В Україні налічується близько 300 замків і палаців, де раніше купалися в розкоші місцеві вельможі.

Автобус привіз на якусь площу і водій сказав, що далі він не їде. Прочитавши ім"я під пам"ятником на площі і звірившись з картою, ми зорієнтувалися, що це пам"ятник Маркіяну Шашкевичу, а ми на Вічевій Площі - практично в центрі міста. Звідси до всіх пам"ятників архітектури було зовсім близько. В принципі, це твердження справедливе для більшості міст та містецок західних областей. Через кілька кварталів була і основна мета нашого приїзду - Золочівський замок.

Золочів займав важливе положення на підступах до Львова зі сходу. Одна з версій назви міста "Злочев" - що з польської "Зло чув". Перша письмова згадка датується 1423 роком, тоді Золочів перейшов від відомого на Галичині роду Кердеїв до Яна Менжика. Але ще за часів Русі на цьому місці існувало поселення Радече, що було зруйновано під час монголо-татарської навали у 13 сторіччі. У 1523 році місто отримує Магдебурське право, росте і розвивається. Золотими часами для розвитку міста були 16-17 століття за родини Собеських.

Спочатку ми вирішили прогулятися містом, щоб потім до самого від"їзду милуватися замком. Від Вічевої площі ми пройшли по вулиці Григорія Сковороди  повз костел Успіння Пресвятої Богородиці, це пам"ятка архітектури, побудований у 1731-1763 роках у стилі барокко. Вулиця впирається у високі сірі стіни церкви Воскресіння Господнього, що побудована у 1624 році у ститилі ренесансу.

Обігнули її праворуч, з фасаду вона має правильну форму  будинку з трикутним дахом, над входом ліпний портик. Навколо на колонах стоять скульптури святих. Обидва ці храми будувалися як римські костели, а потім, за правління Австрійської імперїї один з них віддають греко-католикам, а інший, після скасування ордену піарів, дістався римо-католикам. Навпроти церкви площа з пам"ятником В.Чорноволу та будинок, схожий на ратушу з годинником на невисокій вежі та гербами міста та України, але в довіднику за цією адресою (Шашкевича, 22) написано про палацовий комплекс 19-го сторіччя. Цілком ймовірно. Зараз там Виконавчий комітет району та відділення банку. Практично поруч, через дорогу, ще одна пам"ятка архітектури - Золочівський двір, мурований з каменю. В одному з путівників вказується, що це арсенал побудований у 15 столітті, а зараз обнесений будівельними лісами для реконструкції. Звірившись з картою, виявили, що ми вже поряд з Замком, тож візит до Михайлівської церкви-фортеці, що була в протилежному боці на старих оборонних валах, вирішили перенести на вечір... Але так і не судилося...   Церква веде свою історію ще з 16-го сторіччя, але кілька разів докорінно перебудовувалась. А за Радянських часів тут був облаштований музей атеїзму (зовсім з глузду з"їхали...)Ми повернули ліворуч, до замку... Вийшли ми не до центрального входу, а трохи збоку. Нашу увагу привернули скульптури Ісуса та Марії-Магдалени з кувшином,  біля них було джерело і кілька людей набирали воду у пластикові пляшки. Ми теж вирішили освіжитися та вмитися у цьому джерелі...

Неприступний Золочівський замок побудував у 1634 році батько майбутнього короля Польщі Яна ІІІ Собеського. Він має прямокутну форму, оточений по периметру глибоким ровом, по кутах фортеці містяться п"ятикутні земляні бастіони з декоративними сторожовими вежами та гарматами направленими в різні боки, що дозволяло вести перехресний вогонь по ворогу під стінами замку. Вхід до замку захищав равелін (фортифікаційна споруда трикутної форми, розташована перед ровом фортеці між бастіонами, служив для прикриття фортечних мурів від артилерії та атак супротивника (Вікіпедія)), підйомний міст та надбрамний корпус.

В равеліні зараз знаходиться ресторан, сувенірна крамниця та туалет. Перше, що впадає у очі, як заходиш у двір Палацу - це Китайський палац, що стоїть якраз напроти воріт.  Такі палаци були рідкисними для Європи. Його побудував польський король Ян ІІІ Собеський для своєї дружини - француженки Марії-Казимири де Аркуйон. Зараз тут музей східного мистецтва (квитки по 6 грн,  беруться окремо на касі при вході в замок). Цікавим було різблене панно та фігурки різних східних богів... Як виявилося через кілька хвилин, квиток на фотографування тут не діє, і наглядачка попросила зтерти фотографії, але я тільки сховав фотоапарат у чохол, ми були вже в передостанньму залі... Ліворуч від палацу альтанка, теж зроблена в китайському стилі. Гарний також і парк у дворі замку розбитий у французькому стилі з прямокутними газонами між доріжками та скульптурами-алегоріями: ліворуч - бородатий дядько, схожий на Посейдона - символізує Західний Буг , праворуч - пишнотіла дівчина, що є символом річки Золочівка . Посередині двору фонтан з хлопчиком на рибі (зараз не працює) та скульптура трьох ангелів-купідонів перед фонтаном. Праворуч від брами головний двоповерховий палац. Тут розміщені основні виставкові зали (квиток 10 грн, + 20 грн за фотозйомку ), що відображають основні вподобання та елементи побуту тогочасних вельмож, а також розкривають сторінки непростої історії замку.

 Річ у тому, що після смерті Яна ІІІ Собеського у кінці 17 ст., замок переходить у власність родини Радзивіллів і занепадає. Його викуповує австрійський уряд і у 1872 році  влаштовує тут в"язницю, що потім функціонувала при польській і при Радянській владі. Тут розстріляно і закатовано тисячі жертв Сталінських та Гітлерівських репресій , а також жертви "Еврейського погрому", влаштованому у липні 1941 року загоном "Української самооборони" . В замку є кілька залів експозицій, що розповідають про ті жахливі часи, у дворі стоїть невеликий пам"ятник усім репресованим.

Але і сам замок є цікавим об"єктом в архітектурному плані. Побудований він у стилі італійського Ренесансу, тут була передова на той час система опалення та унікальна, у інженерному плані,система вбиралень. Слід зауважити, що у Версалі тоді ще користувалися нічними горщиками. З експозицій палацу найбільше запам"яталися тронний червоний зал та спальні з дерев"яними ліжками. Багато в палаці камінів з різним оздобленням.

Решта фото з Золочева та замку тут =>

Після взяття двох палаців за день ми трохи зголодніли, і вирішили зайти в ресторан, що розміщений у равеліні, перед входом у замок. Меню ресторану не містить якихось автентичних страв, все стандартно-банально, на смак теж . Цікавим і досить приємним на смак виявився лише Буський квас. Обслуговування досить повільне, можливо із-за того, що накривали столи для екскурсійних груп. Але із-за цього ми запізнилися на останній, про який ми знали, автобус до Бродів о 18:10. Довелося нервувати , виглядати назви всіх маршруток , що проходили через Вічеву площу в бік Бродів, розпитувати людей , поки одна жінка-кондуктор не розказала, що за рогом знаходиться невеличка автостанція, звідки можуть іти потрібні нам автобуси... Жіночка-касир на автостанції направила нас знову на зупинку, де по її словам зараз має зупинитися автобус Івано-Франківськ - Броди. Так і сталося, врешті-решт. До Бродів ми доїхали за 10 грн .

Сьогодні коло 2 ночі знову вийшов на пошуки північного сяйва. Цього разу вже не сам. Прогноз був досить добрим і тому сидіти вдома і пропустити таку можливість я собі не дозволив. Ми вирушили до місця, яке називається Stadsliden - це велика зелена зона посеред міста Умео. Також дізнався, що цю місцину також називають Gammliaskogen. Посеред цієї зони є досить високий пагорб без дерев і я думав, що з нього буде найкраще видно північне сяйво. Stansliden густо встелений хвойними високими стрункими деревами. Одна частина парку - кільцева пішохідна дорога, добре освітлена, натомість дорога вглиб вже ні. На згаданому пагорбі я був лише за дня...  

Київська фортеця "Косий капонір"
Київ, вул. Госпітальна, 24а
14--19 березня.


«На лінії горизонту» –- мистецький проект покликаний ознайомити широкий загал з так званим явищем «номадизму», донести до громадськості дух людини-кочівника, розкрити синтетичність поняття дороги та руху як способу існування, розповісти сагу про життя в дорозі.
Мистецька мультимедійна акція є вагомим внеском у формування уявлення про номадизм ХХІ століття та розуміння його філософії.

Мета проекту -- розповісти глядачеві про Дорогу, життя в Дорозі, познайомити його з іншим світовідчуттям.

Більш детально читайте тут:
http://www.nomads2008.org/ua

Всім хто любить мандрувати і не тільки думаю буде цікаво побувати у Львові, місті застиглих в камені левів, ароматної кави та романтики... Шукала в неті цікаве про своє місто, ділюся :

 - корисно для туристів і не тільки:    http://lviv.travel/

 - аудіоекскурсії Львовом: http://visitlviv.net/news/ua/vesna-chas-vykhodyty-na-vulyci-lvova-z-mp3-ekskursiyamy/

 - Львів у фотографіях: http://lviv.ridne.net/

Безвізова карта світу для українців: інфографіка

 Про автостоп чули усі, багато хто навіть успішно використовує цей вид пересування, хоча для більшості людей це залишається диковинкою. Навіть від багатьох своїх знайомих і друзів часто чуєш: «Автостоп — це круто, але я б напевне так не зміг» (хоча насправді, моє коло спілкування могло б ще й не таке). Та як я люблю казати — «на все є перший раз» і на автостоп в тому числі. Поки не спробуєш — не знатимеш, можеш ти це, чи ні. От і хочу поділитись розповідю про свій  
перший серйозний автостоп з Львова в Київ.

Звісно, перебуваючи на півночі, потрібно бути готовим до затяжної зими, ну максимум до сильних заморозків аж до літа. Але я не очікував рясного снігопаду наприкінці квітня!!! І ще й такого, який бо затягнувся на три дні! Коли в наших широтах вже буяє природа - порозквітали квіти, трави налилися зеленню і середньодобова температура піднялася до 20 градусів, то важко повірити, що в квітні місяці (сама назва з віків доносить нам про основну рису цього місяця) на півночі Швеції все ще йдуть снігопади і жодних натяків на буяння природи. Яка ж все-таки різноманітна Матір-Земля! Ось, дивіться світлини - так продовжувалося три дні і лише через два тижні всередині травня ніби-то почалася весна. І це ще не крайня північ Швеції :)