такі яскраві дні.але й сумні в одночас.прозорі та яснірозлуки час пророчать.а зронені словалуною впали в осінь,у схилені гріва,в жорсткі пожовклі коси.і вітер уві снізітхає мов поночів такі яскраві дні,але й сумні в одночас.у сонячную раньгаї скидають листя,птахи крізь біль прощаньдо вирію знялися.за ними неба синьнакрили сірі тучи -погоди не просиу сірості гнетючий.ідуть дощі ряснінемов сльоза на очі...осінні мерзлі дній печальнії в одночас.[Приєднана картинка]

Поле, з*оране віршем про сонце.Ракети-рядки, шо рвуться у вирій.Ліжко у снах кольорових про небо.Грубка з вогнем та піснями про спокій.А за вікном - дерева в печалі.Рушає казка до спраглого серця.Різдвом дощаним буде знов малюватиВсе, що було, і є, і не буде...... метафори..... сни...... сподівання...... відродження...

[Приєднана картинка] Літо, підсмажене в променях сонця, Пахло веселкою, квітами, травами. Тепле і ніжне, золоторосяне, Грало на сході рожевими барвами. Літо, з очима бузкового кольору, Скошенотравне, тримісячне, радісне, Бігло босоніж в обійми до осені, Неупереджене, сонячно-пафосне. Літо, з яскравістю неба високого, Змієм повітряним весело грало. Тихе, засмагле, блакитноволошкове, Злетіло у вирій. Мить – і не стало...