Невелика вулиця Одеси, на якій свого часу концентрувалася величезна кількість кафе та готелів. Це вулиця, яку згадував Олександр Пушкін в своєму творі "Євгеній Онєгін".Перша згадка про Ланжеронівську вулицю з'являється в 1817 р.

"Рабінович", "Антилопа Гну", "Пам'ятник грядучому генію", "Сашка-музикант", "Джинсовий Дюк", "Зелений фургон", "Одеса-мама", "Одесит Міша", "Шаланды, полные кефали ...", "Пам'ятник невідомому читачеві", пам'ятник Ільфу та Петрову

З вулиці Пушкінської відкривається неперевершений вигляд на боковий фасад Національного академічного театру опери та балету (пров. Чайковського, №1).

Ще дуже багато інформації та фото

Невицьке (угор. Nevicke) - село Ужгородського району, Закарпатської області розташоване на правому березі річки Уж на відстані 12 км від м. Ужгород.Історія села тісно пов'язана з Невицьким замком, розташованим неподалік на горі вулканічного походження на висоті 260 м н.р.м. Проведені розкопки дають підстави припустити, що замок побудували в 12-13 ст. на місці більш ранньої дерев'яної фортеці.

За народними переказами першу дерев'яну фортецю на цьому місці побудувала слов'янська княгиня задовго до приходу угорських племен у Придунайську низовину. Фортеця слугувала укриттям для жінок та дітей у разі нападу ворогів. Звідси й назва замку повязана з словом "невистка", тобто наречена або дівчина. Перші мешканці Невицького, імовірно, були замковими селянами, які виконували різні роботи, пов'язані з утриманням фортеці.

Стратегічно форпост мав дуже вдале розташовування, адже саме в цьому місці вузька долина р. Уж починає розширюватися, що дозволяло свого часу контролювати торгівельний шлях з Угорщини, який проходив через Ужоцький перевал в Галицько-Волинське князівство та до Польщі.

Відомо, що у в 1279 р. угорський король Ласло IV Кун (р. п. 1272 - 1290) передає землі Ужанського комітату трансільванському воєводі Фінті з роду Обо (Аба). У 1290 р. король Андраш III (р.п. 1290-1301) призначив жупаном Ужанського комітату угорського феодала Омодея(брата Фінті Обо), місцем проживання якого була саме Невицька фортеця

За господарювання Другетів на місці дерев'яної фортеці розпочинається будівництво кам'яного замку, який до початку 15 ст. був центром їхніх володінь. Після того як управління маєтностями Другетів було перенесене до Ужгорода, Невицький замок перетворився на форпост для захисту підступів до Ужгородського замку.

Посеред двору виділявся також двоповерховий палац із центральною чотириповерховою баштою-донжоном. Загальна площа замчища становить близько 1500 кв. м.

Ще багато цікавого про Невіцьке та замок дивитись тут

Новий Милятин - село Буського району Львівської області розташоване поряд з трасою Львів-Київ, між Новим Яричевом і Буськом.Новий Милятин було засновано у 1578 р. неподалік села Милятин, перша згадка, про який сягає 1431 р. Польський король Стефан Баторій (р.п.1575-1586) надає новоствореному населеному пункту магдебурзьке право та статус міста.

У 1657 р. містечко разом з навколишніми селами отримує у спадок львівський підкоморій (суддя, який займався питаннями розмежування володінь) П. Ожга. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії в 1772 р. Новий Милятин втрачає своє економічне та культурне значення і перетворюється на звичайне село.

У 1788 р. австрійський уряд ліквідував монастир, а будівлями почали опікуватися парафіяльні ксьондзи.

Поруч с костелом стоїть цегляна аустерія 18 ст. - це був своєрідний комплекс, що складався з корчми, стаєнь та кімнат для торгівців, які прибули на ярмарок.

При в'їзді в село стоїть одна з двох каплиць, встановлених за наказом Яна ІІІ Собєського, на честь спільної перемоги козаків на чолі з П. Сагайдачним та польського війська над турками під Хотином в 1621 р.

***********

Дивитись багато про Новий Милятин тут

***********  

Вірменський кафедральний собор Успіння Пресвятої Богородиці — пам'ятка архітектури національного значення у Львові, що належить до Світової спадщини ЮНЕСКО; єдиний храм Вірменської апостольської церкви в Західній Україні; кафедральний собор Української єпархії Вірменської апостольської церкви.

Селище Ясіня (гуцул. діалект Єсінє, угор. Korosmezo, чеськ. Jasna) Рахівського району, Закарпатської області розташоване в долині між Свидовецьким та Чорногорським хребтами на берегах річок Лазещина і Чорна Тиса.

Селище вперше згадується в 1555 р. Назву воно дістало від ясеневого лісу, в якому галичанин Іван Струк зробив затишну кошару для зимівлі своїх овець, оскільки велика хуртовина завадила йому повернутися з отарою додому. Сам пастух дістався рідного села, а навесні повернувся сюди і знайшов своїх тварин не лише цілими і здоровими, а ще й із приплодом. Чабан так зрадів,що вирішив тут оселитися - зрубав кілька ясенів і збудував собі хату. Вдячний пастух також спорудив дерев'яну каплицю, а ясен відтоді став символом селища і відобразився у його назві.

Нині на місці каплиці стоїть дерев'яна хрещата одноповерхова церква Вознесіння Господнього, 1824 р., яку називають "струківською". Храм став візитівкою селища та його окрасою.

Багато цікавого про Ясіня можна побачити тут

Апологети домінуючої сьогодні соціальної системи, вправно жонглюючи гуманістичними кліше сентиментальних міфологем, творять отруйне ідейне місиво, зване «прогресивною культурою», яка насправді є лише втіленням і концентрацією фальші і фарисейства. Те, що сьогодні видається за суспільний ідеал, – це лише хаос, який претендує на те, що він – форма. Насправді ж це відчужене, неавтентичне існування, за парадним фасадом якого – нігілізм і апатія, протиріччя і деструкція, закамуфльовані під позитивні форми, що приховують тління і розклад. Ідеологічна Мамона ринкового монотеїзму, збочивши людську мораль у бік цінності задоволення, породила соціо-економічний сурогат, який розкладає душі. В умовах нашої країни болото демоліберального безладу є живильним середовищем для вірусу комуністичного антипорядку. Тож ми в прямому розумінні знаходимося між ліберальною Сциллою і комуністичною Харибдою.

Одномірні примітивні ідеологічні штампи, що циркулюють у головах нашої псевдоеліти, званої інтелігенцією, творять химерний простір «інтелігентських ілюзій». Ідейні недоїдки третьосортної якості зі столу ліберальної науки видаються ними за безцінні здобутки людського генія. Інтелектуальне пищання цих маріонеток агресивної банальності переходить усі межі. Найтрагічнішим є те, що ця пародія на мислячий тип людини претендує, щоб її вважали елітою.

Вироджена система закостенілого консерватизму не здатна забезпечити втілення в життя національних цінностей. Реально протистояти ліберально-космополітичному та марксистко-інтернаціональному монстрам може лише соціальна та психологічна категорія людей сильної волі, що сповідує героїчні, творчі, мужні цінності і перебуває в стані глибокої і жорсткої опозиції системі. Це – воїни меча і слова, філософи і революціонери. Розірвати гордіїв вузол задушливої атмосфери сучасності може лише тотальне заперечення її суті, принципів і усієї логіки, повне відкидання фальшивих вартостей та смертоносних ілюзій. Тому створення якісно нової парадигми, якісно нової цивілізації, що втілила б у життя традиціоналістичні цінності, враховуючи найсучасніші досягнення науки, є нашою метою.

* * *

Втілити в життя ці принципи можливо лише в правильно структурованому суспільстві, збудованому згідно з природними, а отже, божественними принципами.

По-перше. До влади в державі повинна прийти справжня національна еліта, особистості, які б втілювали в собі дух української нації, були носіями її глибинних національних архетипів. А діячі, які прагнуть посісти державну владу задля задоволення егоїстичних потреб, спекулюючи гаслами про професіоналізм і компетентність, повинні бути усунені на задвірки суспільного життя.

Друге. Національна еліта повинна продукувати у свідомості українця властиві лише йому світосприйняття і якості характеру. Покликати до життя, розбудити могутню енергію, сховану в надрах української нації. Великий національний міф, виплеканий поколіннями героїв, повинен запалити серця зневіреного і розчарованого українського суспільства. Єдність прагнень еліти і народу призведе до небувалого поступу у сфері державобудівництва, культури, науки та в інших сферах суспільного життя.

Третє. Українська нація, яку хочуть перетворити в механічну масу розрізнених індивідів, повинна відчути себе єдиною родиною, органічним цілим, що об’єднане спільним походженням, культурою, історичною долею та спільним баченням майбутнього.

Четверте. Економіка, збудована з урахуванням особливостей українського менталітету, виведе націю зі злиденного стану. Гармонійне поєднання інтересів індивіду і нації створить досконалі умови для матеріального буття нації. Україна постане не лише могутньою, а й багатою державою.

П’яте. Досягнувши стану органічного буття, українська нація, обминувши пастки псевдоідеології комунізму та демолібералізму, першою з індоєвропейських народів повернеться до тих животворних джерел, які покликали до життя велику арійську цивілізацію. І, враховуючи надпотужний генетичний потенціал та геополітичне розташування української нації, ми, українці станемо провісниками відновлення величі Європи як культурного, духовного та політичного центру світу.

Епоха рабів мине, повернеться епоха вільних людей, героїв, лицарів.

Журнал «Орієнтири», видання СNПУ, 1999 р. http://sna.in.ua/?p=1313

Європарламент сподівається, що нове керівництво України перегляне рішення про присвоєння Бандері звання героя – резолюція

Європейський парламент критикує рішення екс-президента України Віктора Ющенка про присвоєння Степану Бандері звання Героя України і сподівається на його скасування новим керівництвом країни.

Мова про це йде в пункті 19 резолюції Європарламенту щодо України, за яку європейські депутати проголосували в четвер у Брюсселі.

Європарламент висловлює свій жаль стосовно того, що минає, президент В. Ющенко присвоїв лідерові Організації українських націоналістів С. Бандері, “який співпрацював нацистською Німеччиною, титул національного Героя України”.

ЄС як ліва космополітична міждержавна структура завжди послідовно протиставлялася всім національним поривам України, навіть, якщо вони були не свідомими або здійснювались деякими державними лідерами не щиро (як у випадку із присвоєнням Бандері Героя).

http://sna.in.ua/?p=887#more-887

У місті Розарно, що у південній італійській області Калабрія (480 км від Риму), поновилися масові безчинства за участю мігрантів з Африки, які проживали на закинутій фабриці і ніде не працювали.

Бунт почався тому, що цитуючи одного з “протестувальників” “італійці – расисти, не хотіли брати їх на роботу”. Місцеві італійці при цьому стверджували, що якість роботи іммігрантів була дуже низька.

Перший раз, поліція, що прибула для з’ясування причин  під натиском“афроафриканців” змушена була відступити. Через недостатню підготовку було поранено 18 карабінерів ) та 14 інородців, 7 інородців затримано, поліція змушена була викликати спецназ, негри продовжили безлади на вулицях міста, здійснюючи підпали машин та іншого майна та грабуючи невеличкі приватні крамнички, дісталось і кільком місцевим жителям.

У відповідь місцеві націоналісти за підтримки населення почали формувати загони самооборони. В Розано поліція розшукує невідомих, що підстрелили з рушниці двох “гостей”, рухаючись на великій швидкості на машині.

8 січня о 18.20 комуні (адміністративний округ в Італії) Лауреана ді Боррелло (Laureana di Borrello) , що за кілька кілометрів від фабрики в Розано, на якій проживали “гості” , знову ж таки невідомими були підстрелені в ноги два іммігранти, яких доправили в лікарню.

Ситуація у Розарно є складною ще й через те, що у місті немає місцевої влади: вона була розпущена ще у 2008 році за зв’язки з мафіозними структурами. Одразу після протесту іммігрантів біля муніципалітету зібралася група місцевих жителів, яка вимагала вислати з міста всіх іноземців. Єдиними захисниками місцевого населення є італійські націоналісти.

За матеріалами української та італійської преси.

http://sna.in.ua/?p=649#more-649

На початку дев’яностих років минулого століття багато країн світу поглинула фінансова криза. Здавалося, ключові фінансові гравці мали б побачити всі слабкі місця системи і захистити її від ще одного подібного колапсу. А економічна наука наче досягла свого апогею. Але більшість країн світу вдруге наступили на ті самі «граблі» у першому десятилітті нового століття – сьогодні маємо другий обвал світової фінансової системи.

Виходить, що світ навчився ефективно управляти фінансовим капіталом, але раз на десять років щось не спрацьовує. Значить фінансовий капітал більше не дає гарантії стійкості суспільства. Можливо, настав час навчитися оперувати іншим капіталом - соціальним.

Прочитати повну статтю Володимира Чепового, голови Української Громади, "Від кризи світ врятує не фінансовий, а соціальний капітал" можна тут: http://ukrhromada.org/ua/quotes-content/id/40/