Шановні Чоловіки та Мамуськи хлопчиків! Вітаю вас! Бажаю завжди пам'ятати, що вас народила Жінка. А Мамам отримувати вдячність.


Мій син - моя опора і надія,
Ти серця мого радісна весна.
Ти моя гордість і дитинства мрія.
Ти просто сенс всього мого життя.
Ти вже такий дорослий, любий сину ...
Ще трохи й вилетиш із-під мого крила.
Та я ніколи не забуду днину,
Як тебе доля в подарунок принесла.
А знаєш, рідний мій синочку,
Що я і досі в шафі бережу
Ту шапочку і крихітну сорочку,
В яких тебе носила до хресту.
Я вірю, станеш у житті Людиною,
Знайдеш дорогу в своє майбуття,
Проте для мене ти зостанешся дитиною,
Моє чарівне, золоте хлоп'я.
Які б шляхи життя не були звивисті,
Батьківські заповіти пам'ятай:
Дотримуй слова і живи по совісті,
Шануй родину, мову й рідний край.
© Зоряна Кіндратишин

Прогляньте будь ласка, щоб розуміти, що і для чого відбувається в Україні, якщо Ви наївні думали про поганого Хама  то все набагато складніше, з системою потрібно боротись, а не домовлятись, а тепер подумайте хто здатен зруйнувати цю піраміду. Й не забудьте про Тігіпка, якщо патякатимете не думаючи про нових лідерів ...

22.10.2011

Байдужий осінній ранок огортав мої плечі сірою мрякою. Не звертав на мене уваги. Готував собі чергову порцію нудного холодного дощу. Тепло бабиного літа вщент рознесли безнадійні північні вітри. Разом з дурними надіями. На щось таке, що всміхне всіх, розправить зламані крила. Залишилась тільки спрага. Важка похмільна спрага...

А попереду? Що попереду? Де хороші твої сини, моя занедбана країно. Мабуть, давно вже влили свою неспокійну кров в чужих краях. Залишились тільки ті, що власної крові не мають,.. як і серця. П*ють чужу. З тих ягнят, що мовчать. Стиха споглядають розруху... Залишився тільки час. Невтомний час-трудівник. Йому все одно. Він зруйнував Рим та Вавілон. Що йому до неньки Вкраїни?

А ще - Той, Що Збирає Все. І добре і зле. Він чекає на всіх. Для нього час - ніщо. Ми давно вже в черзі до нього. Усім - по ділам. Назавжди.

In nomine Patris et Filii et Spiritus sancti.

Голюсь я не часто, а навіть коли і голюсь, то часто залишаю вуса, або борідку, або намагаюсь зробити "модельне" гоління.. Сам я ставлюсь до цього не серйозно - ну, росте щось на обличчі, значить так треба, і хай собі росте, доки воно не заважає, і не виглядає неприємно. А якщо стає якось не так, тоді вже беру бритву та починаю виправляти.

А ось мама моя постійно бурхливо реагує на мої бороди. Каже: "Ось ніколи не думала, що мій син колись бородатим стане!!!"

Вчора я її заспокоїв тим, що незабаром у неї не тільки син бородатим буда, а ще і онучок  

І сам собі подумав... цікаво, а як я сприйматиму свого сина, коли він вирішить відпустити бороду?