...Середня тривалість життя українців у розпал Голодомору: чоловіків - 7.3 роки, жінки - 10.9 років...
...Протягом 17 місяців Голодомору в Україні померли не менше 4 млн. українців...
...Навмисна та злочинна поведінка сталінського режиму супроти українського селянства, під час голоду 1932-1933 років, призвела до багатоміліонних смертей, до повного або часткового винищення сімей та цілих селищ. В тому що це було умисне і цілеспрямоване винищення української нації, думаю ні в кого сумнівів не лишилось, а тим хто намагається стати на захист сталінської кліки, хотілося б привести в приклад, хронологію заходів "батька народів" та його оточення, якими засуджувалося селян на голодну смерть:
7 серпня 1932 р. - закон "про п'ять колосків": розстріл або 10 років кари за "крадіж" зерна на полі;
20 листопада 1932 р. - запровадження натуральних штрафів м'ясом за прихованість у хлібозаготівлях;
6 грудня 1932 р. - впровадження "чорних таблиць" для реєстрації колгоспів, покараних за невиконання заготівель;
14 грудня 1932 р. - постанова ЦК ВКП(б) та Раднаркома СРСР пов'язує саботаж у хлібозаготівельній кампанії з українізацією;
15 грудня 1932 р. - припинення поставки промислових товарів у 82 райони;
29 грудня 1932 р. - наказ здати колгоспами посівний фонд;
22 січня 1933 р. - закриття кордонів для села, між Україною і Кубанню та рештою СРСР;
23 лютого 1933: - заборона західним кореспондентам відвідувати Україну.
І це тільки частина дій, до яких вдалися кремлівські вовкулаки, щоб знищити хліборобський прошарок України. Ще також можна нагадати про: постійне невидання у багатьох колгоспах зароблених трудоднів; відбирання виданих "авансів"; шукання захованого зерна активістами і вилучення останнього куска хліба чи городини; заміна адміністраційних кадрів та покарання тих, які опиралися зловісним наказам з Москви...Усі ці заходи держави засуджували частину селянства на голодну смерть. Кримліські вожді були добре поінформовані про голод в Україні своїми посланцями...та звітами ОГПУ. Лише потреба робочої сили на весну 1933 р. для посівів примусили Сталіна дозволити видати дещо для селян, які працювали в полі.
Не потрібно забувати і той факт, шо під час голоду сталінська влада не допускала українських селян до міст та до центру Росії і Білорусії, де харчова ситуація була набагато краща, ніж в українських селах. Селяни відчули, що стали мішенню голодової політики режиму...як селяни і як українці. Українське суспільство зрозуміло, що війна режиму з українським селянством має національний вимір. У листі, надісланому з Полтави до редакції газети "Комуніст" у серпні 1933, автор засуджував "фізичне знищення української нації, виснаження її матеріяльних і духовних ресурсів". Саме питання національниого виміру голодової трагедії і є ключовим для вирішення геноцидного характеру Голодомору, згідно з Конвенцією ООН.
Українським катам
...Чи пам'ятаєш ти земляче оту трагедію в селі,
Як в мить одну з людського цвіту зостався попіл на землі?
Чия вина у тому саме, також відомо добре нам...
Нема на світі більше муки... немає прощення катам.
А над колискою в хатині... сиділа мама чорна вся,
Бо в ній синок, її кровинка... її ріднесеньке дитя.
Лежить опухший і холодний, з німим докОром у очах:
- Кому ж потрібно було вбити, я й жити ще не розпочав?
Скажіть кремлівські вовкулаки, хто відповість за все сповна,
Чи може ваші "адвокати" знайдуть для матерів слова?
Чому їх дітки в домовину, тоді як ваші у Артек? -
Не вимовив в лиху годину "отец народов" слово "брек"!
Чи вам давали змалку чари, щоб совість вашу притупить,
Що ви зробились яничаром, святе все можете губить?!
То ж вас Вкраїнка народила, ім'ям вкраїнським нарекла,
А вам сорочка ближче тіла не та, що матінка вдягла...
Немає кари і не буде, тієї, що замолить гріх,
Не стане прощення нізащо, як мамі, до сконУ утіх.
Не так повинен християнин прожить земне своє життя,
Я не суддя для вас, тИРАНИ... хай буде Бог для вас суддя!
...Помню в детстве, моя бабушка Настя (Царство ей Небесное) рассказывала нам с сестренкой о голоде...много чего вспоминала, всего и не упомнить. Но один случай я запомнил на всю жизнь. У них в деревне, весной 33-го, когда стало особенно трудно, люди стали умирать один за другим. Лежали около ворот, шли и падали на улице, и уже было тепло и что-бы трупы не разлагались, представители с Москвы приняли решение, свозить их в овраг. Мужчины были очень слабые, хилые от голода. Нашли нескольких и с ними конюх Степан, он иногда возил на телеге "представителей власти", и они ему выдавали паек. Он и был покрепче многих, ему хоть что-то попадало. Вот их и выбрали в эту команду, свозить трупы в овраг. И однажды проезжая около одного дома, они увидели умирающую женщину, а с ней девчурку, лет пяти. Малышка сидела над мамкой и гладила ее волосы. Вот мужички посмотрели на них...подумали, и решили...что-бы сил не тратить, два раза не ездить, забрали ее еще живую и отвезли вместе с мертвыми в овраг. А девочка так и осталась сидеть. Вот этот рассказ и произвел на нас очень сильное впечатление. Жуткое было время, жуткое и страшное...
п.с. а девочку потом не нашли, ходили слухи что съели ее, но свидетелей не было, точно никто, ничего сказать не мог...
...Трагедия, унесшая многие миллионы жизней соотечественников в далекие голодные тридцатые годы, не может быть забыта нами. Историческая память нужна не для того, чтобы разделять общество, а чтобы жить будущим и не повторять ошибок прошлого. Зажжем траурную свечу в память жертв Голодомора 1932-33 годов...в память МИЛЛИОНОВ невинно убиенных украинцев!!!