Життя – туман,
Що небеса ховає,
І раб, і пан
Його межі не знають.
І не видно в тумані мети,
І не знаєш, куди в нім іти.
Життя – туман,
В’язниця непрозора,
Який тиран
Його придумав море?
І знайти світлий можна в нім путь,
Якщо руку тобі подадуть.
Не дійдеш сам,
Та виходу немає:
Життя – туман
І я у нім блукаю.
Я твоєї не бачу руки
І ходжу в тім тумані віки.
17.03.2016
Чому кохати
Так непросто?
Такою воля є
Планет:
У почуттів
Немає посту,
У них один
Гучний бенкет.
15.03.2016
Пробуджена сполохами рожевими,
Сховавши снів солодких добрі чари,
Земля до неба тягнеться деревами
І квітами вдивляється у хмари.
І жайворона цятка мовчки кружиться,
І сонце вже здіймається над ланом,
Земля від того сонця тільки мружиться
І дихає від захвату туманом.
14.03.2016
Мій омріяний день
Та причина безсоння,
Поводир на шляхах,
Що лежать між світами,
Поклади моє серце
На вівтар підвіконня,
Хай не буде сміттям
Під чужими ногами.
Поклади та іди,
Не журись, що зітліє,
Я до того себе
Вже роками привчаю,
Та на мить зупинись,
Може, трохи зігріє
Твої руки воно,
Це – єдине, що маю.
Це єдине, що я
Ще умію, ще смію,
Не завадить воно,
Не завадить, повір.
Поклади та іди
В ті краї, де світає,
В ті краї, у яких
Недосяжний мій мир.
14.03.2016
Мені казали:
- Досить, це – пусте,
Шукати себе
В серці із металу,
Живи, давай,
Життя твоє іде!
Воно не йшло –
Задумливо стояло.
І дивувалось. Мною.
13.03.2016
Прощай – просте та звичне слово,
Але почути його знову
У кого вистачить душі?
Хто зможе стати не собою
Та перед довгою зимою
Пролити відчаю дощі?
Прощай – апофеоз тривоги,
Це – фініш довгої дороги,
Яку роками торував.
Прощай – стіна морозна льоду,
Межа погоди та негоди,
Її так мало хто здолав.
Прощай – згасають добрі миті,
Прощай – чи варто далі жити
Й свічу своїх палити днів?
Прощай – і в серці все холоне,
Й тому в моєму лексиконі
Таких немає навіть слів.Що є життя? Питання, мабуть, вічне,
А відповідь ховається в віках,
У душах світлих, ніжних, поетичних,
Омріяних та сказаних словах.
У посмішках, і щирих, й несміливих,
В кутках сумних та радісних очей,
В осінніх та тужливих довгих зливах,
У русі спантеличених плечей.
Є відповідь в мовчанні, і в розмові,
У жвавих днях, спокійних вечорах,
У дотиках, у подиху, любові,
Бажаннях, що збуваються у снах.
Та відповідь серйозна і комічна,
Вона і на землі, і у раю.
Що є життя? Питання, мабуть, вічне,
Й собі його я вічно задаю.
08.03.2016
Мовчала ніч. Дзюрчало слово
І втома падала з плечей,
Мене торкалась вічність знову
Холодним дотиком очей.
Дивилась в душу, непорочна,
Шукала щось в її кутках.
Воно було, було, це точно,
Бо проявлялось. На листках.
06.03.2016
