Бракує слів. Не знаю, що сказати, Як вкарбувати душу у папір, Як хоч на мить потрібним людям стати, Перш, ніж пірну у нескінченний вир. Як обернути долі на поеми І відпустити в небо – світлий дім, Та людям що? У них свої проблеми, Які, чомусь, рідніші людям тим.05.02.2016

[Приєднана картинка]309 роковинам Батуринської трагедії, присвячується..."Така ось, повість невеселаз історії мого народу..."1До могил древнього народуВкритих травою забуттяНесуть вітри, сини ПриродиСумну мелодію буття.Коли зоря в небі заграєІ я до них в степ полечуТуди де Слава не вмирає,Де курган лицарів збирає, – Пухом земля вам, прошепчуНедремна варта мого краю...2Давно було... У ті часи,В обширах древньої РусіЖили серед легенд і міфівЛюди, характером міцніЇх цілували...

Читати далі...

Я вже не йду – повзу до краю, Та щось не бачу ще його, Пишу листи й не відсилаю, Яка є користь у того? Який є сенс в рядках кривавих? Який є сенс ще у мені? Нема ні почуттів, ні слави, Ні добрих слів в холоднім дні.03.02.2016

Неповторне творіння природи, Мальовничість та туга осіння, Вам слова мої – гірше свободи, Вам рука моя – важче каміння. Ви щасливі. Я Вас розумію. Навіть заздрю в душі мимоволі, І тому, мабуть, Вами ще тлію, Потопаючи в світлій неволі. Вам нічого не треба. Я знаю. Не скажу, що від того приємно, І, як можу, я Вас оминаю, Та, нажаль, оминаю даремно. Та, нажаль, я ще ходжу по колу, І конаю на лютім морозі, Й тінь свою, непримітну та кволу...

Читати далі...

Дощем зимове небо вмилось, І про весну дзюрчить вода, Вона завчасно заявилась, Та це, насправді, не біда. Мені співати їй хотілось, Але вірші мовчать. Втомились. І їх мені, чомусь, шкода.02.02.2016

Зачекай, не зникай, не іди у минуле, Не ховайся у пам’яті – бреше вона, Наші дні ще за обрієм не потонули, Хоч вертатись не хоче віджита весна. Не зливайся із тінями – їх так багато, Нащо множити те, в чому світла нема? Ми ще можемо посмішки всім дарувати, Душі рухом одним в небеса підніма. Знаю, час мій минув, знаю, що розтривожу, Знаю й те, що попутник знайшовся уже, Та без тебе піднятись ніколи не зможу Й відірвати від себе земне та чуже.02.02.2016

Плив згусток сонця золотий, Жива дорога гомоніла, Та перекреслив день скупий Прозорість неба снігом білим. І обрій вже сховався. Сніг Його тримає у полоні, І на мою він душу ліг, Бо думав, що вона схолоне. 01.02.2016

Спешили мы вчера взрослеть И ускоряли бег часов и дней, По травам и цветам весенним. Любили быть в плену любвиСемьи своей, среди тепла и света, В копилку праздно опустивши Солнце лета, ошибки и мечты Отбросив словно праздный вздор. Но синий осени шатёр поблек, Мороз сковал опавшую листву, И вторглись сумерки и слякоть В короткий каждый новый день. Темно, но освещает ночь И греет сумрачную лета тень Сокровище хранимое в душе&nbsp...

Читати далі...

Музи. Три музи у поета є - се Жінка, є й вино, і біль Вони творять дива Зринають чуднії слова Віршів рядки «мелодії» пісень нечувана краса. Від них всі серця ожива І сльози смуток і журба і сміх та радість о, й кохання. Несуть сі&nbsp...

Читати далі...

Вітер блукає в стерні, Я з ним блукаю на пару, Спогадів п’ю Ніагару, Я тебе вигадав? Ні. Граєш на вічній струні, Тінь мою ніжно лоскочеш, Хоч ти того і не хочеш, Я тебе вигадав? Ні. Слово моє у вогні, Разом палає і серце, Мрії з реальністю – в герці, Я тебе вигадав? Ні. Не залишаєш мені Погляду навіть п’янкого, Як же ж не прагнути цього? Я тебе вигадав? Ні.31.01.2016