хочу сюда!
 

Алиса

39 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 32-52 лет

Заметки с меткой «різьбар»

Дерево опанувало душею Юрія Дяченка – Олег Володарський (відео)

«Сюжети священної історії, зображення християнських святих у трактуванні православного канону, різьблені іконостаси, виконані Юрієм Дяченком у давніх традиціях українських сніцарів (тих давніх слюсарів і ковалів, які виконували найтоншу роботу пов’язану з обрамленням ікон, облаштуванням храмів), усе викликало непідробний інтерес українських та закордонних відвідувачів. «Христос-Спаситель», «Богородиця», «Напрестольний хрест», «Різдво», «Євангелісти», ці та інші різьблені картини притягували до себе, наче магніт. Деякі з них розійшлись по приватних колекціях в Німеччині, Ізраїлі, Польщі, Нідерландах, Канаді, Росії та Україні»

Джерело: https://www.vocnt.org.ua/master/dyachenko

Юрій Олександрович Дяченко, лікар, художник, різьбар, заслужений майстер народної творчості України, член національної спілки художників України, майстер народного мистецтва України

Перш ніж розпочати написання статті про героя програми я уважно вивчаю відбиток буття людини в інформаційному просторі. Статті, котрі я знайшов про Юрія Дяченка вражають своїм творчим наповненням. В них, як і в роботах героя цієї «Сповіді» надзвичайно багато справжнього, глибинного, українського.

Я не мистецтвознавець і навіть не знавець мистецтва. Просто українець, мандрівник, котрий подорожує теренами нашої вражаючої Батьківщини та відшукує душі, сповнені українством. Відшукує та намагається вчитися у таких душ. Ось і сьогодні я розповім про зустріч з душею та творчістю неймовірної людини та надзвичайно талановитого Майстра.

Лише зайшовши до зали Гайсинського будинку культури, я одразу прикипів поглядом до однієї з робіт. Пізніше пан Юрій мені сказав, що вона називається «Прощай, друже!». На ній зображений вбитий стрілою козак, із сорочки якого видно хрест, і двоє вовків поруч, один з яких виттям на повний місяць проводжає душу полеглого героя, а інший вже почав розривати плоть. А вдалині видніються силуети побратимів, котрі тепер мають жити не тільки за себе, а й за загиблого у бою побратима.

В цій роботі стільки сили, правди та душі, що я попросив поставити її поруч з нами й не міг відвести від неї очей. Знов і знов історія повторюється. Знову найкращі з нас віддають своє життя за нашу Батьківщину, знову цвіт Нації гине від ворожих пострілів. З віку у вік ми, ніби рухаючись по колу, повторюємо ті самі помилки й відчуваємо той самий біль.

Як розірвати це замкнене коло? Це одне із тих запитань, відповіді на яке я прагну навчитися у Душі Українства, котра виблискує в очах найкращих з нас і рветься назовні надзвичайною любов’ю до України. Того дня Господь подарував мені зустріч з такими людьми, одним з яких був Юрій Дяченко.

Різьба по дереву. Дерево, котре сягає своїм корінням глибоко в землю, звідки бере свій початок, і сягає своєю кроною неба, куди прагне дорости. Чи здатні ми навчитися у нього цієї мудрості: знати, куди ти прагнеш і усвідомленню того, що до мети тебе може привести лише сильне, потужне коріння? Коріння, котре не помітне оку, але уся наша сила захована саме в цій глибині.

Дерево опанувало душею Юрія Дяченка. Кожен його рух інструментом при створенні картини – це і шана давнині й безмовна молитва до Неба, й водночас відбиток власної душі Майстра, що назавжди карбується у деревині.

Талановитий лікар, член династії лікарів, він допомагає людям, часто працюючи на межі людських можливостей. Та своїми силами, знаннями, працею і любов’ю він ніби віддає данину цьому світу, адже там, за порогом його майстерні, на нього чекає інший світ, інший вимір, в якому так багато мудрості дерева, мудрості Творця.

Цю людину настільки переповнює українство, що біль Нації розриває йому душу. Цей біль талантом застигає у його роботах, змальовуючи як гіркі, так і прекрасні моменти нашої історії, нашої генетики, нашої суті. Сюжети народжуються в ньому і лише потім краплинками душі проливаються на дерево, надаючи дереву друге дихання, перетворюючи неживе знову в живе, наповнюючи деревину душею.

Можливо саме через це Юрій Дяченко так рідко продає свої роботи, збираючи їх у свою власну колекцію. Йому важко відпустити так багато душі, вкладеної у творчість. Але це потрібно робити! Нація має бачити це. Бачити, усвідомлювати та відчувати.

Ми вже достатньо мовчали про нашу історію, про те, ким ми є і хто наші предки. І за цим мовчанням в нас ледве не відібрали культуру, історію, мову, віру і навіть державу. Та сьогодні ми перейшли точку неповернення. Гинуть найкращі з нас. Тому ми тут, в тилу, не маємо права замовчувати українство! І не важливо чи мовою повсякденного спілкування, чи творчістю, чи щоденними справами, але ми маємо стверджувати українство кожним своїм подихом, аби не втратити самих себе!

Господь дарував нам все для того, щоб ми були сильною, квітучою та щасливою Нацією. Та в нас віками відбирали Бога і Україну, знищували ці усвідомлення у нашій свідомості. Але сьогодні у нас є шанс відчути, усвідомити своє коріння і силою цього усвідомлення вирости до небес. Я навчився цієї правди у цієї душі, котрій Богом дарована така мудрість і безмежно вдячний Господу за цю зустріч і цю «Сповідь».

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Юрій Олександрович Дяченко, лікар, художник, різьбар, заслужений майстер народної творчості України, член національної спілки художників України, майстер народного мистецтва України