всего по месту, которое они занимают в системе материального производства и по отношению к средствам производства, закрепленному, как правило, в законах: владению или не владению землей, плугом и рабочим скотом, фабрикой или другим промышленным предприятием. Из этого главного признака вытекает способ получения тем или иным классом дохода и величина этого дохода: зарплата для рабочих, прибыль для капиталиста, натуральный продукт, произведенный собственными руками, для крестьянина при феодализме и так далее».

Якщо говорити по простому - класова боротьба - це боротьба непомірних жадностей, а перемогою є розумна достатність, коли задоволені всі.

Які класи, що знаходяться у протиборстві, можна виділити в Україні, стосовно до сьогоднішньої ситуації?

1. Президент та «сім’я», які отримують  свою «долю» національного багатства від представників другого  класу – олігархів, чиновників, силовиків.

2. Клас олігархів, чиновників та силовиків, які безпосередньо отримують гроші від народу. Засоби виробництва отримали від СРСР, а не створювали самостійно.

3. Народ. До цього класу слід віднести всіх хто працює чи торгує, бізнесменів та колгоспників, промисловиків, які самостійно створили свій бізнес. (фактично тут два класи, але наразі тут нема протистояння і тому вони для мети цієї статті об’єднані в один).

Таким чином, ми бачимо, що безпосередньо з народом «працюють» представники другого класу, назвемо їх історичне ім’я – «Бояри». Які природно ненавидять тих, кому вимушені віддавати частку своєї долі.

Які б солодкі слова не казали ці люди будь якому Президенту – вони брешуть.

Вони розповідають виключно те, що хоче чути Президент, а не об’єктивну картину подій та їхніх причин. Так було завжди, наш Президент в цьому не унікальний. Так було зі всіма правителями у всі часи світової історії. І це було причиною краху всіх правителів.

У тому числі – всіх українських.

І ми бачимо що зараз ці «бояри» фінансують Майдан і знаходяться начебто разом з народом.

Але не пропонують нічого радикального, мета Майдану не може бути сформульована Лідерами Майдану. Чому?

Тому що лідери дурні чи тому, що вони не повинні формулювати нічого радикального, а лише тримати майдан у «розігрітому» стані?

Давайте поглянемо на схему протистояння класів в Україні.

У нашому випадку ми бачимо, що олігархічні угрупування незадоволені посиленням влади Президента та «Сім’ї» та її зазіханням на необмежений вплив на політико-економічні процеси в Україні, не виступили фронтом ЗА свободу, рівність, братерство, зміну Системи управління, розвитку, податкового законодавства, створення соціальних ліфтів для всіх та мільйонів робочих місць, справедливість, законність, а лише зажадали пом’якшити режим в обмін на подальшу лояльність і своє особисте місце в системі грабунку народу.

Це об’єктивна класова боротьба, в ній Особа Президента на має значення взагалі, бо Система диктує свої умови.

Народ геть незадоволений тими, кому віддає свої гроші, тобто Чиновниками.

Чиновники незадоволені тими, кому віддають свої гроші, тобто Президентом та його «Сім’єю».

Президент незадоволений Народом, який вимагає від Президента краще життя (тобто: Покращення Життя Вже Сьогодні), стабільності та добробуту. Коло замкнулося. Рептилія гризе свій хвіст, або як кажуть філософи: «Уроборус».

В такій ситуації завжди, у всі віки відбувалось наступне: «Бояри» (Чиновники, Силовики, Олігархи) підбурювали народ на «Царя» (Президента) і все це називали Буржуазно-демократичними Революціями.

Крали та грабували всі, а відповідав за всіх - Цар, Король, Президент або Генсек… І відповідав перед народом.

Відбувався фінальний акт трагедії – Королю рубали голову, а «Бояри» присягали новому народному Королю (Царю, Уряду, Президенту) і проклинали старого, антинародного.

І це не перебільшення автора і не жарти. Цей закон, один для всіх, обманути який намагались непоодинокі Правителі: Людовики, Наполеон, Микола II, Чаушеску, Каддафі… Всіх не перелічити. Їх всіх зрадили ті, хто клявся у вірності, дивився у вічі як вірний пес.

Але такої радикалізації наразі нема. На Януковича просто намагаються тиснути.

То ж скоріш за все чиновничо-олігархічний клас, шантажуючи Януковича ірраціональним гнівом народу, виторгує собі якісь переваги.  Вкладення у Майдан повернуться тисячекратно. Фініш.

А народ… А що народ? Народ, після перемоги демократії завжди відпускали назад, у стійло.