хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «карпати»

Відпочинок на Драгобраті, або підкорення гірських лиж.

Рішення про поїздку приймалося довго та мучительно, кілька разів змінювалося на протилежне. Причини на це були різні: і неспівпадіння відпусток і брак коштів money  і почуття страху перед лижами у Свети hypnosis ... Нарешті замовили і оплатили номер на базі, купили квитки на поїзд, але черговий наплив роботи за день до від"їзду знову ледь не довів до "білого коліна"... help  Виїхали ми у п"ятницю ввечері, щоб у суботу вдень вже бути в горах.

Вже в поїзді нам зателефонували з "Буковель-Таксі" та повідомили, що попутників для нас нема, тож вони роблять нам знижку і повезуть з Франківська до Ясинів лише за 180 грн, і ми погодилися! З Ясинів на Драгобрат курсують лише УАЗи та ГАЗи, інші машини навряд чи проїдуть по тих засніжених стежках, та і то, я б не сів за кермо без ста грамів "допінгу", бо так маневрувати по бездоріжжю над прірвою можуть або відчайдухи, або п"яні tost  ! Але, здається, водії всі були тверезі і за 180 грн з компанії, яку ми тут же знайшли, ми помчали вверх!

База знаходилися під самими підйомниками на висоті 1370м над рівнем моря, вікно номеру виходило прямо на схил, де "ліхо" и весело спускалися гірськолижники різної форми і спритності. Света тут же назвала вигляд з вікна "питошною". А я, купивши проїздний на 50 витягів, поїхав на гору. Мушу зауважити, що база і 2 бугельних підйомника належать одній фірмі, тож для проживаючих діють знижки на підйоми: 50 підйомів за 250 грн, проти 350 грн, для проживаючих інших баз.
Ми приїхали якраз на період снігопадів, бо до того снігу було не багато. Якщо внизу, коло бази була доволі тиха і затишна погода з невеликим сніжком, то на горі дув сильний вітер, видимість ледь перевищувала 50 метрів, а іноді падала до 10-ти метрів, так, що було навіть не зрозуміло де ти знаходишся, рухаєшся ти чи стоїш на місті, яка у тебе швидкість і яка крутизна схилу. В таких випадках спускатися приходилося під рахунок вальсу: раз-два-три-поворот, раз-два-три-поворот... Хоча були і прояснення... 

Під час прояснень згори відкривався чудовий вигляд на долину внизу та на вершини гір Стіг (1703м), на схилах якої і розташовані траси, та Жандарм (1800м).
Ввечері ми прогулялися трохи по поселенню, зайшли в одну з колиб на глінтвейн. Хоч ціни тут дещо кусючі, але посиділи весело, особливо коли хазяї дозволили спочатку сфотографуватися у гуцульському вбранні, а потім ще всі дуділи у трубу і фотографувалисся з рушницею.

У перший же день Света відмовилася ставати на лижі і пішла прогулятися територією урочища. Наступного дня, після сніданку та переломного психологічного періоду, близько 11 ранку ми пішли у прокат брати лижі. Взулися, Светі тут же стало "слизько",  тож прийшлося знімати лижі і звикати до нових відчуттів поступово... Трохи звикнувши найняли інструктора (120 грн/год, якщо кому цікаво). Але з цим інструктором не вийшло. Коли я спустився з гірки Света стояла з лижами в руках...
- Інструктор тебе вигнав?
- Ні, це я його вигнала! Він мене строго питав, чи я буду їхати. А я мовчала і падала на задніцу! Тож він сказав, щоб приходили коли я точно вирішу чи буду кататися!
Після цього ми пішли в номер горювати. Що робити тут ще, поки всі катаються на лижах я не знав, тож вирішили, якщо нічого не вийде, то спробуємо виїхати з бази у вівторок, а там чи поживемо у Франківську пару днів, чи поміняємо квитки і поїдемо додому...
Після обіду і уговорів, що я сам буду вчити і за потреби тримати за палки, Света погодилася на ще одну спробу... Після перших кроків у лижах до нас під"їхав інший інструктор і запропонував за годину навчити спускатися.
-Спробуйте, якщо витримаєте більше 15 хвилин, бо у вашого попередника нічого не вийшло.
Але вже через кілька хвилин у Діми (так звали інструктора) і Свети налагодилося взаєморозуміння і я з чистим серцем пішов перевзуватися у свої лижні черевики.

 Ввечері у нас була замовлена сауна, де кожний ділився своїми досягненнями у гірськолижному спорті. Було що розповісти і Светі. І ми вже не поверталися до розмови про передчасний від"їзд у вівторок. Мушу додати, що з 8 чоловік 4 ніразу не стояли на лижах. У всіх були певні успіхи, певні враження та якісь прикрощі. Пару разів після обіду ми ходили по урочищу з фотоапаратом, милувалися природою, запорошеними ялинками, гірськими краєвидами...
Наступного дня вставати на сніданок було вже важче... Почалася кріпотура, з"явилися перші синці та натертості. Зранку, після сніданку у Свети знову була психологічна переломна година, потім взування і "блін комом". Але тепер вже у неї з"явилася мрія спуститися зверху, але самим "плужком" звідти скотитися важко. У вівторок для тренування поворотів знову знайшли Діму. Після заняття він сказав, що вже виходить набагато краще, але на верх підніматися він сьогодні ще не радить. Краще завтра і з інструктором.
На вечір ми замовили шашлики в "Казці Карпат", мушу відзначити чудовий смак шашлику, гостинність та душевність хазяїв та нашу дружню веселу компанію.


Ввечері та зранку цікаво було спостерігати за роботою ратрака - він нагадував чимось заклопотаного жука-скарабея, а ще при  цьому весь світився і мигав.

Вже так хотілося, щоб погода на горі дещо покращилася, але ж ні, і у середу теж було вітряно і хмарно. Тому Света мало що бачила на горі, але інструктор Діма звіз її досить вправно, іноді тримаючи за палки, іноді проїжджаючи якийсь шлях і показував куди повертати. Пів дороги я їхав трохи попереду, але побачивши, що у них  гарно виходить поїхав вниз швидше. Після обіду ми вдвох ще двічі піднялися на середину гірки і звідти тихенько з"їхали до низу, оминаючи всі льодові дзеркала. Того дня Света трохи прихворіла, але, за її власними словами, їй ставало набагато ліпше, коли вона взувала "чудесні лижики".  Ввечері прийшов час здавати "чудесні лижики", бо наступного дня мали вже їхати додому. Цього дня у сауні всі розповідали про свої успіхи, ділилися враженнями та хвалилися синцями! :-)
В четвер зранку стала чудова погода, було видно вершини навколишніх гір! Про таку погоду можна було тільки мріяти!

І я, будучи до цього, як людина, що безпосередньо пов"язана з погодою, в немилості у всієї компанії, нарешті заробив свої 150 грамів коньяку! Прийшлося знову розчохляти лижі і підніматися наверх з фотоапаратом, а Света вже збирала потроху речі.


Ще перед від"їздом, я написав на форумі повідомлення, що шукаємо попутчиків на 4-те лютого до Івано-Франківська, бо так рано поверталися лише ми вдвох. Відгукнулося 2 дівчини. Тож ми домовилися виїхати з бази десь о 13:30, пообідати у Ясінях, а о 15-й замовили машину до Франківська. Виселитися з номеру потрібно було до 12 години, винесли речі до друзів і мали ще 1,5 години, щоб прогулятися по горах та помилуватися краєвидами. Показав Светі гору з якої вона спустилася з інструкторм і ми одноголосно погодилися, що вона герой!

Гуляючи, зайшли аж до нижньої бази крісельного під"йомника (біля готелю "Кремінь"), який тільки но почав працювати, а всі ці дні стояв як примара над урочищем. Попили на останок чаю з медом у "Казці Карпат", попрощалися з друзями, що лишалися і поїхали в Ясіня. Обідали в кафе Меридіан, який нам рекомендували... Ціни тут і в горах відрізнялися в рази! Досі згадується банош з бринзою і деруни по-гуцульські! Смакота!
З Ясинів до вокзалу добралися практично без пригод, якщо не враховувати те, що нас на певний час затримали за перевищення швидкості. По дорозі ми ще зупинилися на сувенірному ринку на перевалі, купили собі по магніту з Драгобратом, я шерстяні шкарпетки, а Света карпатського різнотрав"я у чай.

Ці дні пройшли настільки гарно і різнопланово, що повернувшись додому навіть важко збагнути, що пройшов лише тиждень. Нових вражень у мене вистачило б на пару місяців, а у Свети, якщо врахувати знайомство з "лижиками", то мабуть і більше! Тепер у нас є ще одне спільне хоббі, а у світі стало ще на 4 людини хворі на сніг!

Решта фоток знаходиться тут!

Карпати. Трьохгодинний маршрут

Передоз роботою то страшна штука. Втрачаєш інтерес до справи, починаєш какати грішми, або йдеш голосувати за Вейдера.

В таких випадках потрібне перезавантаження системи: піти в запой на день-два, дати комусь по морді, чи вибратись подалі від компа.

Цього разу останній варіант видався найбільш оптимальним.


Для покатульок вибрали лайтовий маршрут кількома карпатськими місцинами: Сколе -- Коростів -- Гребенів -- Тухля. 


Загалом: 20км+. Лайтовий маршрут і смішний кілометраж як для велодрочерів. Ідеально підходить, щоб вибратись зранку і повернутись, поки дружина ще толком не прокинулась :)


Електричка о 7.10, за дві години ти вже в горах. Електричка назад о 12-й годині. До цього часу потрібно визначитись, чи ти їдеш допилювати проекти, чи береш бонусний час до 19.00, щоб закріпити ефект.


Я вибрав варіант з поверненням. Зараз відпочинок був не самоціллю, а засобом розвантажити мізки. Тому на весь маршрут, балачку з місцевими, фотки та канапки пішло 3 години.

Сергій, автор фотографій, відмовився від улюбленої камери і юзав сьогодні GoPro. Оптимальний варіант, щоб не затримуватись по півгодини над кожним пейзажиком :)


Переважну більшість транспорту в горах становлять позашляховики, потім йдуть совдепівські вантажівки. Прожерливі, але дешеві в обслуговуванні вони ідеально прижились в цих умовах. Проте деякі з них всерівно відходять в історію.

Це ми натрапили вдруге на джерело. Перший раз зранку навіть не зупинялись: крутили педалі, щоб розігрітись. Зимно стає.

Ваш покірний слуга в процесі обговорення маршруту. Спочатку ми розраховували на те, що вийдемо ще перед Сколе та подивитись на прибережні до нього села. Проте електричка там просто не зупиилась... 

Майже ідеально підібраний маршрут дозволяв пройти 44км за дві з половиною години. Проте через той форсмажорчик ми витягли удвічі меншу відстань.

Тухля, або Гребенів. 
Моя давня мрія спонукала мене приглядатись до цін на нерухомість. Щоб вибрати пристойний варіант оголошень в неті не достатньо -- потрібно кататись по місцях, діставати людей і безпардонно торгуватись.


Тухля.
Якщо приглядати хатку, то починати варто звідси: некурортна поки місцевість, певна віддаленість від центрів і пристойна комунікація. Ну, і гори навколо. на вигляд Масиви пристойніші, ніж в Сколе.

В неділю всі порядні галичани/гуцули/бойки мандрують до церкви.

Світлина з початку мандрівки.
Це ми вже розігрілись і в хлопаки руки потягнулись до камери.

Направо поворот на Коростів, наліво -- дорога на Гребенів та Тухлю. 
До цього перехрестя ми ще вертались.

Ось так виглядав наш маршрут

Сьогодні я зацінив, що перевагою Львова є можливість вибратись в гори на кілька годин.

Туристи “злітались” до “Родинного гнізда”

Проміжний фініш малого кубку Львівщини зі спортивного туризму “Перехід-2011” пройшов поблизу “Родинного гнізда” – чудової приватної садиби Романа Попадинця в Жданівці. Дванадцять команд-учасниць змагань з усіх сил намагалися якнайшвидше перетнути фінішну пряму, щоб відпочити після дуже важкого переходу. Настільки важкого, що тільки сім із дванадцяти команд дійшли до місця призначення й тільки чотири із семи вирушили далі.

Річ у тому, як наголосив головний суддя змагань, інструктор-методист з оздоровчого туризму Львівського обласного управління фізичного виховання та спорту Юрій Дьячек, що мало просто дійти до проміжного фінішу, треба вкластися у визначений час. А вчасно пройти маршрутом зі старою картою в руках, на якій позначені стежки, деякі із яких уже завалені деревами, ох, як важко.

Тим не менше, саме труднощі роблять маршрути цікавими, а завдяки втомі відчувається справжня насолода від відпочинку. Особливо ж такого, як у “Родинному гнізді”. 

Тут на спортсменів чекали чани з нагрітою джерельною водою, в яких можна було попаритися, потім охолодитися в чудовому ставку й розслабитися у фешенебельних номерах, кожен із яких збудований з іншої породи дерева – сосни, ялини, дуба, бука, ясена, модрини та черешні. Туристам розповідали про це, та безпосередні враження перевершили найсміливіші уявлення.

А часу помріяти в них було вдосталь. Стартували команди в селі Корчин поблизу водоспаду, звідти рушили на Ямельницю, потім на Східницю, Підбуж, щоб дійти до проміжного фінішу в Жданівці. Першою судді побачили команду з оригінальною назвою “Тапочки”. Захекані хлопці та дівчата розповідали, що цей маршрут є одним із найскладніших, а тому можна хіба поспівчувати командам з Києва та інших областей, які не звикли до таких подорожей.

 Власник приватної садиби Роман Попадинець є прихильником здорового способу життя, а тому й не дивно, що він став одним із спонсорів змагань. Іншими спонсорами виступили Дрогобицька районна (Юрій Кулинич) та Трускавецька міська (Юрій Гарбузинський) організації партії “Удар” Віталія Кличка. Вони постаралися, щоб у кожного із учасників залишилася добра згадка про проміжний фініш у Жданівці. Команди, які посіли призові місця, нагородили кубками та цінними подарунками. 

Та задоволеними залишились усі, адже враження про відпочинок у “Родинному гнізді” – просто незабутні.

Знайти "Родинне гніздо" можна на Дрогобиччині у селі Жданівка,

 а телефон для довідок: +380 967 672 12 11

Рута-мята


Знаєте, буває в горах туман як туман, а є якєс таке нешєстє, шо може посеред білої днинки мряка така упасти, шо не видно куди ступати, то часто людина і заблудитиси може. А є такі тумани, шо аж душа радіє, краплі води зависают в повітрі і так виблискуют як зірниці на небі, і супокій тоді такий на душі і тілу приємність. Так тумани в горах всєкі бувают, а старі люди уповідают ше таку історію.
Було то кажуть в ті часи коли в горах було гет мало людий, як правило люд тікав сюди з долин, шукаючи порятунку від панської влади, шукаючи волю, хоч яке тяжке тут було життє і багато небезпек чатувало на сміливців. А ще по горам в недоступних кичєрах жили всєкий непростий люд. Раніше називали їх Зимлєними Богами, всілякі мольфарі та віжлуни, та чинтонарі та всякі такі шо христиєнинові навіть невольно називати їх. Жили тут відей з правіку, ніводомо якого роду племені, люди їх боєлиси, але час від чєсу мусіли звертатиси до них, шукаючи поради чи ліку якогос, а чи навіть навпаки ...
Так і було цего разу. Кажут прийшов один чоловік жити, чи то з Косова чи то з Ілінців уже ніхто точно і не уповіст, тай поселивси аж дес під Білов Кобилов у тому місці, яке зарас Прислип називаєтси. Прийшов не сам, а з двома діточками, старшу дівчинку звали Оленка, а хлопчіка звали Іванком. Місце вибрав важке і похмуре, гори вкриті непроникними лісами і скалами, тай тумани постійно там майже трималиси за вершєк Білої Кобили, відлякуючи непроханих гостей. Видно тот чоловік рятувавси від якоїс біди і не хотів аби його легко було найти. Мало помалу вирубував ліси на толоки, поклав якус хатчінку, тай діточки росли йому на утіху та й поміч. Все би було добре, але недалеко жила якас баба, люди казали, шо вона Непроста, шо знає шош трохи ворожити тай чинки може зробити, то люди її таки добре боєлиси, бо була кажут лютої натури, тай фист ненависна до людей. То й чоловікові тому нераз перепадало сварок то за межу то ше за шош.
А Оленка з Іванком обживалиси горами, тішилиси світові і один одному як то можут тішитиси тільки діти. Бувало Іванко нарве квітів тай принесе аби Оленка робила віночки чи вплітала собі в коси. А з понад усих квітів та зілля різного, найбільше їй вдавалася рута-мята. Бувало вплітає в коси червону квітку тай співає:" Ой чія то рута-мята за водою, за водою...." а Іванко сидит і аж рота відкриває так заслуховується.
Але дитяче безтурботне життє скінчилоси раптово наглою смертю їхнего дєді. Виртавси дес ночу з полювання тай попав в такий туман, шо забрів в скали тай вбивси. Так залишилиси Оленка з Іванком гет самі , поки Іванка не забрали до себе в годованці якіс богачі з під Погаря, шо немали дітей , а Оленку май вже старшу взяла до себе в найми тота баба, шо вни жили коло неї.
Гірко було Оленці без дєді тай в розлуці з братиком , а ще гірше було жити в тої баби. Бо вставала до роботи ше за зір, а лягала спати уже при зорях, тай бувало так шо і не ївши, та й ше бита. Але немала куди дітиси, тай мусіла терпіти. Дес вдавалоси Іванкові прибігати до сестри, на коротку хвилину, але так аби баба не дай боже не виділа, бо могло би їм бути лихо обом. Але вже не було співів та ігор і гірко плакалиси один одному. Хоть Іванкові і добре жилоси в годованцях, але завше тянуло до рідної душі, а Оленка нічого не казала як ії тєжко живетси, лиш кратче утирала сльозоньки.
Служба в Оленки була тєжка, робила все в хаті, тай куталаси по надворі лиш мала одну заборону - не вільно було ні під яким предлогом доківатиси до однієї скрині. Баба тоту скриню, берегла як зіницю ока, а як мало шош собі там брати звідти, то Оленку нагонила гет від хати аби вона нічого не бачила. Частенько до баби приходив всєкий люд, бувало і опришки заходили, а іногди навіть пани могли добратиси по якимос своїм потребам. Іногди баба сама пропадала з хати на деякий чєс. За деякий чєс, Оленка зачєла помічати, шо як баба бере шош з тої скрині тай іде кудис від хати, то за недовгий чєс на гори такий падає туман, шо не видно де ступити. А за такої погоди всєкі трафунки трафлєютси, то маржика дес відіб’єтси від отари так шо годі пастухам найти, то людина навіть в такій мряці заблудити, а бувало так шо і скалічитси дес скалами, та всєкє бувало в ту лиху годину. Зачєла тоді Оленка шош догадуватиси, але разом з тим чинити, шо ніц не розуміє, а потихо, крадче слідкувала за бабою.
Якос одного дня єк баба відігнала Оленку від хати, вона лиш удала, шо іде гет, а сама сховаласи тай слідкує за нею. Баба тим чєсом відкрила скриню тай дістала з неї люльку, але то непроста якас така люлька як то люди лакомі попахкати, а якас таки з вигляду непроста тай видно шо з якимос чінками. Баба ту люльку взяла сховала в тайстру тай пішла в ліс , а Оленка назирці за нею крадетси тай аби не дай боже не попастиси на очі старій. А та по мочерам, тай по болотам шукає якіс сухі трави та мохи, тай кладет то все до тайстри. А як, відей, назбирала то шо їй треба було, то пішла на кичеру тай сіла коло каміння в лісі, тай зачєла собі шош там чинтонарити. Оленка підкраласи ласицею ближче аби видіти шо вона там діє, а сама так від страху дрижит, як лист на трепеті, але зарікласи шо будь шо має вивідати бабину таємницу. Ох якби знала бідашка чим то все обернетси, то відей би тікала від баби світ за очі, а втім хто знає шо би вона вчинила.... Баба тим чєсом зачєла набивати ту люльку тими травами тай зілєм шо назбирала, тай почала розкурювати її. А то такий дим повалив з тої люльки і зарас таки зачєв туманом повзти по землі, і ширитиси довкола, розпливатиси білим мороком. А такий жісний так якби живий був, білими мацаками наперед себе ловитси за все шо може ухопитиси і тєгне ховаючи все під своїм білим покровом. Оленка зо страху і дихати забула коли це побачила… Ше страшніше, шо туман так ніби уздрів її, і почав тігнутиси до неї. Оленка нестала дочікуватиси поки її накриє ця біла примара, стрілов полетіла з того місця. Так шо і незчуласи як забігла в хату. Тоді то і Оленка все зрозуміла, і шо смерть її дєді була невипадковою зрозуміла вона. Баба тота була справжньою босорканею-відьмою, шо чинками своїми заводила людей в каліцтва чи то навіть зі світу і всєкі шкоди людем робила.
Вирішила шо будь шо має помститиси бабі і зробити так аби вона не могла шкоди більше людем робити. І так собі поміркувала, шо сила бабина конче має бути в тій люльці, і якшо люльку знищити, то і баба вже буде не така страшна. За деякий чєс пару днів потому, як Оленка вивідала бабину таємницу, стара кудис подаласи надвір по якійсь своїй справі і так вийшло, шо лишиласи скриня без нагляду. А Оленка лиш цего і чекала, миттю отворила ту скриню, дістала люльку, і чуть з переляку не випустила її з рук, бо відчула, як шош незрозуміле вірвалоси в її тіло, якас сила пронзила все її єство, шош чуже і незрозуміле, але Оленка мала тверду волю знищити ту люльку і вкинула її до ватри, шо якраз в печі горіла.
Але ой де там простому вогню доснаги така сила яка таїласи в цій люльці. Та певне.... Вогонь не бравси до дерева, лише вогненними язиками ніби гладив її різьблене тіло, але люлька не горіла. Налякана Оленка виборсала люльку з вогню і вирішила покласти назад до скрині, аби потім зрозуміти потім придумати для неї якус управу якшо її вогонь небере.
Тільки вона закрила скриню, як в хату урваласи баба. Такої страшної і лютої Оленка ще її не виділа. А ще більше за лють в бабиних очах Оленка прочитала відчай і страх. З диким ревом накинуласи вона на Оленку:" Ти все бачила! Як посміла ти взяти те, шо тобі не належит!!!" Оленка перелякано забилася в куток і пробувала з відчую вибрехатиси :"Я нічого не бачила, я нічого нікому не розкажу" .
-"Ах так!"-зревіла ще більше баба.
-"Нічого не виділа? То і тепер не будеш видіти, бо як подивишся на білий світ чи слово якес промовиш, то братик твій дорогий Іванчик в ту ж мить упаде мертвим!"- от такий страшний прокльон наслала люта баба на Оленку. В ту ж мить Оленка нажахана бабиними словами міцно стулила повіки і вже не бачила, а чула як шось глухо вдарилоси об підлогу. То стара босорканя впала мертвою, потративши останні свої сили на страшний прокльон…
От таке буває в горах, Великі таємниці ховаютси межи кєчерами і полонинами, дивні діла і великі мольфи творилиси рані-ше,а ше кажут до потопу, коли тут жили велети багато чого тут такого було шо тепер людина і повірити не може. Тота люлька була з тих часів і мала вона велику силу, велика мольфа в неї була вкладена давніми мольфарами. Мала вона свою душу, і той хто торкнетси до неї мусів злучити свою душу з душею люльки і триста років служити люльці, за це вона зупиняла плин чєсу для своєї служки і ні час, ні слабість, ні інша плинність, не торкаласи того хто мав тут люльку.
Шо було дальше люди по-різному розказуют, певно хто як може собі домислити так і говорит. Але з того чісу Оленку люди май-же не виділи, казали шо тікала вона від людей , тікала наосліп, то падаючи, то далі схоплєласи і тікала з закритими очима. Оленка і справді уникала людей, аби не дай боже не мати спокуси заговорити чи відкрити очі, і побачити світ божий. Аби не заподіяласи нагла смерть її братикові, послідній рідній для неї людині.
Але Оленка вже не була сама, душа люльки манила і кликала її до себе так шо і опиратиси не було сил. Вона давала спо-кій, він туманом заполонював душу Оленчіну, притишував біль та смуток, давав терпіти холод і голод. А ще люлька постійно нашіптувала Оленці про те, яке зілля треба збирати тай в яку пору, як його правильно замовляти і курити, аби утворився туман.
Ніхто достеменно не знав де Оленка, і братик її Іванко, марно приходив на то місце де вони часом здибалися, марно шукав її горами, марно приносив кожного разу руту-мяту. Оленка того дня коли померла стара босорканя втекла з тої ненависної хати в глухі ліси, в такі кєчири, шо не кожен звір туди забридає. Люлька допомогла призвичаїтися до такого відлюдного життя, бо ж тумани стали її очима вона все могла бачити там де туман накриє землю. Не раз вона таким дивним поглядом бачила як шукає її братик лісами , як з кожним роком стає він все доросліший і пишніший легінем. І кожного року як зацвіте рута-мята приносив він це зілля туди, де співала колис йому Оленка в дні їхнього щасливого дитинства.
З роками Іванко став газдою, а шо люди казали шо він прийшов з Ілінців, то прозвали його Ілаком, тай з того чєсу бере поча-ток рід Ілюків. А як розрісси цес рід то люди з під Погара поселилиси нижче трохи тай утворили село Ільці.
А про Оленку люди думали шо згинула вона дес у лісах. Лиш зачєли помічати люди шо зміниласи та місцина з того часу, перестали нападати такі наглі та пудні тумани, які були до того чєсу, перестала маржинка пропадати і люди блудити. Лиш тихими ранками легенький туманець ніби пестив шовкові трави, приносячи вологу у найспекотнішу пору, грав в проміннях сонячними блискітками своїх крапель.
А ше деякі люди кажут, шо туман той пах мятою, і то багато людей переконувалоси в тому шо то таки так є. Ніхто не знав тому причини.
Колис гори були наповнені дивовижною силою, силою не від цього світу, силою дарованою велетами. Але все змінюється з чісом, і нішо не вічне так і сила велетів зникає з нашого світу, а разом з ним все одночас і лякало і захоплювало. Хто може сказати де зарас Оленка? Чи ходит дес в тілі людському лісовими нетрями, а чи примарою жиє між світами виконуючи свою службу, а може вже час її вийшов , може вже минули триста років її служби? Ого ніхто то не може зарас сказати де вона тай шо з нею. Але дес як будете в тих краях біля гори Біла Кобила тай потрапите в туман, то зупинітси на мить, принюхайтесь, може відчуєте запах рутої-мяти....

Як я провела свій 1 день в Карпатах.Епічна повість)))

Ой,старі кістки ниють,радикуліт зомучив,але ж мушу я і вам понадоїдати своїми розповідями,пра?Словом,можете сильно дивуватись,але була я в горах перший раз(пускаю сентиментальну сльозу))))

День 1 -- перед тим всю ніч не спали,бо весь попередній день їхали в поїзді і не сильно змучились.Зраненька пішли до церкви,бо їздили з християнською організацією,потім сніданок,погуляти,ля-ля-ля,словом,самі знаєте.І по обіді пішли на гору)))Все ніби й нічого,але поки йшли вниз - загубилися(я,подруга і її коханий) Спустилися з величезної скали.а тут,бац, -- і річка,що Прутом зветься)))Мости повінь позносила,перебратися ніяк -- весело було. Потім місцеві викликали МНС,ми по пояс в воді,тримаючись за трос,щоб течія не знесла(бо подруга,наприклад,плавати не вміє)переходили ріку Потім,на другому березі мій телефон впав на каміння і ледь не булькнув в воду назавжди.Місцеві,дивно нас оглядаючи,повідомили,що з тієї скали,звідки ми практично на зубах спустились,бо схил 80 градусів,а деревця ріденькі,тільки за це літо зняли 6 трупів))) І взагалі,це дужжже небезпечний спуск, а ми живі-здорові(синяки і ранки я не враховую))Потім,мокрі,ми добралися до своїх,випили кави,бо їсти вже не могли і ще пів ночі сиділи надворі балакали)))

Ну як,весело я провела,на вашу думку,свій перший в житті день в Карпатах?

Найкрасивіше озеро України – карпатський Синевир.


Гірські схили ще й самі дрімають, поколисуючи сонні смереки. Та зів’ялі від осені кущі папороті вже проймає ранковий озерний туман. Ліс обережно вдихає його, смакуючи холодний ще запах справжньої весни. А там далеко, за деревами, у найтихішому місці, зачаїлась голуба безодня. То Синевир. Він знає, що не довго вже спати Карпатам, знає, скільки ще днів до тепла. Він глибокий і древній. Він таємничий і, мабуть, навічно нерозгаданий у безкрайності своїх вод, що кануть у надра гірські. Що там, у тій воді, звідки вона взялась? Чи то все сльози юної Сині? То ж вона, разом із коханим, залишилась назавжди стояти тут на березі…


[cut text="Читати далі"]

 

 
Голуба перлина темних лісів

Озеро Синевир належить до семи природних чудес України. Кажуть, воно утворилось приблизно 10 тисяч років тому. Тоді бистрі річкові води стримали гори, перегородивши їм шлях на тому місці, де згодом утворилось озеро.

День за днем, не зупиняючись, переливають свої потоки у Синевир чотири джерела. Прозорі і цілющі. Розлили плесо аж на 7 гекарів. А посередині нього, наче зіниця ока, видніє невеличкий острів. Не дарма Синевир називають Морським оком Карпат. Голубою перлиною із висоти пташиного польоту видніє воно поміж гущі соснових лісів.

Диво природи під назвою Синевир заховалось у горах на висоті майже тисячі метрів над рівнем моря. 22-х метрів сягають глибини озера. Глибшу північну та мілкішу південну частину розділяє підводний кряж. Цікаво, що Синевир ніколи не виходить зі своїх берегів – ні за бурхливих паводків, ні у час танення гірських снігів.


 

Тухля. Остання вилазка цього року в Карпати

З понеділком всіх :)

трохи пізніше викладу опис і більше фоток


Під рюкзаки...

"Їде потяг "Гуцул-експрес", хто з квитками", а хто... на машині )
до с. Шибене(чи то присілок, чи то, хто їх розбере - Зелене), розбиратися часу нема, бо з 12 години підйом до оз. Марічейка.
Карта маршрутів підйому на Говерлу і по Чорногорі
а завтра з Марічейки на ПІЧ (Піп Іван Чорногірський), а потім по Чорногорі, ну і якось до Ясіні дійдемо). Маршрут на 5 днів з запасом - раптом грози, але краще б їх не було. 

Мстиві жиди.

З приходом Янека відносини славного міста Одеса і славного міста Львів якось підозріло різко зіпсувалися. Так, зацькували між командами була завжди. ще з союзних часів тягнулася, але саме ворожнечі не було. Про тут раптом на 9 травня Одеса з провокаціями до Львова, потім спроба на 22 червня з тим же самим (причому під прикриттям неіснуючої єврейської організації. Не думаю, що жителі улюбленої мною Одеси так змінилися. Скоріше це чисто політичні ігри. Або, як казав Жванецький: "де можна побачити стару Одесу? - Як де, на кладовище!"?

19-го листопада, у рамках 17-го туру Прем’єр-ліги, львівські «Карпати» зіграють в Одесі проти місцевого «Чорноморця». Цей поєдинок викликав чималий ажіотаж серед одеситів. І не лише тому, що «Карпати» - принциповий суперник «синьо-чорних». Справа в тому, що «Чорноморець» збирається відкрити красень-стадіон, який кілька останніх років був на реконструкції. Однак за повідомленнями фанатів «Карпат», одеський клуб вніс їх до «чорного списку» і відкрито заявив, що не пустить львівських уболівальників на матч-відкриття.

 «Про те, що «Чорноморець» має намір не пустити фанатів «Карпат» на матч, нам розповів клубний офіцер безпеки. Як нам повідомили, справа в тому, що в «Чорноморці» вважають, ніби львівська міліція не пустила фанів одеситів на львівський матч, що відбувся влітку. Міліція нібито боялася, що їм дістанеться від наших ультрас, зважаючи на непрості стосунки. Однак ми, фанати, зробили так, щоб усі уболівальники «Чорноморця», які приїхали до Львова, потрапили на стадіон. На жаль, провести їх на сектор ми не змогли, але виділили для них кімнату в адмінкорпусі стадіону, звідки дуже добре видно поле і все, що на ньому відбувається. По суті, усі четверо фанатів «Чорноморця» перебували у своєрідній VIP-ложі. Про цей випадок знають в одеському клубі… Ясно, що така новина не втішила наших фанатів: зараз «Чорноморець» не пустить наших фанів, а ми не пустимо їхніх, потім те саме відбудеться з фанатами київського «Динамо», потім з іншими клубами. І чим це все закінчиться?! Почнуться проблеми, бо якомусь офіцеру безпеки не захотілося пропустити на стадіон вболівальників іншого клубу» - сказав один з лідерів фан-руху «Карпат», заступник керівника Громадської організації «Завжди вірні» Джордан.

 В офіцера безпеки «Чорноморця» Павла Денисенка інша версія причини, через яку одеський клуб має намір не пустити львівських фанатів на матч: «На зустрічі офіцерів безпеки я озвучив офіцеру безпеки ФК «Карпати» інформацію від нашого керівництва. Поки ФК «Карпати» офіційно не вибачиться за поведінку своїх фанатів на матчі «Карпати» - «Чорноморець», ми не пустимо львівських фанатів на наш стадіон». На запитання про пункт регламенту Прем’єр-ліги, яким керуються керівники одеського клубу, забороняючи пускати львівських фанатів, Павло Денисенко відповів: «Дзвоніть до генерального директора. Всього доброго!»

 Щоб отримати оцінку ситуації, ми звернулися до генерального директора Прем’єр-ліги Олександра Єфремова. «Клуб-господар і справді може не пустити уболівальників іншого клубу заради безпеки на стадіоні. Однак, якщо фанати «Карпат» поїдуть в Одесу організованою групою і львівський клуб нестиме повну відповідальність за їхні дії, то «Чорноморець» не має права відмовити уболівальникам і повинен пропустити їх в гостьовий сектор» - пояснив генеральний директор Прем’єр-ліги.

fckarpaty.lviv.ua

де найчистіше повітря в Україні?


хто відгадав держіть квіточку!(там в руці мАлинки ледь помітна  )


більш красива дісталась мені!

за те, що я на руках на гору когось несла Laughing