хочу сюда!
 

Yana

38 лет, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Зима в північній Швеції. День 18. Полярне сяйво

Сьогодні коло 2 ночі знову вийшов на пошуки північного сяйва. Цього разу вже не сам. Прогноз був досить добрим і тому сидіти вдома і пропустити таку можливість я собі не дозволив. Ми вирушили до місця, яке називається Stadsliden - це велика зелена зона посеред міста Умео. Також дізнався, що цю місцину також називають Gammliaskogen. Посеред цієї зони є досить високий пагорб без дерев і я думав, що з нього буде найкраще видно північне сяйво. Stansliden густо встелений хвойними високими стрункими деревами. Одна частина парку - кільцева пішохідна дорога, добре освітлена, натомість дорога вглиб вже ні. На згаданому пагорбі я був лише за дня...  

Гуртом йти не було лячно, навіть коли звернули на неосвітлену стежку. Ми увімкнули ліхтарики, жартували, але потім почули дивні звуки, приблизно 1 кілометр від нас, може ближче. Мені ці звуки одразу видалися техногенного характеру, ніби глухий скрегіт металу. Але дівчата з нашої компанії далі йти не захотіли, тому що боялися вовків або ще чогось. Звичайно далі ми не пішли, але потрібно було повернутися на освітлену дорогу, бо ми вже хвилин з п'ять заглиблювалися в неосвітлений ліс. Я спочатку не хотів повертатися і хотів хоча б дійти до того пагорба і тоді вже повернутися (але потім десь всередині в собі мовчки дякував, що не пішов далі і не переконав йти дівчат).

Звуки лунали час від часу і вже дорогою назад мені здалося, що вони не техногенного характеру, бо наближалися до нас і посилювалися, ставали чіткішими. Вже не кілометр нас відділяв від чогось "того", а якихось 500-700 метрів. І вже фактично можна було розпізнати певне звірине гарчання, але не як у псів (на початку я подумав, що це просто лають пси, потім, що це звуки якоїсь далекої фабрики або копальні), а дуже дивне (не знаю, чому мені спочатку ці звуки видалися техногенного характеру і не знаю, як гарчать вовки наприклад, хоча жодного класичного виття ми не чули). Загалом так і не зрозумів - що то було - може лось, може кабани, може ще щось - суцільна темрява, засніжений суворий морозний ліс створюють дивні відчуття - можна в будь-що повірити...  


Добре, що ми туди не дійшли, бо напевно повернулися б з сивим волоссям. Не можу уявити собі спостерігання за полярною зорею з такими звуками. Приблизно, але трохи віддалено, нерозбірливо і глухо ті звуки нагадували щось таке, як на відео:

А тепер уявіть собі - почути щось таке в суцільній темряві... Ми навіть трохи пробігли - з метрів 100, тому що ті звуки, це гарчання було вже досить близько - майже нам в спини...

Але, незважаючи на таку маленьку пригоду, ми все таки дійшли до озера Нюдалашьон, про яке я вже згадував. Тут все освітлено і немає такого густого лісу. Навіть вночі тут були деякі люди, які теж прийшли поспостерігати за полярним сяйвом.

І нарешті я вперше в житті побачив цю казкову гру темно-зеленого світла на нічному небі. Словами можна довго описувати, але тут справа в почуттях, які переживаєш, спостерігаючи за такою красою...






3

Комментарии